Що чекає на іноземні легіони в Україні?

"Усі друзі України, хто хоче приєднатися до захисту, - приїжджайте, ми дамо вам зброю!", - звертався до громадян усього світу президент України Володимир Зеленський уже на третій день повномасштабної війни, коли російська армія впритул наблизилися до Києва.

Ще через день Зеленський оголосив про створення Інтернаціонального легіону територіальної оборони - окремого підрозділу для добровольців з усієї планети. За тиждень заяви на вступ до легіону надійшло до понад 50 українських амбасад, офіційний Київ тоді стверджував - "готових воювати" вже понад 20 тисяч.

Але, як випливає з оцінок співрозмовників DW в армії, розвідці та Національній гвардії, реально до цього показника вдалося наблизитись лише зараз. Єдиний легіон швидко розпорошився, іноземці тим часом служать у десятках різних бригад та батальйонів, проте складають лише до двох відсотків у мільйонних Силах оборони.

Однак усе може змінитися. Розширення участі іноземців у бойових завданнях - один з ключових елементів стратегії із вирішення проблем недостатньої мобілізації та дезертирства, яку міністр оборони Михайло Федоров обіцяє представити незабаром. Наскільки реалістичними є такі плани, розбиралась DW.

Перший набір 

Новини про російське вторгнення застали 40-річного Іссака Ольверу на робочому місці в інвестиційній компанії у техаському Г'юстоні. Колись у 2019-му він провів в Україні коротку відпустку, але цього виявилось достатньо, аби фото та відео ракетних ударів перекрили собою біржові графіки та котирування акцій. Військові експерти, котрим звик довіряти колишній морський піхотинець, який завершив 15-річну службу у званні майора, сходились на думці: Київ впаде за три дні. Тож на четвертий день Ольвера сприйняв звернення Зеленського так, наче український президент промовляв особисто до нього.

"Цей заклик змусив мене переосмислити те, у що я вірив. Американці цінують свободу, безпеку і справедливість. Але ніщо з того, у що ми віримо, не давалося нам тяжко. Нам не довелося нічого платити, і навіть війни, в яких я воював, не несли екзистенційної загрози для США. Але якщо ці цінності важливі для мене, скільки я готовий за них заплатити?", - згадує Ольвера у книзі "Reckoning Dreams and Fire", яка вийшла друком у США минулого року. 

У цих мемуарах він розповідає, як вже наступного дня звільнився з інвестиційної кампанії і почав шукати спосіб потрапити на війну. "Ми приймемо вас з радістю", - запевнив телефоном чиновник з українського посольства у Варшаві. Втім, жодної інформації про умови служби чи майбутнього контракту в нього не було. Попри це 13 березня морпіх перетнув польсько-український кордон і попрямував до намету з написом "Інтернаціональний легіон". Йому пощастило затриматись - вранці того дня російський ракетний удар вбив на Яворівському полігоні, де збирали усіх добровольців, понад 60 людей. 

В Україні Ольвера сформував групу з 40 бійців - в когось не було військового досвіду взагалі, частина служила в армії ще минулого століття. Гроші не були мотивом ні для кого, стверджує колишній морпіх у розмові з DW чотири роки потому. "Хтось з них втік на війну від невдалих стосунків, хтось шукав пригод, адреналіну. Були й прагматики, професійні "солдати удачі" чи охоронці, для яких війна з Росією - лише ефектний рядок в резюме. Вистачало й ідеалістів, для яких ця війна була справою моралі", - пригадує він.

У 20-х ичслах березня групу переправили у Київ. Під командуванням українських офіцерів вони долучились до визволення Ірпеня. Після першого ж бою добровольці почали розбігатись по домівках, пише Ольвера в мемуарах.

 Інший ветеран морської піхоти США, полковник Ендрю Мілберн критикував підготовку та злагодження Інтернаціонального легіону ще більш різко. У своїй статті для військового журналу Task & Purpose він  називав підрозділ "армією невдах, ветеранів та військових туристів", з яких мало користі в боях на Київщині.

Спираючись на подібні спостереження, старший радник департаменту безпеки і оборони Центру стратегічних досліджень у Вашингтоні Марк Кансіан - теж полковник морської піхоти -доходив висновку: аби Інтернаціональний легіон приносив справжню перевагу на полі бою українське командування має відсіяти непридатних добровольців та посилити вишкіл цінних. До того ж, для іноземців потрібна формалізована кадрова система оцінки досягнень, заохочення та дисциплінарних покарань, писав Кансіан на початку квітня 2022 року. 

