Коментар: Білорусь прийде до свого мирного Майдану | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 27.09.2020
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Європа

Коментар: Білорусь прийде до свого мирного Майдану

Білоруська революція поки програла, а між нинішніми протестами у Мінську і Майданом 2014 року у Києві більше відмінностей, ніж спільного, пише Сергій Руденко.

Затримання учасника акцій протесту у Мінську

Затримання учасника акцій протесту у Мінську

Білоруські протести 2020 року більш доречно порівнювати з українською "Помаранчевою революцією" 2004 року. Тоді переможцем президентських виборів в Україні Центрвиборчком (ЦВК) визнав прем'єра Віктора Януковича. Опозиція, в якої в руках були дані різних екзитполів, звинуватила ЦВК у фальсифікації результатів. Люди вийшли на Майдан, висловлюючи протест обману і вимагаючи визнання перемоги опозиційного кандидата Віктора Ющенка.

Читайте також: "Лукашенко піде" - активістка про сценарії розвитку ситуації у Білорусі

Чому Тихановська не може оголосити себе президенткою?

У підсумку Верховний суд результати другого туру скасував і призначив третій тур (так-так, виявляється, таке теж може бути), в якому переміг Ющенко. У ті дні українці, подібно білорусам в 2020 році, теж протестували суто мирно, співали пісні і в'язали один одному помаранчеві стрічки на руки. У Києві тоді дивом вдалося уникнути силового протистояння.

Сергій Руденко - український журналіст і політичний оглядач

Сергій Руденко - український журналіст і політичний оглядач

Зараз, напевно, мало хто згадає, але в перший день "Помаранчевої революції" Ющенко проголосив себе президентом. Лідер опозиції вийшов на трибуну Верховної Ради і зачитав присягу глави держави, тримаючи руку на Біблії. Так, цей жест мав виключно символічний характер і не мав жодних юридичних наслідків. Так, можливо, з боку це виглядало безглуздо - ЦВК же назвав президентом Януковича. Але бажання Ющенка довести, що саме він, а не Янукович, отримав більшість голосів у другому турі виборів, і визначило тоді подальший хід подій в Україні.

Чи могло щось подібне статися зараз в Білорусі? Частково. У Світлани Тихановської немає, як у Віктора Ющенка, сильного аргументу у вигляді даних авторитетних екзитполів. Немає у неї і власної фракції в парламенті. Але теоретично, якщо Олександр Лукашенко таємно прийняв присягу глави держави у вузькому колі наближених, чому так само не могла вчинити Тихановська? Хто скаже, що точно така ж присяга в її виконанні - менш законна, ніж у Лукашенка? Звичайно, нерозумно порівнювати дві демократії - українську і білоруську, а тим більше - дві опозиції. Але все ж: справедливість є і за неї треба боротися. Навіть тоді, коли ця боротьба не дає швидкого результату.

Читайте також: Лукашенко - підпільний президент Білорусі

Європа чи Росія?

Як у 2004 році, так і у 2014 перед українцями стояв вибір - Європа чи Росія. У першому випадку вектор руху держави визначав переможець пари президентських перегонів Янукович-Ющенко, в другому це намагався зробити одноосібно Янукович. За великим рахунком, два Майдани стали боротьбою українців за своє європейське майбутнє і проти Януковича. Не було б вулиці і активної частини суспільства, Україна давно б перетворилася в частину Російської Федерації в тому чи іншому вигляді на чолі з якимось генерал-губернатором.

Перед білорусами ж, зокрема й опозицією, питання "ми з Росією чи з Європою", здається, не стоїть так гостро. Вони начебто хочуть бути і там, і там. Багато білорусів хочуть зберегти тісну співпрацю з Москвою - тільки без диктатора Лукашенка. У Білорусі все ще сподіваються, що "добрий цар" Путін стане на захист бунтівного народу і допоможе йому повалити ненависного Лукашенка. І це, мабуть, головна відмінність білоруських протестів від українських. Будь-які спроби Москви втрутитися у внутрішні справи України завжди негативно сприймалися в країні. А після анексії Криму та війни на Донбасі про таке Кремль може навіть і не мріяти.

Всі апеляції білоруської опозиції до російської інтелектуальної еліти і особисто до товариша Путіна - свідоцтво сильної залежності Білорусі від Росії. В таких умовах будь-які вуличні протести приречені на провал, оскільки виходить, що білоруського президента обирає не народ, а Москва. Виборці у цьому випадку виступають лише в ролі статистів. Майбутнє своєї країни білоруси повинні визначати тільки самі.

Ціна свободи

Починаючи з 2014 року, українці довели, що за свою свободу вони готові боротися до кінця. Розстріляні десятки людей в центрі Києва, загибель під час конфлікту на Донбасі понад трьох тисяч військових, 12 тисяч поранених. Україна заплатила дуже високу ціну за право залишатися незалежною та демократичною державою. Не дай Боже, звичайно, білорусам коли-небудь пережити те горе, яке пережили рідні загиблих на Майдані та на Сході України. Але боротьба за свободу і право бути почутим, на жаль, часто не обходиться без жертв.

Так, український Майдан 2014 року був добре організований і самим громадянським суспільством, і підприємцями, які йому симпатизували. Зокрема й олігархами, які володіли впливовими ЗМІ. Протестувальників підтримали опозиційні фракції в парламенті та обласні ради в окремих регіонах України. Нічого цього немає, та й, мабуть, не скоро буде в Білорусі.

Зрозумілим є бажання сотень тисяч білорусів, які виходять на акції протесту по всій країні, мирним шляхом змусити Лукашенка піти з влади. Але український досвід показує, що авторитарний режим розуміє лише мову сили. По-іншому він розмовляти не вміє. Українці це добре знають. Напевно, це колись зрозуміють і білоруси. Принаймні, той шлях, яким вони йдуть, рано чи пізно приведе їх до цього мирного Майдану. Ось тоді в Білорусі і з'явиться реальна опозиція. Ось тоді і визначаться лідери протестів, які візьмуть на себе відповідальність за майбутнє країни. Ось тоді, можливо, і буде вирішено питання - Європа чи Росія.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.

Дивитись відео 01:33

Сльозогінний газ, постріл і затримання у Білорусі (20.09.2020)

Реклама