1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Боротьба з "анти-Росією" стала сенсом життя Путіна

російський журналіст Костянтин Еггерт
Костянтин Еггерт
14 липня 2021 р.

У своїй статті російський президент Путін відмовив Україні в державності, президенту Зеленському в імені і пояснив, чому не дасть сусідній країні спокою, пише Костянтин Еггерт.

https://p.dw.com/p/3wTmb
Президент Росії Володимир Путін під час
Президент Росії Володимир Путін під час "прямої лінії" 30 червня 2021 рокуФото: Sergei Savostyanov/AFP

"Шановний президенте". Голос чути погано. Найголовніше, незрозуміло, кому він належить. На сайті Кремля не сказано, хто саме ставить запитання Володимиру Путіну. Судячи з усього, він сам вирішив, що його стаття "Про історичну єдність росіян і українців" потребує додаткових роз'яснень. Роль інтерв'юера, швидше за все, грає переляканий співробітник пресслужби.

Зеленський як Навальний

Те, що текст обсягом понад 5000 слів буквально наступного дня потребував негайних особистих пояснень автора, дивує. Схоже, його готували поспіхом, і остаточний варіант Путіна задовольнив не до кінця. Але важливіше інше. Стало очевидно, що для нього немає зараз теми важливішої, ніж українська. І моторошна пандемія, і стан національної економіки, і бурхливі пожежі, і ситуація в Центральній Азії, яка ось-ось може постати перед новою загрозою з боку афганських талібів, у переліку путінських пріоритетів не дотягують до України.

Те, що ця тема для президента Росії головна, відомо давно. Але з такою наполегливістю він про неї не говорив чи не з моменту укладення мінських угод на початку 2015 року. Що ж трапилося? Зі статті та пояснень до неї, як мені здається, вимальовується така картина.

Костянтин Еггерт
Російський журналіст Костянтин Еггерт

Путін дуже злий особисто на президента Володимира Зеленського за домашній арешт проросійського політика, путінського кума Віктора Медведчука, і закриття ЗМІ, які йому належали. Ні в самій статті, ні у відповідях на питання він жодного разу не згадує імені глави української держави - незважаючи на те, що той, хто інкогніто ставить запитання, робить це двічі.

Коли згадуємо аналогічний казус з Олексієм Навальним, розуміємо - так Путін виражає крайню неприязнь, якщо не сказати - ненависть. Схоже, Зеленський для Путіна - уособлення тієї самої "анти-Росії", яку будує в Україні підступний Захід і якій присвячена стаття. Із цієї концепції стирчать дуже довгі вуха "аналітиків" зі спецслужб, що забезпечують Кремль своєю версією життя планети - за версією Дена Брауна.

Путін кілька разів принижує Зеленського, наполегливо каже про "спонсорів" українського керівництва і "зовнішнє управління" сусідньою країною. Він фактично відмовляється від зустрічі з президентом України: "Якщо є бажання подискутувати, думаю, що їм потрібно взяти паузу, уважно прочитати її спочатку, цю статтю, проаналізувати, підняти документи, я думаю, що вони так і зроблять, вони знайдуть, про що тут поговорити. Коли я кажу "вони", я маю на увазі політичне керівництво нинішньої України ".

Путін і Сталін проти Леніна

Путін відмовляє в суб'єктності всьому українському політичному класу. Він на різний штиб повторює думку: український народ - одне, а українське керівництво - інше, перший ми любимо, а друге вважаємо не політиками, а маріонетками Заходу. Однак десятки мільйонів українців свого президента і депутатів обирають. На просторі від Карпат до Харкова живуть самостійні громадяни зі своєю думкою. Те, що своїм зневажливим тоном "доброго колонізатора" він їх ображає, Путіну на думку не спадає.

Від найпершого дня Помаранчевої революції 2004 року господар Кремля демонструє повну нездатність зрозуміти і повірити в те, що люди мають свободу волі і здатні брати участь в політиці за власним бажанням, через почуття громадянської честі. Навіть десятки загиблих в Києві в лютому 2014 року не переконали його в протилежному.

Путін невипадково докладно розмірковує про дискусії на початку 1920-х років між Леніним і Сталіним з приводу ступеня автономії республік СРСР. Він демонструє явну симпатію до сталінської точки зору - жодного права виходу з союзу, всі республіки мають увійти на правах автономій до складу Радянської Росії.

Сьогодні ця думка прочитується так: я не вважаю Україну державою. Це частина Росії, яка випадковою відкололася від Росії та населена "добрими дикунами" з романів Генрі Райдера Гаґґарда. Вони тільки і мріють про те, щоб Кремль їх "цивілізував". І, судячи з тексту і відповідей, він справді у це вірить.

НАТО - головний ворог Путіна

Зрозуміло також, що Путін стурбований збільшенням активності НАТО в чорноморському регіоні і дедалі більш активною співпрацею України з Альянсом. І тому звертається до Заходу, який "керує" Україною. Він заспокоює: Росія виконає зобов'язання за п'ятирічним контрактом про транзитні поставки газу в Європу територією України. Але він і погрожує, використовуючи логічний прийом: свобода однієї людини завершується там, де починається свобода іншої, хоча відносини між суверенними державами будуються інакше, ніж стосунки між індивідуумами. У держав є суверенітет. Саме про нього Путін і Лавров так багато і часто люблять розмірковувати. Але суверенітет має і Україна, включаючи суверенний вибір: вступати чи ні до оборонних альянсів. Це Кремль визнавати категорично відмовляється і малює червону лінію, за якою...

Що саме за нею, Путін, ясна річ, не каже. Він, як завжди, лякає українців і Захід своєю непередбачуваністю. Однак рецепт умиротворення дає цілком зрозумілий: зняття звинувачень з Медведчука (він це не каже прямо, але має на увазі через неодноразові згадки про нього); прямі переговори зі сепаратистами з "ЛНР" і "ДНР" за посередництва Москви - тобто, офіційне визнання промосковських сепаратистів і початок федералізації України; і, звичайно, відмова від вступу до НАТО і активної взаємодії з Альянсом.

На жодну з цих умов ніхто в Києві не піде. А значить, Путін, радше за все, буде діяти. Зараз вживати якихось кроків йому дещо не з руки: незрозуміло, що робити з Білоруссю, не хочеться з наскоку псувати відносини з президентом (США Джо. - Ред.) Байденом, який виявився готовим до компромісів, і потрібно зрозуміти, як будуть складатися відносини з Німеччиною після відходу Анґели Меркель (Angela Merkel) з посади канцлерки і вересневих виборів до Бундестагу.

Але рано чи пізно Путін діятиме. Невипадково напередодні статті про Україну Кремль опублікував оновлену концепцію національної безпеки. Здається, її написали ті ж референти, що і статтю. Боротьба з "анти-Росією" стала сенсом життя президента РФ.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.

Пропустити розділ Більше за темою
Пропустити розділ Близькі теми
Пропустити розділ Топтема

Топтема

Потяг для медичної евакуації на вокзалі в Києві

"Укрзалізниця" стала залізничним чемпіоном Європи

Пропустити розділ Більше публікацій DW

Більше публікацій DW

На головну сторінку