Коментар: Росія і НАТО не зможуть уникнути протистояння у Чорному морі | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 13.05.2021
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Європа

Коментар: Росія і НАТО не зможуть уникнути протистояння у Чорному морі

На думку російського журналіста Костянтина Еггерта, прагнення України та Грузії до НАТО рано чи пізно поставить Альянс перед вибором: підтримати Київ і Тбілісі або поступитися Росії та зазнати політичної поразки.

Російські військові під час навчань в анексованому Криму, 22 квітня 2021 року

Російські військові навчання в анексованому Криму, 22 квітня 2021 року

Путін нападе на Україну не з суші, а з боку Чорного моря, заблокує або захопить її порти і створить сухопутний коридор, який з'єднає Крим з "великою землею". НАТО засудить дії Кремля, але не втрутиться. Адже Україна не входить до Альянсу і на неї не поширюються гарантії п'ятої статті Північноатлантичного договору - про колективну оборону. Такий сценарій виклав у статті для агентства Bloomberg відставний американський адмірал Джеймс Ставрідіс. Він - колишній верховний головнокомандувач об'єднаних збройних сил НАТО в Європі, а нині бізнес-консультант і успішний письменник.

Читайте також: Як Росія легалізує анексію у Чорному морі

Як Путін допоміг Бухарестській дев'ятці

Навряд чи лідери так званої Бухарестської дев'ятки (В9) обговорювали ймовірність такого розвитку подій найближчим часом із президентом Сполучених Штатів і генеральним секретарем НАТО під час віртуального саміту в понеділок, 10 травня. Але зрозуміло, що там і так ішлося про Україну і про те, що і коли може знову почати Володимир Путін після квітневих "навчань" біля кордонів України.

Костянтин Еггерт

Російський журналіст Костянтин Еггерт

Дев'ятка - неформальне об'єднання країн так званого "східного флангу" НАТО. Воно створене у 2014 році, можна сказати, по слідах російсько-українського конфлікту, з ініціативи Румунії та Польщі. До них приєдналися Латвія, Литва, Естонія, Чехія, Словаччина, Угорщина й Болгарія. Сім із дев'яти - прихильники максимально жорсткого протистояння політиці Кремля. В Угорщини та Болгарії позиції більш гнучкі, але нерідко цілком збігаються з поглядами румунів, поляків і литовців.

Усі ці роки Бухарестська дев'ятка намагалася виступати в НАТО єдиним фронтом. Декого це дратувало, особливо Німеччину та Францію з їхньою традиційною лінією на збереження діалогу з Москвою за будь-яких обставин.

Але нинішнє засідання дев'ятки відбулось після квітневої кризи й на тлі до кінця не знятих побоювань нового раунду російсько-української війни. До того ж на червень заплановано черговий саміт Північноатлантичного альянсу, а прямо зараз проходить серія серйозних навчань союзників по НАТО. У Бухаресті закликають американців радикально збільшити свою військову присутність у Румунії. Участь Джо Байдена у віртуальній конференції доводить: контекст (не без допомоги путінського брязкання зброєю) змінився й чорноморський напрямок у НАТО сприймають як пріоритетний.

Це, однак, не означає, що Альянс має чітку стратегію.

Українська (та грузинська) мрія

Адже що робити з Україною і Грузією, двома пострадянськими країнами, які давно й наполегливо прагнуть до НАТО, досі не зрозуміло. Прагнути вони не перестануть. Збройні сили України за сім років протистояння з російською армією набули досвіду. Вони набагато краще озброєні (у тому числі й американською зброєю). Офіцерський склад (як і у Грузії) регулярно навчається або стажується у країнах Альянсу. Цивільний політичний контроль над збройними силами цілком відповідає стандартам НАТО, а демократичні інститути навряд чи перебувають у гіршому стані, ніж у іншій чорноморській країні - Туреччині Реджепа Таїпа Ердогана.

Вимога до кандидатів на вступ - не мати територіальних конфліктів з сусідами, - яка часто згадується, не формалізована Вашингтонським договором 1949 року, що заклав основи Альянсу. Більше того, як розповідав автору один із колишніх заступників генерального секретаря НАТО, представники Грузії не раз говорили у Брюсселі, що готові письмово погодитися з тим, що стаття про колективну оборону не поширюватиметься на територію Абхазії та Південної Осетії.

Врешті, вступ до Альянсу обіцяно Києву й Тбілісі в заключному комюніке саміту Альянсу в Бухаресті у квітні 2008 року. Тоді за те, щоб надати Тбілісі та Києву план дій щодо членства в НАТО, виступали президент США Джордж Буш-молодший, країни Балтії та Центральної Європи. Категорично проти були Німеччина і Франція.

Читайте також: Британський генерал: Кораблі в Чорному морі - жест солідарності з Україною

Україна та Грузія - "глобальні партнери" НАТО?

Але так само Путін, поки він при владі, не може дозволити українцям і грузинам обрати свій шлях і вступити до НАТО. Він планує залишатися у Кремлі аж до 2036 року. Мені складно уявити собі, що весь цей час у Києві та Тбілісі терпляче чекатимуть на якусь чергову "медведєвську відлигу". Тим більше, що вона може й не настати. Чим далі у минуле відходитиме СРСР, тим чіткіше і ясніше грузини та українці усвідомлюватимуть свої національні інтереси як відмінні від інтересів Москви. І тим гучніше стукатимуть у двері Альянсу.

Звичайно, можна дати Україні та Грузії статус "глобальних партнерів" - подібний до того, що його мають Південна Корея, Йорданія, Австралія. Але це - тимчасове рішення. Та й воно, до речі, цілком може спровокувати Кремль на дії проти України.

Ціна війни для НАТО

Київ (і дещо меншою мірою Тбілісі) з одного боку, і Москва з іншого неухильно наближаються до нового раунду боротьби за майбутнє. Путін, який хизується своєю непередбачуваністю, цілком здатний зважитися на "превентивний удар" - поки (з його точки зору) не пізно.

З огляду на потужне зростання боєздатності Збройних сил України, новий раунд її протистояння з Росією здатний перетворитися на велику європейську війну в Чорноморському регіоні. Більше того, після стількох років поглиблення співпраці можлива поразка України виглядатиме і як поразка Північноатлантичного альянсу. Так само як невдача Вірменії у минулорічній війні з Азербайджаном виглядала як поразка її головного союзника й захисника - Росії.

Війна вдарить по світових ринках, похитне і без того хитку стабільність південного флангу НАТО. Але найголовніше - вона політично розколе й фатально послабить Альянс, де Бухарестська дев'ятка не перший рік б'є на сполох, а інші союзники удають, що це їх стосується лише почасти. Такий результат і стане головним трофеєм Кремля.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.