Ризиковані операції ГУР

Найдосвідченіших добровольців відразу взяло під своє крило Головне управління розвідки міноборони (ГУР) - вже в березні з них створили окремий підрозділ спеціального призначення. Іноземців об'єднували у невеликі тактичні групи під командуванням українських офіцерів. Тоді ж у складі ГУР почали формувати національні підрозділи з білорусів та росіян.

У квітні 2022 року вісім таких тактичних груп прибули на Миколаївщину, згадує Ольвера. Його групу під назвою "Raven" відправили на допомогу 28-й механізованій бригаді в район селища Олександрівка, що на березі Дніпровської затоки. Її завдання полягали переважно у розвідці та диверсіях в тилу ворога, розповідає колишній "легіонер" у своїй книзі. Наприклад, загін Ольвери десантувався на окупованій Кінбурнській косі - впродовж чотирьох днів вони вишукували артпозиції росіян. В ці самі дні інший загін Raven-ців потрапив у засідку під Олександрівкою: двоє іноземних бійців та український офіцер загинули, британець Ендрю Хілл потрапив у полон, ще один колишній американський морпіх Грейді Курпасі зник безвісти. 

Після короткого перепочинку залишки групи Raven, що змінила назву на Black Team, послали на оборону Сєвєродонецька. Там в одному з боїв Ольвера ледь не загинув від танкового обстрілу. "Це був новий досвід. Важка артилерія, танки - усього цього не було ані в талібів, ані в ІДІЛ, з якими я воював раніше… В Сєвєродонецьку я вперше збагнув, що моє виживання на цій війні залежить від випадку", - згадує він в мемуарах.

Утім, так думали не всі "легіонери" - частина з них покладали відповідальність за втрати і провалені завдання на українських командирів. Після низки офіційних скарг, які не призвели до жодних змін в легіоні ГУР, вони звернулись до журналістів.

У серпні 2022 року українське англомовне видання The Kyiv Independent опублікувало резонансне розслідування: іноземні добровольці розповідали журналістам про самовбивчі місії, розкрадання спорядження та грубість офіцерів, які навіть погрожували "легіонерам" зброєю. Військова прокуратура, втім, не виявила порушень закону в підрозділі. 

У ті самі дні командування ГУР в режимі повної секретності готувало для "легіонерів" ще одну ризиковану місію - звільнення Запорізької АЕС. Кілька загонів перетнули Каховське водосховище на човнах, але не змогли навіть закріпитись на лівому березі. Розвідка здійснила ще принаймні дві спроби штурму, розповідав рік потому очільник ГУР Кирило Буданов в інтерв'ю NV. В одній із них - в жовтні 2022 року - брав участь й Іссак Ольвера. Він відмовився обговорювати з DW причини невдачі цієї та інших операцій, пославшись на професійний кодекс офіцера морської піхоти США.

До кінця 2022 року, ті члени його команди, хто ще залишились у живих покинули Іноземний легіон - війна затягувалась значно на довше, ніж вони розраховували, вирушаючи в Україну на початку вторгнення. Слідом за товаришами звільнився з ГУР і Ольвера, але досі живе в Україні - він заснував волонтерську організацію, яка постачає на фронт спорядження для спецоперацій.

Легіони без "туристів"

Розставання з Іноземним легіоном не в усіх проходило гладко. У згаданому та наступних розслідуваннях The Kyiv Independent відзначались непоодинокі випадки відмов виплачувати обіцяні урядом 100 тисяч гривень компенсацій за поранення - комусь на час лікування оформляли відпустку, декого записували в дезертири і розривали контракт. Звільняли й тих, хто дозволяв собі критикувати командирів вголос, анонімні джерела журналістів вишукувала контррозвідка. 

У ще гіршій ситуації опинились білоруські та російські добровольці - для них військовий квиток був єдиною законною підставою перебування в Україні. DW ще на початку 2023-го розповідала історії кількох бійцівз "Полку Кастуся Калиновьского", які після розірвання контракту фактично ставали персонами нон-грата в Україні. "Це було просто несправдедливо", - говорить DW Ольвера, якому один з героїв тієї публікації врятував життя під Сєвєродонецьком.

Коментуючи подібні проблеми, представники Іноземного легіону попервах виправдовувались: мовляв, їхні бійці так рідко розривають контракти, що сталої практики просто не встигли сформувати. Тоді це скидалось на правду - іноземні підрозділи росли на очах. Власний Інтернаціональний легіон мало не тільки ГУР, в ЗСУ на початок 2023 року їх було аж чотири: три являли собою окремі батальйони спеціального призначення у складі Сухопутних військ, а четвертий - підготовчий центр.

