Наталка Сняданко: Абсурд вихідного дня та інші радощі псевдокарантину | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 07.12.2020
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Наталка Сняданко: Абсурд вихідного дня та інші радощі псевдокарантину

"У магазині людно і душно, адже усі двері й вікна щільно зачинені від поліції, атмосфера максимально сприяє поширенню вірусу", - Наталка Сняданко, спеціально для DW.

Українська письменниця Наталка Сняданко

Українська письменниця Наталка Сняданко

Креатив карантину вихідного дня

Субота, кілька тижнів тому, магазин взуття у Львові. Двері зачинені, але крізь скло видно, що в магазині повно людей. Якщо пошарпати за клямку, двері відчиняються, продавець запускає покупців досередини і відразу ж зачиняє двері.

- А навіщо зачиняти? - питаю.

- Ну карантин же вихідного дня, - знизує плечима продавець.

- Але ж міськрада ухвалила рішення визнати всі дні у Львові робочими, тож немає у нас карантину вихідного дня і всім можна працювати, - кажу.

- Воно то так, але штрафи платити нікому не хочеться, - знову знизує плечима продавець.

У магазині людно і душно, адже усі двері й вікна щільно зачинені від поліції, атмосфера максимально сприяє поширенню вірусу. Хтось без масок, хтось у масках, дехто - з масками на підборідді. Люди передають одне одному взуття, гроші, потім тими ж руками чухають обличчя, знову беруться за взуття, гроші, клямки. Не знімаючи рукавичок, я швиденько купую пасок на штани, розраховуюся, виходжу, знімаю рукавички, дезінфікую руки. Ідемо гуляти. На вулицях люди здебільшого без масок, на світлофорах підходять одне до одного майже впритул, прикурюють, нахиляючись до самого обличчя, багато хто сякається просто на тротуар, потім витирає пальці об штани і натискає на кнопку світлофора.

Читайте також: Як культура носіння масок в Японії рятує життя під час пандемії COVID-19

У будні все спокійно

Коли заходжу в масці та рукавичках у ліфт нашої однопід'їздної новобудови, у якій не мешкають люди з групи ризику, а здебільшого молодші, де всі кнопки і поручні ретельно дезінфікує консьєрж, до ліфту забігає сусідка без маски і рукавичок, натискає кнопку свого поверху.

- Рукавички ні від чого вас не врятують, - каже мені сусідка авторитетним голосом. - Краще просто помити руки, кажу вам як лікар. Я щодня працюю з ковідними пацієнтами. Гарного вечора, - і вона виходить, а замість неї заходить інший сусід, теж без маски та рукавичок.

- У мене, на жаль, немає маски, - каже він і відвертається обличчям до дверей ліфта.

Почуваю себе, як у нещодавньому сні, у якому я стояла під табличкою із написом про заборону курити, а довкола мене зібрався натовп із цигарками - і всі обурюються, що я одна не курю, а табличка їм забороняє. Уві сні усі довкола мене продовжували курити, обговорюючи несправедливість заборони на табличці.

У реальності того першого дня, коли було оголошено карантин вихідного дня, у Львові, попри всі запевнення міськради, що штрафів за порушення не буде і що у Львові заборони не дійсні, чимало підприємців таки були оштрафовані. І тепер судяться за анулювання штрафів.

Читайте також: "Краще голодний, але живий": голоси на підтримку повного карантину в Україні лунають частіше

Наступної суботи ми зі знайомою зустрілися на вулиці і попри холодну і сиру погоду, сніг, який танув у нас на плечах, прогуляли кілька годин у парку, а потім вирішили пошукати порожню і теплу кав'ярню, щоб зігрітися. Це виявилося непросто, бо більшість таки була зачинена або ж працювала лише на виніс.  Зате вже наступного дня я отримала повідомлення з банку, що моя картка заблокована, поки я не пройду аутентифікацію особи у відділенні.

Спроба знайти відділення, яке хоча би віддалено дотримувалося карантинних норм, завершилася повним провалом. Я гуляла містом кілька годин, а потім ще кілька годин простояла у черзі, намагаючись дотримуватися бодай якоїсь дистанції.

- Сядьте, он же місце є, - суворо припрошував мене працівник банку, на столі якого була табличка з написом, що він обслуговує лише юридичних осіб, тому довжелезну чергу з осіб фізичних обслуговувала єдина працівниця.

- Дякую, я краще тут постою, буду дотримуватися дистанції.

- Але ж ви заважаєте людям проходити, - не вгавав працівник.

- А тут уже і так більше людей, ніж дозволяють норми, ви повинні обслуговувати швидше, - відповіла я.

- Ну ви ж бачите, не виходить швидше, - знизав плечима працівник з маскою на бороді.

Тут до нього підійшла групка з трьох чоловіків без масок і почала вітати з уродинами, бажати щастя-здоров'я, потім всі разом пішли кудись за куліси пити "каву з тортом". Бабусі в черзі продовжували сидіти мовчки, чекаючи, поки єдина працівниця покличе їх до себе. Зайве казати, що ніякої температури ніхто нікому не міряв і дезінфектори на столах не стояли.

