Відсутність реакції Олафа Шольца (Olaf Scholz) у момент зробленого Махмудом Аббасом порівняння дій Ізраїлю щодо палестинців з Голокостом можна описати в кращому разі як повну безпорадність. Хоч канцлер навіть поглядом демонстрував, що він помітно роздратований, але з його вуст не пролунало жодного заперечення, коли Махмуд Аббас провокував наступними словами: "З 1947 року і до цього дня Ізраїль скоїв 50 масових убивств у 50 палестинських поселеннях. 50 масових убивств. 50 Голокостів". Незабаром після цього прессекретар Шольца оголосив завершення пресконференції, а Шольц та Аббас потиснули один одному руки.
Цілком зрозуміло одне - канцлер Німеччини ніколи не повинен дозволяти гостю на німецькій землі заперечувати Голокост, применшувати його або якимось чином очорнювати пам'ять про найстрашніший злочин в історії людства. Голокост - і про це, очевидно, потрібно знову нагадувати в Німеччині - був спланований у Берліні. Націонал-соціалістична Німеччина винна у вбивстві шести мільйонів євреїв. І досі відповідальність федерального уряду Німеччини - вшановувати пам'ять жертв.
Скільки ще лишилося німецької культури пам'яті?
Але очевидно, що у німецькій культурі пам'яті щось пішло не так. Адже немає іншого пояснення того, чому Олаф Шольц зберіг самовладання й зміг підібрати потрібні слова, коли дійшло до вжитого слова "апартеїд". Термін, який є вкрай суперечливим і який уряд Ізраїлю неодноразово засуджував як антисемітський - востаннє у випадку з доповіддю Amnesty International. Щодо цього терміну точиться також багато суперечок в інтелектуальних колах Ізраїлю, і навіть Німеччини. Тож те, що канцлер наголосив, що він та уряд Німеччини не сприймають термін "апартеїд", було важливим жестом. Вочевидь, Шольц добре підготувався щодо цього.
Читайте також: Німеччина ще не готова визнати Палестину - Шольц
Але як так трапилося, що він не врахував можливості того, що Аббас може вдатися до порівнянь з Голокостом? Зрештою, це не вперше, коли президент Палестинської національної адміністрації намагається привернути до себе увагу неприйнятними заявами. І тут стає очевидним кричуще непорозуміння, адже німецький уряд не обов'язково має коментувати й класифікувати терміни, які є дуже дражливими у контексті близькосхідного конфлікту, і які використовують не лише багато інших палестинців, окрім Аббаса, а й відомі правозахисні організації. Однак, коли йдеться про пам'ять про Голокост, тоді вже перетинається червона лінія. Тоді Німеччина зобов'язана не мовчати. Той факт, що Олаф Шольц не виступив із негайним запереченням слів Аббаса, завдав величезної шкоди репутації Німеччини - не лише в Ізраїлі - і не може бути виправданий.
Після пресконференції канцлер написав у Twitter: "Я глибоко обурений непередаваними заявами палестинського президента Махмуда Аббаса. Особливо для нас, німців, будь-яка релятивізація Голокосту нестерпна та неприйнятна. Я засуджую будь-які спроби заперечувати злочини Голокосту".
Але ця заява пролунала занадто пізно. Скандал вже досяг Ізраїлю, погіршивши й без того напружену ситуацію на Близькому Сході. Прем'єр-міністр Ізраїлю Яїр Лапід, який сам є сином тих, хто пережив Голокост, уже заявив у Twitter щодо Аббаса: "Історія ніколи йому не пробачить. ("History will never forgive him").
Аббас не представляє всіх палестинців
Слова самого Аббаса зараз не потребують додаткових коментарів. Вони ганебні та безславні. Насамперед вони завдають шкоди палестинцям, які заслуговують на те, щоб знову мати можливість обирати того, хто представляє їх у світі (тут варто нагадати, що з моменту останніх демократичних виборів минуло 16 років). І які заслуговують на президента, який намагався б бути дипломатичним. Аббас міг би попіклуватись, аби після пресконференції говорили про те, що лише кілька днів тому внаслідок авіаудару ізраїльських сил, - а не, як спочатку заявила ізраїльська сторона, помилкового пуску ракети "Ісламського джихаду", - у Газі загинули п'ятеро дітей. Натомість він заплямував пам'ять жертв Голокосту, а разом з ними й репутацію всіх тих палестинців, які ніколи не применшують значення Голокосту. І які хочуть для себе та ізраїльтян тільки одного - миру.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.