Авдіївка - не Бахмут? Західні експерти про оборону міста

Третя окрема штурмова бригада (ОШБр) підтвердила в четвер, 15 лютого, термінову передислокацію в район Авдіївки для посилення українських військ. Напередодні головнокомандувач Збройних сил України (ЗСУ) Олександр Сирський і міністр оборони Рустем Умєров відвідали військові частини та підрозділи, які тримають оборону на Авдіївському й Куп'янському напрямках.

Сирський зауважив, що оперативна обстановка "надзвичайно складна та напружена". "Російські окупанти продовжують нарощувати свої зусилля та мають чисельну перевагу в особовому складі. Не рахуються з втратами та продовжують застосовувати тактику "м'ясних штурмів", - сказав він. Командувач оперативно-стратегічного угрупування військ "Таврія" Олександр Тарнавський своєю чергою заявив, що ситуація в Авдіївці станом на кінець доби 15 лютого - "складна, але контрольована".

За наявними даними, російська армія наступає на Авдіївку з півночі, півдня і сходу, намагаючись перетяти останні шляхи забезпечення ЗСУ. "Найбільш загрозливий напрямок у нас - це Первомайське і Невельське. Штурмують що вдень, що вночі. Противник застосовує тактику дії у вигляді малих груп", - розповів у розмові з DW останні подробиці з фронту начальник артилерії 59-ї окремої мотопіхотної бригади Сухопутних військ ЗСУ, підполковник Віталій Підвисоцький.

Як події можуть розвинутися найближчими днями на Авдіївському напрямку та який вплив матиме на воєнну кампанію надалі, DW розпитала військових аналітиків з Німеччини, Австрії та Великобританії.

Читайте також: Третю штурмову передислокували в Авдіївку: ситуація критична

Стратегічне військове значення і політичний символізм Авдіївки

Авдіївка ще з 2014 року перебуває на передовій війни на сході України. Колись тут проживало близько 30 тисяч цивільних, з яких станом на початок лютого залишалося лише близько 900 осіб. Місто раніше було відомим як центр важкої промисловості, передусім завдяки тутешньому коксохімічному заводу. Сьогодні - це найбільший український "форпост" на окупованих Росією територіях Донецької області, як кажуть оглядачі, своєрідні "ворота до Донецька" і фактично його ж околиці.

Тож контроль над цим населеним пунктом представляє як стратегічне, так і символічне значення для обох сторін, а також може слугувати плацдармом для подальшого просування обох армій. "Для Росії захоплення Авдіївки - це можливість довести, що вона здатна завойовувати нові території. Для України - це питання утримання міст і завдання втрат російській стороні", - коментує експерт Мюнхенської конференції з безпеки Ніко Ланґе (Nico Lange).

"Зовсім поруч пролягають ключові автомагістралі, - нагадує у свою чергу військова експертка лондонського Кінгс-коледжу Марина Мірон. - А це означає, що росіянам буде легше підготувати наступ на Слов'янськ і Краматорськ. Першою частиною пазла є Бахмут, який вони зможуть використовувати як плацдарм, а другою стала б тоді Авдіївка, з якої можна наступати далі на захід", - каже Мірон і додає, що пробиття росіянами оборони одного з найбільш укріплених українських міст мало б ще й "дуже символічне" значення.

Читайте також: Призначення Сирського: західні експерти про "рокіровку" у Генштабі ЗСУ

Бахмутські паралелі

Попри переважаючі сили російської армії, ЗСУ продовжують твердо обороняти Авдіївку, посилюючи оборону міста новими силами. Деякі оглядачі вбачають тут прямі паралелі із обороною Бахмута, який навіть називали "фортецею". З тою лише різницею, що у сил РФ і надалі достатньо ресурсів для проведення відомих з Бахмута "м'ясних штурмів", тоді як українська армія змушена тепер дедалі більше покладатися на роботу обмежених дальністю польоту дронів, заощаджуючи артилерійські боєприпаси.