Читайте також: Локдаун в Україні. Чому не можна чекати до зимових свят

Школи продовжують працювати офлайн, і батьки тішаться, що діти вчаться і що не потрібно організовувати додаткову опіку. Діти сидять у класах з масками на бородах, виходять до дошки і по черзі беруть у руки той самий маркер чи крейду, після цього не миють і не дезінфікують ні руки, ні маркер. Виходять із класу, по черзі хапаючись за ту саму клямку.

У маленькому магазинчику, куди ще кілька місяців тому люди не заходили більше двох і чемно стояли надворі, чекаючи, поки вийдуть попередні покупці, тепер збирається по шість-вісім осіб. Магазинів у районі мало, і часом доводиться чекати по пів години й довше, аби зайти не у натовпі. При цьому ловити на собі здивовані погляди тих, хто обходить тебе і заходить всередину, не розуміючи, навіщо ти стовбичиш на холоді.

Друзі і знайомі радісно постять фото з концертів і вечірок, захоплюючись тим, як було гарно й атмосферно, на фото всі без масок, обіймаються і тримаються за руки.

Читайте також: Спершу застуда, потім - кома. Шокуюча розповідь пацієнта з ковідом

Реальність лікарень

А поряд у тих же соцмережах втомлені обличчя лікарів, які попереджають, що ситуація у лікарнях дуже погана. Немає місць, не вистачає персоналу, який міг би лікувати. Просять сидіти вдома, не збиратися великими натовпами. Просять дотримуватися карантину. Тільки як це зробити, якщо кожна спроба нагадати у батьківському чаті про необхідність бути обережними закінчується масовими дописами батьків, які вважають, що "і так усі перехворіємо, краще відразу".

Абсурдність існування у цьому псевдокарантині втомлює і лякає, бо на вихідних не можна випити кави у порожньому приміщенні, у якому дотримуються санітарних норм, зате у будні дні не можна вберегтися від цілковито необов'язкових відвідин банків чи інших установ, де ці норми нікого не цікавлять. З одного боку, можна зрозуміти малий і середній бізнес, який протестує проти закриття, з іншого боку, є ще реальність лікарень і аптек, про яку не пишуть у пресі і навіть у соцмережах. Про це переповідають одне одному мало не пошепки. Коли через вимкнення світла помирають люди, підключені до апаратів штучної вентиляції легень. Коли життя близьких у лікарні залежить від кількох ампул препарату, які неможливо дістати. Родичі, які часто самі хворі на COVID-19, але просто не потрапили до лікарні, бо пощастило мати легший перебіг, їздять із міста до міста, видзвонюють аптеки, випрошують ще хоч ампулу, але їм говорять, що "ліків немає", аж поки не знаходиться хтось знайомий, наприклад, власник аптеки, і тоді виявляється, що дорогоцінними ампулами забитий увесь холодильник, просто їх тримають "для своїх" і продають "по дзвінку". Ця моторошна реальність родом із радянських часів відбивається болючими флешбеками у тих, хто ще пам'ятає часи, коли таке було нормою.

Читайте також: Кому загрожує важка форма COVID-19? Вчені з ФРН знайшли відповідь

Вакцина нам не страшна

Коли чуєш про все це, то почуваєшся дуже наївно у своїх сподіваннях на те, що незабаром буде вакцина. Адже вакцина від грипу вже нібито є, тільки насправді її дуже непросто знайти. Треба відстежувати, дзвонити, мати знайомих. А як буде з вакциною від COVID-19? Дуже ймовірно, що буде так само як і з іншими вакцинами, - поки одні вакцинуються, інші розраховують на природній імунітет і розносять інфекцію, переконані, що "нічого страшного не трапиться". А є ще скептики, які не впевнені у безпечності вакцини і не будуть щеплюватися, бо невідомо, чи не зашкодить це їхньому здоров'ю. Адже COVID-19 точно не зашкодить, у цьому скептики впевнені.

А найбільше у цьому локдауні абсурду дратує якась приреченість існувати поміж крайніми точками - повний локдаун або повна безвідповідальність, високі штрафи за порушення карантину вихідного дня і нульовий контроль за дотриманням норм безпеки у будні, перехід шкіл на повністю дистанційне навчання або ж ігнорування елементарних норм безпеки за умови навчання офлайн. Пандемія триває ось уже майже рік, і, здавалося б, уже можна було би виробити бодай мінімальні навички існування у таких умовах, яке було би хоч трохи безпечним. Коли у 1920-х роках була епідемія тифу, вона забрала життя багатьох людей, але і вкорінила кардинальну зміну гігієнічних навичок, які допомогли уникнути наступних епідемій. Зараз ми маємо нагоду зробити те саме, адже дотримання соціальної дистанції і чисті руки - це якраз те, що варто зберегти у нашому посткоронному побуті назавжди, хоч наразі не вдається досягнути цього навіть в умовах загрози життю.

Дивитись відео 06:37

Масова вакцинація від COVID-19: як це має відбуватися

DW.COM

Реклама