1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW
ІсторіяЄвропа

Росія Путіна - країна, про яку мріяли путчисти 1991 року

російський журналіст Костянтин Еггерт
Костянтин Еггерт
19 серпня 2021 р.

30 років тому путчисти намагалися зупинити розпад СРСР. Сьогодні Росія Путіна близька до їхніх ідеалів, а не поглядів тих, хто завдав їм поразки в серпні 1991-го, вважає Костянтин Еггерт.

https://p.dw.com/p/3zAHR
Москва, Кремль
Москва, КремльФото: picture alliance/blickwinkel/McPHOTO

Останній член Державного комітету СРСР з надзвичайного стану (ДКНС, або, в російській абревіатурі, ГКЧП. - Ред.) Олег Бакланов помер 28 липня 2021 року, не доживши три тижні до тридцятиріччя спроби державного перевороту в серпні 1991 року, в якій він взяв участь. Бакланов був високопоставленим керівником радянської військової промисловості. Саме силовики і менеджери ВПК, як сказали б сьогодні, стояли за спробою змістити Михайла Горбачова, прибрати з політичної арени (або навіть фізично знищити) Бориса Єльцина і зупинити розпад радянської імперії.

Імперія понад усе

Судячи із численних спогадів, які залишили путчисти, саме збереження єдності СРСР і статусу великої держави хвилювало їх більше за збереження номінальної влади Компартії і одержавленої економіки.

Три десятиліття потому Росія, якщо не в усьому, то багато в чому нагадує ту державу, яку створили б "гекачепісти", якби не було багатьох тисяч москвичів і петербуржців, які стали на їхньому шляху. Включаючи трьох, які заплатили за опір своїм життям і яких сьогодні мало хто пам'ятає: Дмитро Комарь, Ілля Кричевський та Володимир Усов.

Від країни, про яку вони (і я) мріяли і яка начебто народилася в серпні 1991-го, залишилися хіба що повні полиці магазинів і (поки що) вільний виїзд за кордон - принаймні, для більшості громадян. І те, і інше існує лише тому, що унікальний в історії людства режим, за якого спецслужби не обслуговують верховну владу, а цією владою є, вивчив два уроки пізнього СРСР.

Російський журналіст Костянтин Еггерт
Російський журналіст Костянтин Еггерт

По-перше, народ повинен бути ситий. А по-друге, незадоволених не треба тримати в країні, як це робили товариші Брежнєв, Андропов, Черненко і Ко, а навпаки - дати їм виїхати, щоб не бентежили народ і в момент кризи не стали лідерами політичних змін. Хто не розуміє натяків на еміграцію або, подібно до Олексія Навального, ігнорує їх, тих кидають за ґрати. Найбільш активні і непохитні вмирають за дивних (а насправді цілком зрозумілих) обставин. До цього додаються великодержавна риторика і періодичні сплески конфронтації з Заходом - для підтримки в тонусі гарнізону нібито обложеної Заходом "фортеці Росія".

Еміграція - страховка для Кремля

Результат цієї політики поки що цілком влаштовує путінський режим і - знову ж таки, на перший погляд, - робить не надто ймовірним повторення сценарію перемоги демократичних сил а-ля 1991 рік. Особливістю 1991-го була дивовижна атмосфера ідеалізму і спрямованості в майбутнє. Її створили насамперед лідери громадської думки тих днів - пізньорадянська інтелігенція, що жадала демократизації та зближення із Заходом.

Путінський режим робить усе, щоб скоротити число потенційних, як висловлюються соціологи, "агентів змін", змушуючи їх виїжджати з країни. Масштаби від'їзду оцінити важко, але вони, очевидно, гігантські порівняно з радянськими часами. "Відтік мізків", з точки зору Путіна, - одна з гарантій стабільності і, що стає з кожним днем ​​дедалі важливішим, наступництва режиму після відходу Путіна з Кремля.

Сьогодні більш реальною виглядає або операція "Наступник" з відходом Путіна на спокій і поступовою трансформацією, або гострий конфлікт всередині еліт. У соціальний вибух, спровокований важким економічним становищем, я не вірю: така-сяка ринкова економіка плюс експорт вуглеводнів не дасть людям померти з голоду, а Захід ніколи не запровадить проти Кремля такі санкції, які можуть спровокувати, наприклад, крах "Сбербанку" або зупинку життєво важливих виробництв. США і ЄС не зроблять цього саме через страх перед хаосом в країні з другим в світі ядерним арсеналом.

Виходить, що сьогодні Кремль використовує два реально збережені досягнення антикомуністичної і антиавторитарної революції 1991 року як інструменти збереження авторитарного режиму, який буквально на очах перетворюється на відверту диктатуру.

Не потрібно втрачати надію, але варто запастися терпінням. Рух Росії до свободи і гідності йде за схемою "два кроки вперед - один крок назад - пауза - два кроки вперед - один назад". Колись це призведе до незворотних змін в країні і суспільстві. І тільки тоді революція 1991 року посяде належне місце в російській історії.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.

Горбачову - 90: що думає нове покоління політиків про його "перебудову" (02.03.2021)

Пропустити розділ Більше за темою
Пропустити розділ Близькі теми
Пропустити розділ Топтема

Топтема

Зруйнований будинок після ракетного удару Росії по Дніпру

ВООЗ: 14 тисяч мирних українців загинули до жовтня 2022 року

Пропустити розділ Більше публікацій DW

Більше публікацій DW

На головну сторінку