Військовий історик, офіцер служби генштабу австрійської армії та голова одного з відділів Військової академії у Відні Маркус Райснер (Markus Reisner) нагадує, що новий головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський свого часу намагався якнайдовше утримати оборону Бахмута з тим, щоби максимально виснажити наступальний ресурс російських регулярних сил та найманців і таким чином не дати їм підготуватися до ще масштабнішого наступу.

Сьогодні ситуація з Авдіївкою дуже подібна на бахмутську, зауважує австрійський військовий. Однак враховуючи досвід оборони Бахмута, який, зрештою, завершився відступом українських військ, Райснер вважає, що було б доцільнішим зберегти наявні ресурси навіть ціною можливого відступу до вигідних для оборони рубежів.

Попри це, експерт припускає, що перед головнокомандувачем поставлено чітке політичне завдання утримання і оборони цієї території. "Я припускаю, що рішення обороняти Авдіївку замість того, щоб скорочувати лінію фронту, могло бути частиною конфлікту між генералом (Валерієм - Ред.) Залужним і президентом Зеленським, у результаті якого генерал Сирський став головнокомандувачем", - погоджується Ніко Ланґе.

Читайте також: Австрійський полковник про Сирського й перспективи на фронті в Україні

Артилерія як вирішальний фактор

Як випливає з моніторингу вашингтонського Інституту вивчення війни (ISW), лінія фронту за останні тижні й місяці майже не зазнала суттєвих коригувань. Утім, бої за контроль над Авдіївкою можуть вже найближчими днями і тижнями досягти своєї кульмінації, а їхній результат неодмінно вплине на подальші зміни на лінії фронту. "Зараз ситуація для українців виглядає не дуже добре, адже, очевидно, російським військам вдалося майже оточити місто і тактично закріпитися на південних околицях", - каже Марина Мірон і додає, що невідомо, як довго ще українці, враховуючи дефіцит артилерійських снарядів, зможуть утримувати позиції.

Про ризик захоплення Авдіївки через відсутність достатньої кількості зброї в українських оборонців попередив 15 лютого і координатор зі стратегічних комунікацій Ради національної безпеки Білого дому Джон Кірбі.

Саме на "снарядний голод" як на головний фактор ризику для української оборони Авдіївки вказують усі опитані DW експерти. Маркус Райснер у цьому зв'язку навіть проводить паралелі з Першою світовою війною, коли у 1915-му році боєприпасів забракло британським військам, а розкрутити індустріальний маховик, збільшивши виробництво, вдалося далеко не відразу. "На даний момент можна сказати, що це війна на виснаження. А це означає, що на полі бою працюють ті ж системи озброєнь, які використовувалися навіть у Першій та Другій світовій війні. Це артилерія. Отже, артилерія на даний момент є однією з вирішальних систем озброєнь", - стверджує Райснер.

Читайте також: Снаряди для України. Фабрика Rheinmetall у Німеччині запрацює у 2025 році

Наступні місяці - найбільш критичні

Такий дефіцит боєприпасів виник зараз через помилкову оцінку того, скільки часу потрібно буде для того, щоби наростити виробництво, погоджується з оцінкою австрійського колеги військовий експерт з Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Ґустав Ґрессель (Gustav Gressel). За його словами, хоча Євросоюз вже не встигне поставити Україні боєприпаси вчасно і в обіцяній кількості, вже з літа й ближче до кінця року ситуація із забезпеченням артснарядами виглядатиме набагато краще. "Торік припускали, що контрнаступ (ЗСУ - Ред.) виявиться успішним, а відтак настануть переговори й припинення вогню, що так і не матеріалізувалося", - пояснює Ґрессель причини зволікань з укладанням контрактів на виробництво боєприпасів аж до минулого вересня.

Тож наступні дні й тижні в очікуванні поповнення запасів артснарядів стануть найбільш виснажливими для української армії. До уваги слід брати й політичні ризики, пов'язані насамперед з виборами президента США. "Тож наразі дуже важко думати про довгострокові стратегії", - коментує Ніко Ланґе. "Але гадаю, що на обох фронтах, і на півдні, і на сході це буде дуже, дуже важкий рік для України", - резюмує експерт.