Коментар: Біловезька річниця та передчуття нової війни | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 08.12.2021

Познайомтесь з новою DW

Скористайтесь ексклюзивною можливістю ознайомитися з бета-версією нової DW. Своєю думкою Ви можете нам допомогти зробити нову DW ще кращою.

  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Європа

Коментар: Біловезька річниця та передчуття нової війни

Через тридцять років після Біловезьких угод лише Україна змогла стати демократією. Росія та Білорусь пішли іншим шляхом, і це може обернутися війною, вважає Костянтин Еггерт.

Підписання угоди про створення СНД, 8 грудня 1991 року

Підписання угоди про створення СНД, 8 грудня 1991 року

8 грудня 1991 року мало хто зрозумів, що насправді сталося. Підписана у Біловезькій пущі у мисливській садибі "Віскулі" угода про створення Співдружності незалежних держав (СНД) стала реальністю для громадян СРСР лише за 16 днів, 24 грудня. По телебаченню виступив Михайло Горбачов. Він склав із себе повноваження президента Радянського Союзу. На флагштоку над куполом Сенатського палацу Кремля востаннє спустили червоний прапор та вперше підняли російський триколор. Лише тоді ми всі усвідомили - країни, в якій ми народилися, більше немає.

Свідоцтво про смерть СРСР

На мій погляд, Борис Єльцин, Станіслав Шушкевич і Леонід Кравчук не "знищили" країну, а лише підписали свідоцтво про смерть, що вже відбулася. А про те, коли насправді помер Радянський Союз, ще довго сперечатимуться. Можливо, у грудні 1986 року, коли опальний академік і нобелівський лауреат Андрій Сахаров під об'єктиви телекамер повернувся із заслання у Горькому до Москви, в якій повним ходом йшла "перебудова". Хоча, можливо, смерть настала у квітні 1989 року, під ударами саперних лопаток, якими радянські вояки били мирних демонстрантів у Тбілісі. Або у день відкриття першого напіввільного парламенту - З'їзду народних депутатів - у травні 1989-го.

Мабуть, точку неповернення було пройдено 11 березня 1990 року, коли Верховна Рада Литви проголосила відновлення державної незалежності та конституції 1938 року. Хоча і тоді багато хто думав: "Литовці, латиші та естонці підуть, але решта залишиться". Не лишилися. На більшість "союзних республік" незалежність впала несподівано, і частина з них йде дорогою будівництва нової державності досі. СНД стало своєрідною формою транзиту, цивілізованого розлучення та спроби зберегти взаємовигідне - економічні та людські зв'язки.

Читайте також: Коментар: Росія Путіна - країна, про яку мріяли путчисти 1991 року

Стало звичним порівнювати розпад СРСР із розпадом Югославії. Мовляв, якщо перший пройшов відносно безкровно, то другий обернувся справжньою війною у центрі Європи. Сім'ї загиблих у конфліктах Вірменії та Азербайджану та Придністров'ї, громадянській війні в Таджикистані, війні з сепаратистами та громадянській війні в Грузії з такою оцінкою не погодяться.

Костянтин Еггерт

Костянтин Еггерт

Забутий липень 94-го

Для Росії, України та Білорусі прощання з Радянським Союзом було, на перший погляд, справді безпроблемним. Хоча, якщо вдуматися, дві чеченські війни - це теж наслідок розпаду комуністичної імперії, і їхнє відлуння чутно й досі, і лунатиме воно ще не один рік. Але якщо вже говорити про останні тридцять років у трьох країнах, які підписали Біловезькі угоди, то тут мені спадає на думку зовсім неочевидна дата - 19 липня 1994 року. Цього дня вперше в історії трьох незалежних держав президент, який програв, законно і мирно передав владу новообраному наступнику. У Києві Леонід Кучма склав присягу на Євангелії, а його попередник Леонід Кравчук невдовзі пересів у крісло простого депутата Верховної Ради.

Британський дослідник Джеймс Шерр років двадцять тому сказав мені: "Саме того дня Україна стала демократією, і це головне, що відрізняє її від північних сусідів". Якщо вдуматись, то так воно і було: від російської демократії сьогодні залишилася лише оболонка, а від білоруської - не залишилося й сліду. Україна сьогодні стоїть на порозі нового раунду війни з Росією, але мало хто припускає, що навіть таке випробування призведе до встановлення у Києві авторитарного режиму.

У грудні 1991 року здавалося, що російський народ розпрощався з імперією легко та назавжди. Але за 30 років прагнення відновити імперську велич привело Росію до двох воєн - з Грузією та Україною. Великодержавність перетворилася на фундамент офіційної державної ідеології, незгода з якою кримінально карається. Путінський режим не хоче, та й не зможе, без неї існувати. І навіть якщо уявити, що завтра громадяни Росії захочуть змінити курс, примиритися з сусідами та зайнятися домашніми справами, їм буде дуже важко це зробити. У суспільства не залишилося жодних важелів впливу на владу. Адже сучасна Росія значно менш вільна країна, ніж горбачовський СРСР.

Читайте також: Резніков попередив Європу про мільйони біженців у разі нападу Росії на Україну

Путін та Лукашенко проти України

Олександр Лукашенко склав президентську присягу 20 липня 1994 року, лише днем пізніше за Леоніда Кучму, і того ж дня розпочав свій шлях у диктатори. Крах радянської економіки в Білорусі наклався на демографічну катастрофу та довгострокову психологічну травму Другої світової. Історичної пам'яті про життя у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, правових європейських держав свого часу, майже не залишилося. Обіцянки Лукашенка зберегти радянську систему соціальних гарантій без компартії обернулися скочуванням країни в автаркію та деспотію. Спроба суспільства 2020 року змінити долю Білорусі обернулася масовими репресіями. Сьогодні країна стоїть за крок від переходу під повний контроль Кремля.

Більше того, Лукашенко пообіцяв Путіну визнати Крим російським. Виходить, що з трьох країн, які підписали договір про створення Співдружності незалежних держав, одна (Росія) восьмий рік воює з іншою (Україною), а третя (Білорусь) готова у це протистояння вплутатися. СНД все ще формально існує, але про нього вже давно ніхто не згадує. Після російсько-грузинської війни 2008 року співдружність втратила будь-який сенс. Вона мертва, як і Радянський Союз, що її породив.

Четверте десятиліття після кінця СРСР може розпочатися новою війною. З мороку радянського минулого "імперія завдає удару у відповідь". Це не кіно. Це трагічний результат, якого ніяк не могли передбачити ні Єльцин, ні Кравчук, ні Шушкевич.

Автор: Костянтин Еггерт - російський журналіст, автор щотижневої колонки на DW та інтерв'ю-проекту DW "ВТРЕНДde".

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.

Дивитись відео 03:15

Горбачову - 90: що думає нове покоління політиків про його "перебудову" (02.03.2021)

DW.COM