Ігор Волобуєв: "Я не перебіжчик, я повернувся додому"

Віцепрезидент "Газпромбанку", а перед тим багаторічний піарник "Газпрому" Ігор Волобуєв покинув РФ після вторгнення російської армії на його рідну Сумщину у лютому. Невдовзі він опинився в Україні, де в кількох інтерв'ю розповідав про наміри воювати на боці української армії. В червні Волобуєв оголосив про вступ до підрозділу ЗСУ "Легіон "Свобода России". В інтерв'ю DW він пояснив ричини такого рішення.

DW: Пане Волобуєв, як Вам зараз вдалося вступити до лав Збройних Сил з російським громадянством?

Ігор Волобуєв: Це було важко. Щоб потрапити до ЗСУ та легіону "Свобода России" мені знадобився місяць. Коли я приїхав, то одразу казав: моя мета воювати за Україну, бо це моя батьківщина. Мені відмовили з самого початку і весь час я шукав якісь можливості: територіальна оборона Києва, Сум, інших міст, куди я тільки не звертався. Мені не казали "ні", але постійно щось йшло не так, можливості обривалися. Зрештою, нові знайомі запропонували мені легіон "Свобода России" - як єдину можливість громадянину РФ потрапити до ЗСУ.

Розкажіть трохи більше про підрозділ: як він був створений, з кого формується?

Не можу розказати, хто був ініціатором. Легіон створили в березні, це частина ЗСУ, є спеціальний закон, який дає легальну можливість іноземцям стати на захист України.

В нас служать, по-перше, росіяни, які жили в Україні до 24 лютого, - хтось мав тимчасову, а хтось постійну посвідку на проживання, легальний статус. Є також чоловіки-росіяни, які приїхали пізніше, вже після створення легіону. Їхня мета також захищати свою батьківщину - хтось народився в Україні. Для багатьох мета - змінити режим Путіна в Росії. Є ще частина російських військових, які потрапили в полон і вирішили перейти на бік ЗСУ.

Таких багато?

Є, але не більшість.

Читайте також: Чому іноземці-добровольці їдуть воювати за Україну?

А що з Вами? Ви поспіхом тікали з Росії, чи встигли отримати українське громадянство чи хоча б дозвіл на проживання?

По-перше, я не тікав. Тікають, коли щось загрожує, а в мене в Москві все було добре. Я їхав за покликом свого серця сюди. Зараз я перебуваю в Україні легально, в мене ще не минув термін, за яким іноземець може перебувати в Україні. Я подав документи до міграційної служби і сподіваюсь оформити в подальшому легальний статус.

Які були Ваші мотиви і чим Ви встигли за цей час бути корисним Україні?

Я тут народився і перші 18 років прожив в Охтирці на Сумщині. Коли я їхав сюди, то справді хотів воювати за Україну. Я народився в маленькому містечку, там було багато військових і мене виховували так, що чоловік має захищати свою батьківщину.

Що Ви покинули в Росії, окрім віцепрезидентської посади, зарплатні в "Газпромбанку"?

Насправді в мене не була якась величезна зарплата. Я був середнім класом, таким як середній клас в Європі чи Америці. Моє життя тут почалося з чистого аркуша - я ніколи не мав в Україні рахунків, ніякого житла. В мене ще лишилось трохи грошей з 10 тисяч доларів готівкою, які я взяв з собою, друзі допомагають з житлом.

Чи готові ви брати участь в бойових діях особисто? Інакше кажучи вбивати своїх співгромадян?

Я готовий виконувати будь-які завдання. Я бачив людей, для кого це було важке моральне питання. Навіть для українців, які мали близьких в Росії, це було важке питання. Але вони воюють і воюють гарно. Що ж до мене, то я вважаю: кожна людина, яка приїхала сюди зі зброєю вбивати, "освобождать" населення цієї країни від життя, від майна, здоров'я, свободи - це ворог. І з ворогом всі знають як чинити.

Читайте також:  Як дружба Райнера Зеле з "Газпромом" ввела Австрію у залежність від Росії

Раніше Ви багато розповідали про свою роботу в структурах "Газпрому", в тому числі під час "газових воєн" з Україною. Це умовний політичний термін, але все ж таки, чи Ви розумієте, що починали на війні не на тому боці?

Звичайно розумію. Я міг би приїхати сюди і робити щось більш професійне, застосовувати свій журналістський досвід, якби мені повірили. Але після того, вважаю, що повинен саме воювати на війні.

Ви не вважаєте себе перебіжчиком?

