Репресії чи реформи: що чекає на Іран у 2023 році?

Трагічна смерть 22-річної курдки-сунітки Махси Аміні, арештованої поліцією моралі за порушення правил носіння хіджабу, мобілізувала іранців, насамперед жінок, на проведення багатотисячних акцій протесту проти повсякденних принижень і жорстокого поводження.

Попри масові репресії та жорстоке придушення виступів силовими структурами, тисячі іранок відмовляються носити хіджаб у громадських місцях, тим самим ставлячи під сумнів усю політичну систему Ісламської Республіки.

Хіджаб і дискримінація жінок в Ірані

"Те, що ці жінки роблять в Ірані, - це революція, принаймні культурна революція", - заявила DW іранська соціологиня Азаде Кіан, директорка Центру гендерних і феміністичних досліджень Паризького університету, яка тривалий час вивчала жіночий рух в Ірані.

У цій країні після Ісламської революції 1979 року носіння хіджабу стало обов'язковим для дівчаток і жінок. Образ жінки в публічній сфері відіграє важливу роль у державній ідеології Ірану: жінки, яка не тільки носить хіджаб, а й підкорюється.

Про те, наскільки сильно іранські жінки зазнають дискримінації, свідчить нещодавній звіт Фонду Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ). У дослідженні "Гендерний розрив" за 2022 рік, присвяченому гендерній рівності, Іран посідає 143-тє місце зі 146-ти. І це попри те, що протягом десятиліть в іранських університетах навчається більше жінок, ніж чоловіків. За офіційними даними, з 2006 року 60 відсотків студентів у країні - дівчата. При цьому частка жінок на ринку праці - 15 відсотків.

Некомпетентні ідеологи роблять ставку на пригнічення

"Хіджаб - це прапор Ісламської Республіки. Ті, хто відмовляються його носити, заплатять високу ціну", - пригрозив 5 грудня Хоссейн Джалалі, депутат іранського меджлісу. Джалалі, член парламентського комітету з культури, оголосив і про нові санкції - включно із заморожуванням банківських рахунків - проти жінок, які порушують правила носіння хіджабу.

Джалалі відносять до числа тих безкомпромісних осіб, які приділяють мало уваги дипломатичності висловлювань і чітко викладають плани влади. Попри протести загальнонаціонального масштабу, загибель понад 400 демонстрантів і арешт 18 тисяч протестувальників, лідери Ірану навряд чи замислюються про проведення серйозних реформ. У Тегерані, судячи з усього, роблять ставку на жорсткість щодо протестувальників і намагаються залякати всіх інших іранців першими скоєними - а потім і оголошеними- стратами затриманих демонстрантів.

Влада не розуміє, наскільки глибоко населення незадоволене політичною системою, зазначає іранський політолог Садех Зібакалам. В інтерв'ю DW політолог, якому з жовтня не дозволяють викладати в жодному виші країни через критичне ставлення до курсу влади, пояснив: "Наразі єдина мета керівників держави - покласти край протестам за допомогою репресій. З їхніх публічних заяв останніми місяцями можна зробити висновок, що у влади немає пропозицій щодо вирішення ані політичних, ані соціальних проблем країни". На думку Зібакалама, хвиля протестів, які вщухли останніми тижнями, може знову здійнятися в будь-який момент.

Заради чого іранці виходять на вулиці?

Тим часом масові демонстрації та мітинги, що прокотилися у 2022 році в Ірані, виявилися найбільшими та найтривалішими з моменту заснування Ісламської Республіки. Протестувальники не були організовані, і їхня кількість не досягла критичної маси, констатують спостерігачі, але вони були вихідцями з усіх прошарків суспільства, включно з етнічними та релігійними меншинами.

Іран - багатонаціональна країна з багатьма спорідненими мовами та етнічними групами. Крім відсутності політичних свобод, люди страждають від тривалої економічної кризи, стрімкої інфляції, дедалі більшої нестачі води і екологічних проблем, що зростають.

Політична система Ірану, яка під час найму на роботу чиновників і службовців робить ставку на їхню ідеологічну відданість, а не на знання і досвід, не здатна, за оцінкою експертів, відповісти на проблеми, які з кожним роком ускладнюють життя майже 84 мільйонів жителів країни. Про те, від чого страждають іранці, можна дізнатися з пісні, яка відразу стала гімном протестного руху. Її назва - "Baraye" ("За це"). Пісню написав молодий композитор і співак Шервін Хаджипур у вересні 2022 року.

