Андрій Курков: Вся влада Буратінам? | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 30.12.2020
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Андрій Курков: Вся влада Буратінам?

"Є один справжній фронт, де Буратін не знайти. Справжня війна - то не буратіняча справа!" - Андрій Курков, спеціально для DW.

Андрій Курков

Андрій Курков

Зараз, під час Новорічних свят, мені передусім хочеться зняти капелюха перед ялинами та соснами України. Я не знаю, скільки їх принесено в жертву заради новорічного настрою, але певен, що кількість ялинкових та соснових жертвоприношень рахується на сотні тисяч, якщо не на мільйони. Ви скажете: "Воно ж дерево, воно ж нічого не відчуває!" А звідки ви це знаєте? Хто вам це сказав? Ви у тих дерев питали? А якби ж запитали, завбачливо надягнувши на верхівки дерев чарівні капелюхи, що дозволяють їм розмовляти, то б довідались багато цікавого й детективного з життя української деревини.

Дізналися б, куди щезають ліси Полісся, що їх вирубують й вивозять ночами. Дізналися б, чому українські меблевики не можуть знайти в Україні деревини для своїх виробництв. Дізналися б, чому Україна імпортує кругляк дубу з самісінької Франції!

Які нині Буратіни - з дипломами та дисертаціями!

Та хіба вас це обходить? Ну, визнайте! Звичайно, ні! Де ви і де дерево, якщо ви тільки не Буратіно, зладнаний руками українського татка Карло. Та й ви, либонь, не Буратіно, чи не так? Втім, звідки я знаю? За останні 30 років в Україні вижили тільки найсильніші татки Карло. А як вижили, то й забагатіли і стали, як і годиться таткам з італійським ім'ям, всесильними і могутніми. Й виробництво Буратін налагодили не на жарт.

Читайте також: Коментар: І не кажіть, що вас не попереджали. Підсумки 2020 року

А це раніше Буратіни були наївними неуками, готовими віддати останній гріш першому-ліпшому в обмін на обіцянку зниження ціни на газ або чогось на кшталт цього, такого ж нездійсненного. Тепер Буратіни у нас з дипломами, іноді з двома-трьома. Тепер Буратіни у нас з дисертаціями - часто чужими, але захищеними за всіма правилами української науки. Тепер Буратіни нахабні й безапеляційні, готові відібрати останній гріш у того, хто з татком Карло ані родичається, ані компанує.

Іноді здається, що наприкінці 1990-х років саме такі Буратіни захопили владу в Україні. Бо, якщо замислитись, то саме проти зухвалості Буратін піднялася Помаранчева революція в 2004 році, і проти тих таки Буратін виступили противники татка Карло в 2013-2014-му. Однак все одно виявилися ці Буратіни непоборними. А якщо точніше, то непереможними виявилися татки Карло, які свої армії Буратін плекають і контролюють.

І знову просоталось все українське суспільство Буратінами - від низу до самісінького верху. Й будь-яка боротьба проти Буратін викликає протест тих, кого не личить кривдити, - дітей. Адже від початку Буратіно був дитячим героєм. Кожна дитина легко себе з Буратіно ототожнює, прецінь тому діти й готові завжди стати на оборону Буратін. І на то нема ради, бо що ж вдієш супроти дітей! Нічого! Одразу почуєш "Що ви до них присікались, вони ж діти!"

Про дітей пенсійного віку

А дітям багато що пробачають - і глупство, і нахабність, і справжнісіньку брехню, і навіть дрібні крадіжки. Дітям це пробачається, бо має ж хтось прибріхувати, прикрадати потроху, бути немудрим і нетямущим. Окрім того, діти розчулюють дорослих своєю фізичною й словесною незграбністю, і то діти будь-якого віку, навіть пенсійного. Як от, до прикладу, один дідусь, який іншого дідуся в комісію з досягнення миру й любові з Росією працювати запросив. Той дідусь натулив ще більше ніж інший, але ні той, ні інший один на одного не образились! "Вони ж як діти!" - сказали українці й махнули рукою. Формулювання "Як діти!" це вже стовідсоткове помилування при будь-якій хибі. Щоправда, з комісії того дідуся таки прибрали, правдоподібно щоби зберегти ілюзію народовладдя. Мовляв, серед народу знайшлися незадоволені, тому його прибираємо.

