Юрій Андрухович: Втомлені новими обличчями | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 26.10.2020
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Юрій Андрухович: Втомлені новими обличчями

"Країна, схоже, знову забрела в багнисту смугу, звідки ніяке майбутнє для неї не проглядається", - Юрій Андрухович, спеціально для DW.

Найголовніший висновок із учорашніх місцевих виборів - це поразка партії влади та президента. До якої міри нищівна - покаже остаточний підрахунок голосів. Але вже сьогодні можна говорити про те, що протягом року, починаючи з осені 2019-го, політичний тренд в Україні радикально змінився. 

Коли минулого року стратеги й тактики "Слуги народу" намагалися проштовхнути ці вибори достроково, то вони не помилялися. За рік, слушно вважали вони, від зе!нтузіазму українських виборців не залишиться фактично нічого. Й оскільки намагання їхні були марними, а вибори відбулися не достроково, тобто саме тоді, коли й мали відбутися, "зелена" влада змушена прийняти доволі гірку реальність: торішній гіпноз перестає діяти, суспільство прокидається зі солодкого сну про "нові обличчя".

Другий висновок пов'язаний із рекордно низькою явкою виборців, яка не дотягла й до 38 відсотків. Тут відразу напрошується слово "апатія", хоч не варто скидати з рахунку й коронавірусний чинник. Насправді йдеться про унікальне поєднання першої з другим. Але якщо коронафобії можуть бути підвладні прихильники різних політичних сил, адже вірус дійсно не перебирає, кого йому заатакувати, а кого ні, то апатія наймасовіше вразила тих, яких минулого року так масово вразив зе!нтузіазм. Апатія є нічим іншим як зворотним боком ні в чому не виправданих і неймовірно, по-дитячому завищених (не те слово!) торішніх надій капризного "зеленого" виборця. Встигнувши знову розчаруватися і вкотре втомитися, він уже просто не хоче голосувати ні за кого. Дайте мені спокій з усіма вашими виборами, наче заявляє він.

Читайте також: Андрій Курков: Якщо депутати виконають свої казкові обіцянки

 

Щодо безпрецедентно низької явки існують дві протилежні оцінки.

Перша: це жахливо. Це свідчить про те, що українці не просто байдужі до власної долі, - вони до тієї міри звикли на неї нарікати, що вже й пальцем не поворухнуть, аби змінити її на краще. Жити неякісно їм, виявляється, комфортно. Якщо місцеві вибори насправді "про каналізацію", то українському суспільству, виявляється, вже немає діла навіть до неї.

Друга оцінка: це чудово. А чудово тому, що передусім справедливо. Внаслідок того, що пасивна більшість участі у виборах брати не схотіла, активна меншість нарешті змогла привести до влади своїх обранців. Тобто локальна влада в Україні після цих виборів буде віддзеркалювати волю активної частини суспільства.

 До якої з цих двох оцінок схилитися мені, я поки що не знаю. Обидві вони здаються мені по-своєму слушними, але дещо задраматизованими.

Той факт, що у місті, де я живу (Івано-Франківськ. - Ред.) оглушливо (набравши понад 80 відсотків!) переміг чинний міський голова, особисто для мене радше невтішний. Я не бажав йому перемоги й голосував за іншого кандидата. Але фантастичність успіху нашого "мера" пояснюється головно тим, що місто, його центральні райони, вибори переважно проіґнорувало. Височезний відсоток узявся зі значно вищої, ніж власне в місті, активності включених до міської територіальної громади сіл. На сьогодні їх, здається, аж 19. "Мера" моєму містові наголосували селяни, які в місті насправді не живуть, - ось як це можна описати, й це, на мій погляд, недобре.

Читайте також: Олександр Ірванець: Білорусь. Україна. Порівняння недоречні

Однак це якоюсь мірою справедливо щодо тих десятків тисяч міських мешканців, які могли суттєво вплинути на результат, але не дійшли до дільниць. Що ж, мені залишається побажати їм, щоби протягом наступних п'яти років вони про свою байдужість неодноразово пожалкували.

І ще один сюжет на завершення. Безумовно, не можна не згадати "чорного", а радше "зеленого" лебедя - президентське опитування. П'ять запитань Зеленського до українців - це, звичайно, доволі очевидне порушення виборчого закону. Найвища посадова особа держави, нібито прилаштовуючись до виборів із якимось власним опитуванням, уже тим самим у них втручається - і що це, як не горезвісне використання адміністративного ресурсу? А те, що і суди, й поліція бачити цю очевидність відмовилися - доволі промовисте свідчення про реальний стан справ із демократією та дотриманням правових норм у країні, де президент укотре опиняється понад законом.

Ну а те, що в лавах президентських "волонтерів"-опитувачів знайшлося чимало неповнолітніх, тягне на окрему й доволі тяжку кримінальну статтю. Протягом учорашнього вечора вони неодноразово промайнули в місцевих новинах - відвертаючись від камер, відмовляючись відповідати на запитання журналістів, ховаючись, утікаючи й розсипаючи навсібіч "опитувальні листки" цілими пачками, намагаючись позбутись їх, ніби речового доказу.

Читайте також: Юрій Андрухович: Мутації голосу

Зацьковані, як вовченята, й налякані аж такою пильною до себе увагою. Майбутнє країни, яка, схоже, знову забрела в багнисту смугу, звідки ніяке майбутнє для неї не проглядається.   

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

Дивитись відео 02:47

Опитування від Зеленського: як "голосували" за марихуану (25.10.2020)

Реклама