Ні, не вважаю. Я повернувся додому. В кожного своя межа, свої причини, чому я не поїхав ще у 2014 році, я назву якось пізніше.

Що стало для вас межею в 2022?

Ще в 2014 році я пообіцяв, якщо російські танки прийдуть на мою рідну Охтирщину, я піду з ними воювати. Це відбулось 24 лютого вранці, це було одне з перших міст, яке вони захопили, пізніше їх звідти вибили. В мене в цей час там був батько. Я телефонував багатьом знайомим, мені телефонували… Коли вам кажуть, що їм за мене соромно. Мені казали: ти ж себе все життя називав українцем, охтирчанином. Якщо ти українець, охтирчанин, то маєш бути поруч. Якщо ж ти там, в Москві, то щоб ми більше від тебе не чули, що ти охтирчанин. Це не головне було, але сильно вплинуло.

Я не зміг поїхати раніше 2 березня - просто не було квитків. Перші дні хотів навіть нелегально перетнути кордон, там на Сумщині, але мене відмовили.

У мене страху немає. Єдине чого я боявся, що мене сюди не пустять. Але мені повірили, побачили, що я від щирого серця, повірили, що я українець. Цю довіру я не можу змарнувати.

Я вважаю, що навіть те, що стало відомо про мій вчинок - вже допомагає Україні. Я поїхав будучи чинним віцепрезидентом "Газпромбанку". Те, що людина, яка все життя працювала в "Газпромі", переходить на бік України, це вже по них б'є. Там халепа була, дуже довго всі намагалися зрозуміти, як така людина потрапила колись в їхню компанію.

Ви були неблагонадійним?

Десь з 2014 року, коли брав участь в Маршах миру, які організовував Борис Нємцов, я їздив на машині з українською стрічкою і ще працював в "Газпромі". Так я протримався більше року і лише в травні 2015 мене викликали і сказали: ми знаємо, що ти не з нами, і в "Газпромі" ти працювати більше не будеш. Запропонували перейти в "Газпроомбанк" на посаду за статусом нижчу, ніж займав до того. Зрештою, так, всі знали, що я неблагонадійний.

Ви кажете, що всі в компанії Вас розпитували про Україну. Чи були в Вас колеги однодумці? Яку позицію вони зайняли зараз? Чи чекають коли Ви їх звільните разом з Легіоном?

В 2014-2015 році, спілкуючись з колегами, я чув думки людей, які казали, що все розуміють, не підтримують цю війну. Але вони і досі нічого не зробили. Вони з цим живуть і не більше. Але я знаю кількох людей, що звільнилися після 24 лютого.

У вашому середовищі це вчинок?

Жодна людина з цього кола, з тих, з ким спілкувався після від'їзду, мене не засудила. Але всі в шоці від того, що я зробив, що я все покинув. Мені вже 51 рік, і тепер я почав нове життя. Але я не жалкую, і ще раз так би зробив. А вони в шоці, і не готові платити таку ціну. Як на мене, кожна людина має зробити вибір. Втім, я не бачу зараз варіантів, щоб російське суспільство зараз якось потужно змогло виступити, щоб змінити режим.

Читайте також: Газ як знаряддя гібридної війни Росії: як з цим боротися?

 

А хто змінить? Легіон "Свобода России", якщо перетне український кордон і піде далі на Кремль?

Я вважаю, що ця війна буде виграна на фронті. Путіна можна зупинити лише силою, слова, погрози, санкції він не розуміє. Він вважає, хто сильний, той і правий, а тому з ним потрібно битися його ж зброєю. Легіон "Свобода России" сам по собі нічого не змінить, але він частина Збройних Сил України, потужних збройних сил, які довели що можуть сміливо воювати.

Вони відкинуть росіян до кордонів і що далі?

Я думаю, на цьому все. Україна не має амбіцій захоплювати чужі території . Я хочу залишитися тут назавжди, отримати громадянство, прожити решту життя. А для багатьох хлопців в легіоні батьківщина - Росія. Вони зацікавлені у змінах, хочуть бачити Росію вільною, росіян - вільними людьми. Хочуть, щоб РФ повернулася до цивілізованого суспільства, була демократичною країною.

Демократію можна принести зброєю?

Ну, але ж ми зараз захищаємось. Але я можу говорити про себе. От навіть, якби завтра в Росію повернулася демократія, всі покаялись, помирились, я б все одно не повернувся. Але коли Україна переможе, тоді влада в Росії посиплеться. Путін, який проголосив себе ватажком, якщо не переможе, там зсередини все почне валитись.