Однак з роками з'ясувалось - відтік теж був чималий. "Серед іноземців у перші роки вистачало "військових туристів". Це люди могли підписати, контракт о 14:30, а в 14:31 вже його розірвати", - пригадує Костянтин Мілевський, нині начальник відділу координації проходження військової служби іноземцями в Сухопутних військах. "Легіонери" не вагаючись розривали контракти на час відпустки або для переведення в інший батальйон, бо мали таке право на відміну від українських військовослужбовців. Через це керівництво іноземними підрозділами було важкопрогнозованим, пояснює 46-річний підполковник.

Коли восени 2023 року у Верховній Раді запрацювала тимчасова слідча комісія (ТСК) із захисту прав військовослужбовців, встановлення для іноземних добровольців мінімальних термінів контракту було серед поданих армією пріоритетів, пригадує секретар ТСК Юлія Яцик (позафракційна). "Гіршим було лише те, що частина іноземців воювали взагалі без контрактів, оскільки боялись, що вдома їх переслідуватимуть за найманство. Ми пропонували створити для них особливу угоду, але нічого не вийшло", - розповідає Яцик DW.

Лише у травні 2024 року Верховна Рада змінила умови контактів для іноземних бійців: відтоді розірвати їх вони можуть тільки після півроку служби. Командування ж має право звільнити бійця і після двох місяців іспитового терміну. "На практиці, ніхто не тримає силою бійця, який не хоче служити. Але наявність мінімального терміну відсіяла купу "туристів"", -  запевняє Костянтин Мілевський.

З джунглів - у степи Донбасу

Потенційно Сили оброни здатні залучити понад 150 тисяч іноземних добровольців, більшість з яких є "професійно навченими", сміливо припускала парламентська тимчасова слідча комісія у своєму першому звіті навесні 2024 року. На заваді стояли "лише" 22 проблеми, які перелічувались далі по тексту. Перші три з них стосувались рекрутингу, якого на той час фактично не існувало.

Як виявилось, палкі звернення президента Зеленського у перші два роки війни були чи не єдиним запрошеннями іноземних добровольців. Щоправда, міноборони створило спеціальний сайт, де англійською роз'яснювались умови служби, і навіть можна було подати заявку на вступ. Втім, за межами України його мало хто бачив, зазначалось у звіті ТСК.

Найкраще працювало "сарафанне радіо": "ідеалісти" кликали на боротьбу з кремлівським імперіалізмом таких самих ідеалістів, легіонери з досвідом запрошували своїх товаришів по минулій службі, сходяться у своїх розповідях співрозмовники DW з різних іноземних підрозділів.

Уже на другому році війни більшість таких "прагматиків" їхали в Україну з Колумбії. В країні, де нещодавно закінчилась 50-річна громадянська війна, стрімко скорочували збройні сили. Військова пенсія, на яку відправляли вже в 40 років, складала близько 400 доларів, середня заробітна плата в країні і того менше. Натомість в Україні за службу на передовій платили до 120 тисяч гривень - тобто у сім разів більше.

Щоправда військовий досвід колумбійців був не надто релевантний, відзначає Костянтин Мілевський. "Вони звикли воювати проти партизан та картелів у джунглях, а тут ворогом була велика армія із ракетами і дронами", - розповідає офіцер, який і сам у 2000-х воював в Іраку, а пізніше брав участь у миротворчій місії в Ліберії.

Перед відправкою на фронт новобранців мали пройти підготовку, однак із цим одразу виникли проблеми - мало хто колумбійців розумів англійську, а знавців іспанської в українській армії і досі одиниці. До того ж, під час навчання, військовослужбовцям не виплачують "бойові" надбавки - це час від часу стає приводом для образ і скандалів, розповідають співрозмовники DW в різних підрозділах.

Поза тим бійців з Колумбії цінують за старанність і завзятість. "В них дуже сильно виражено внутрішнє лідерство, - розповідає Мілевський, - у кожній групі є людина, на яку орієнтується усі інші. З такими лідерами переважно і працюють українські командири, вони ж, найчастіше і є головними рекрутерами".

За його підрахунками, громадяни країн Південної та Центральної Америки складають нині близько 60 відсотків від усіх іноземців в Сухопутних військах. Окремі колумбійські та навіть бразильські підрозділи є в ГУР, а також корпусах нацгвардії "Азов" та "Хартія". Потік добровольців з регіону не зменшується, однак більшість з них не затримується в Україні надовго - найчастіше контракти розривають за 6-9 місяців, розповідає DW офіцер "Хартії" на умовах анонімності.