Читайте також: Юрій Андрухович: Втомлені новими обличчями

Ну, дідуся прибрати, зрештою, невеликий клопіт. Він же не Буратіно! Він, радше, сам дитина - щоправда, радянського розливу. От якщо Буратіно на чомусь спіймали або він чимось "народовладдя" засмутив, то тоді вже складніше. За кожним Буратіно стоїть інший Буратіно, а насамкінець той чи інший, а може й найголовніший татко Карло. Тому-то й немає у більших Буратін іншої ради, як витягати з усіляких халеп менших Буратін. А для цього треба владу Буратін укріпляти на всіх фронтах. А фронтів в Україні багато!

Є, щоправда, один справжній фронт, де ви Буратін не знайдете. Справжня війна - то не буратіняча справа! Там прості люди, щирі й з вірою у справедливість.

Проблеми - дурні і дороги? Дороги ж відремонтували!

Є фронт боротьби з корупцією. Він теж нібито справжній й вимагає великої звинності й хитрості. Бо ж корупція буває різною, а цього народові пояснити важко. Понад те дуже важко інколи відрізнити повернення боргу від хабаря. Наприклад, зніме якийсь борець з корупцією відео, як одна не надто поважна людина іншій дуже поважній людині багато грошей дає. Ну зняв, то й що? Гроші ж - не обов'язково корупція! Це може бути не тільки поверненням боргу, це може бути випозичення! Саме для цього прокуратуру й придумано, щоби визначати: де справжня корупція, а де проста передача грошей, що тільки зовні схожа на корупцію. Ну і, природньо: просто передача грошей злочином не є. Бо гроші не заборонені, а значить передавати їх можна будь-кому у будь-якій кількості.

Читайте також: "Велике будівництво" доріг чи величезний прожект?

Але фронт боротьби з корупцією не такий важливий в Україні, як фронт боротьби з коронавірусом. Бо ж не для допомоги пораненим військовикам змогло керівництво країни величезний грошовий фонд зібрати, не для боротьби з корупцією, а саме для боротьби з вірусом. Воно й зрозуміло: коронавірус на відміну від сепаратистів до столиці України дійшов й розпаношився на всю губу. Але, як і всякому вірусу, недовго коронавірусу матися добре. А ось з фонду протиковідного вдалося сотні тисяч кілометрів доріг підлатати. Щоби, нарешті, змогли українці на машинах покататися. Але добрі дороги - це не тільки покращена інфраструктура й нові інвестиції! Це ще й можливість кардинально від східного сусіда відрізнятись, що для українського народу дуже важливо. Адже тоді ми були "одним радянським народом", то й проблеми мали ті й самі: дурні й дороги. Але тепер, коли дороги підлатані-виладнані, однією проблемою стало менше. Ну, а за відсоток дурнечі в країні відповідає міністерство освіти, точніше - сам міністр. Тож побажаймо йому успіхів на цьому ристалищі! Та й всім побажаймо, окрім віруса!

А коли вірус переможемо за допомогою протиковідного фонду чи завдяки вакцинації, тоді заходимось й коло інших проблем. Спробуємо й з проблемою української деревини раду собі дати. Там того клопоту на п'ять хвилин! Треба кожне дерево в країні дигіталізувати й очипирити, щоби кожен громадянин на своєму смартфоні в додатку "Дія" міг долю кожного українського дуба відслідкувати й через електронний референдум припинити й заборонити в подальшому виробництво українських Буратін. Без цього українцям з інших, серйозніших проблем не вив'язатися! Тим більше з татками Карло!

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.