Текст складається з твітів, у яких іранці пояснювали, через що і заради чого вони виходять на вулиці: "За мою сестру, твою сестру і наших сестер. За заміну цих проржавілих голів. Через ганьбу і бідність. За безпритульних дітей та їхні мрії, за всі засохлі дерева, за останнього живого іранського гепарда, за чисте повітря, за те, щоб дихати, за тугу за нормальним життям".

Зовнішня політика: регіональний і глобальний тиск

З точки зору зовнішньої політики, іранська влада зайшла в глухий кут, зазначають аналітики. І справа не лише в тому, що переговори про відновлення угоди щодо ядерної програми Тегерана вже кілька місяців як застопорилися. Не реалізуються і плани щодо розширення економічної взаємодії Ірану з Китаєм.

У 2021 році Тегеран і Пекін підписали угоду про всеосяжну співпрацю терміном на 25 років. Але жоден із майже 100 спільних проєктів в Ірані, таких як модернізація інфраструктури або створення зон вільної торгівлі, так і не просунувся вперед. Китайські інвестори виявляють стриманість, побоюючись негативних наслідків через санкції США, у разі ведення бізнесу в Ірані.

Ще більш болючою обставиною для Ірану є те, що Китай розвиває відносини з Саудівською Аравією, головним суперником Тегерана в Перській затоці. І шиїтські священнослужителі в Ірані, і сунітська королівська сім'я в Саудівській Аравії вважають себе провідними релігійними силами в ісламському світі та ведуть опосередковані війни в країнах регіону.

Під час державного візиту в грудні в Ер-Ріяд голови КНР Сі Цзіньпіна Китай і Саудівська Аравія домовилися не тільки про розширення співробітництва в таких галузях, як технології та безпека. Судячи з усього, Ер-Ріяд і Пекін не відкидають координації своєї політики і щодо Ірану. У спільній заяві за підсумками переговорів вони закликали Тегеран "активізувати співробітництво з МАГАТЕ для забезпечення мирного характеру іранської ядерної програми і дотримання принципів добросусідства і невтручання у внутрішні справи інших держав".

Ставка на розвиток відносин із Китаєм і Росією

"В останні 10 років Тегеран активно розвивав свої відносини з Китаєм і вважає його і Росію своїми найважливішими союзниками в протистоянні із Заходом, - зазначив у бесіді з DW Камран Матін, викладач міжнародних відносин в Університеті Сассекса у Великій Британії. - Для Пекіна економічне співробітництво з арабськими країнами Перської затоки відіграє важливу роль. Цей випадок (візит до Саудівської Аравії. - Ред.) показує, як КНР визначає свої інтереси і бачить свої відносини з Іраном".

У жовтні Китай підписав угоду з Катаром щодо скрапленого природного газу (СПГ), щоб забезпечити собі його довгострокові поставки і надати підтримку Досі у видобутку. Катар та Іран ділять величезне родовище природного газу в Перській затоці, на частку якого припадає 18 відсотків світових запасів цього виду палива. Однак через санкції США і застарілу інфраструктуру Тегеран не може ні видобувати газ у тому обсязі, в якому хотів би, ні продавати його Заходу.

З іншого боку, розширення співпраці з Росією, вважають спостерігачі, навряд чи принесе якісь економічні вигоди Ірану. Після російського вторгнення в Україну США і Велика Британія повідомляли про постачання зброї з Ірану в Росію, насамперед безпілотників. Тегеран і Москва таку інформацію спростовували. А Київ заявляв, що удари по українській енергетичній інфраструктурі РФ завдає саме іранськими дронами.

Тим часом Росія нині пропонує нафту і газ зі значними знижками таким країнам, як Китай, Індія і Туреччина, які традиційно є покупцями цієї сировини в Ірану.

У цій статті спочатку містилося зображення від агентства SalamPix, яке постачає фотографії для міжнародних фотоагентств. Його було видалено 12 березня 2026 року після того, як Picture Alliance та Imago повідомили, що відкликають фотографії SalamPix через сумніви щодо їхнього походження та можливої маніпуляції.