Одна з головних причин цього - кар'єрні можливості навіть таких лідерів, про яких розповідає Мілевський, обмежені сержантськими посадами. Лише минулої осені парламент дозволив присвоювати іноземним добровольцям офіцерські звання, втім на практиці це досі не працює. "Офіцер в українській армії це не тільки про досвід і накази - це матеріальна відповідальність і неабияка бюрократія. Щоб опанувати її треба хоча б знати українську", - пояснює Костянтин Мілевський.

Легіонерів - у кожну хату

У серпні 2024 видання The Kyiv Independent відзначало: за два роки, що минули від гучного розслідування проблеми в інтернаціональних легіонах не тільки не вирішенні, а й поглибились: командири б'ють підлеглих за непокору, серед бійців панує "гангстерська" атмосфера, що ймовірно призвела до двох випадків убивств легіонерів ГУР своїми ж товаришами.

У цей самий час парламентська ТСК пропонувала об'єднати легіони, зібравши "розбалансованих" іноземців під одне управління. Натомість співрозмовники Kyiv Independent з числа добровольців сходились на думці: іноземцям краще служити в регулярних українських частинах.

Від 2024 року власні інтернаціональні підрозділи різної величини створювали піхотні та артилерійські бригади, морська піхота, Десантно-штурмові війська та Нацгвардія. Процес прискорився після того, як у березні 2025 уряд зрештою створив Єдиний центр рекрутингу іноземців. Нині він централізовано набирає бійців до 35 бригад та окремих батальйонів. "Єдина наша вимога до цих підрозділів: іноземцями мають керувати українські офіцери із знанням іноземних мов, розповідає Костянтин Мілевський, - Але не кладіть на тарілку більше, ніж можете з'їсти. Створіть спочатку взвод, якщо він покаже результат - розширте до роти і так далі".

Чи не найбільше та ще й одночасно змогли "з'їсти" штурмові полки, які хоч досі і не стали окремим родом військ, проте без упину "масштабуються" під особистою опікою головнокомандувача Олександра Сирського. Минулої осені він наказав перевести три "сухопутних" інтерлегіони до складу різних штурмових полків в якості лінійних спецбатальйонів. 

Найгучніше такому переведенню опирались українські командири. Так, заступник командуючого 2-го Легіону Андрій Співак у кількох інтерв'ю називав свій батальйон носієм унікальної бойової тактики, яку той втратить у складі штурмового полку. Натомість його попередник Олександр Якимович стверджував: легіон деградував і був укомплектований максимум на 40 відсотків. Командування Сухопутних військ, у свою чергу, намагалось переконати в доцільності таких переведень і вказувало, що реформа, навпаки, посилить легіонерів новим озброєнням та технікою.  

Але лиха слава йшла далеко попереду штурмовиків. "Якимось чином в суспільстві сформувалась хибна думка: якщо "штурм", то обов'язково "м'ясний". Але і до переведення легіонери виконували переважно штурмові завдання, і в інших бригадах це основна функція іноземців, - говорить Мілевський. - Можливо, треба було більше детально пояснити це військовослужбовцям на всіх рівнях".

Соцгарантії для іноземних бійців

Чи зможуть іноземні "легіонери" стати по справжньому потужним елементом Сил оборони, як того хоче міністр Федоров? Більшість співрозмовників DW у різних родах військ замість відповіді на ці питання лише знизують плечима - мовляв служба іноземців і нині надто нетривала. За словами підполковника Костянтина Мілевського, щомісяця іноземці підписують близько 600 нових контрактів з Сухопутними військами, однак цей показник включає в себе і переведення, реальна кількість новобранців дещо менша.

На думку Мілевського, військовому керівництву треба "змінити оптику" щодо легіонерів і змусити їх по-іншому дивитись на російсько-українську війну. "Ми будемо робити максимум, щоб вони розглядали Україну не тільки як джерело заробітку, а відчули цілі цієї війни. Відчули, що Україна - чудове місце, де не тільки можна отримати новий корисний досвід, але й використати його. Місце, де можна лишитись і стати частиною суспільства", - каже він у розмові з DW.

У лютому 2026 року президент Володимир Зеленський підписав закон про соціальні гарантії для іноземних бійців, що захищають Україну. З травня цього року, іноземні добровольці, що звільняються з Сил оборони, зможуть отримати піврічну посвідку на проживання - преференцію, про яку вони просили усі чотири роки. 

DW намагалсь отримати коментар від Єдиного центру рекрутингу іноземців для цієї статті, однак отримало відмову від міністерства оборони. Там пояснили, що тимчасово не коментують майбутнє легіонерів, допоки стратегія міністра Федорова не буде представлена офіційно.