Вони вижили: історії мешканців зруйнованого будинку в Дніпрі

Російський ракетний удар по Дніпру в січні, під час якого одна з ракет влучила у житловий багатоповерховий будинок, став одним із найкривавіших за весь час повномасштабного вторгнення. Влучання крилатої ракети Х-22, за даними Дніпропетровської ОВА, тоді забрало життя 46 людей, 80 отримали травми. П'ятеро постраждалих через майже місяць після російської атаки перебувають на стаціонарному лікуванні. Десятки людей досі переживають наслідки трагедії, втративши житло, рідних і друзів.

Дівчина з новин після дніпровської трагедії

24-річну Анастасію Швець іноді впізнають на вулиці, а описі її сторінки в соцмережі Instagram досі вказано, що вона - та сама "дівчина, що зараз у всіх новинах про Дніпро". Настя - одна з тих, хто вижив після ракетної атаки 14 січня. У цій трагедії вона втратила маму, тата, кота, квартиру й звичне життя. Повертатися до зруйнованого будинку Насті досі складно, психічна травма від пережитого вдається взнаки, тож ми зустрічаємося на набережній Дніпра. Дівчина зізнається, що хоче виговоритися: "Якщо кожного разу це проговорюєш, стає легше… Нічого вже не змінити і з цим потрібно жити далі".

Анастасія разом з батьками жила на вулиці Набережна Перемоги в Дніпрі з самого дитинства. Її мама Наталя працювала в банку, тато Максим - механіком на станції техобслуговування автомобілів. Як розповідає Настя, разом з мамою вони допомагали безпритульним котам: годували тварин, забирали на перетримку, лікували. Тато з початком повномасштабної російської війни втратив роботу, але займався волонтерством, допомагав будувати блокпости в місті.

По обіді в суботу, 14 січня, каже Настя, батьки робили на кухні окопні свічки, а сама вона пішла відпочивати, бо вночі мала їхати на роботу в пекарню. "Буквально хвилин за десять, коли я відклала телефон поруч із собою, лягла, закуталася, щоб засинати вже, я почула якийсь гуркіт… Це був наче землетрус", - пригадує дівчина момент ракетного удару.

"Батьки були на кухні, кухні немає"

Снаряд знищив один з під'їздів дев'ятиповерхівки практично до фундаменту. Від квартири на шостому поверсі, де жила Настя, лишився тільки острівець коридору і частина кімнати, де стояло ліжко, в якому лежала дівчина. "Я починаю кликати батьків, розумію, що кухні взагалі немає", - каже Настя.

Дівчина відповзла на край того, що лишилося від кімнати, і намагалася кликати рятувальників. У такому вигляді, з голими ногами, дівчина залишилася на фото, яке розлетілося соцмережами. Тоді вона ще сподівалася, що батьки вціліли, але наступного дня їхні тіла знайшли серед завалів.

Читайте також: Ракети Х-22, С-300 та С-400: чому їх не збиває українська ППО?

Після трагедії Анастасія живе з бабусею і тіткою, досі на лікарняному і сподівається незабаром повернутися на роботу. Вона зізнається, що нервує через гучні звуки, гуркіт дверей і повітряні тривоги, іноді приймає заспокійливі пігулки.

У вересні під час контрнаступу на Харківщині загинув коханий Насті Владислав. "Я ще не змирилася з цією втратою, і тут вже немає батьків, - ледь стримуючи сльози каже дівчина. - Тому моє горе завжди зі мною. Його треба переживати і рухатися далі, бо якщо я зупинюся, буде набагато гірше".

Вижила в будинку в Дніпрі: "Я не збиралася помирати"

Обличчя психологині Ольги Ботвінової, коли вона чує "Доброго дня", розквітає щирою усмішкою. Вона разом з чоловіком Євгеном жила в тому ж сумнозвісному будинку на Набережній Перемоги. "У цей день 14 січня, як не дивно, ми будували плани на пів року вперед. Був просто дивовижний настрій… І це був один зі знаків, що я не збиралася помирати", упевнено каже жінка.

Ольга вважає день ракетного удару своїм другим днем народження, а свій порятунок називає дивом. "Я сиділа в кімнаті, якої вже немає, працювала за ноутбуком. І тут чоловік мене кличе в сусідню кімнату. Я іду до нього, ми беремо ковдру, накриваємося і буквально за десять хвилин сталося те, що сталося". Ця випадковість врятувала їй життя.

Коли Ольга з чоловіком прийшли до тями, то спершу хотіли спустися сходами зі своєї квартири на дев'ятому поверсі, але за дверима вцілілої кімнати побачили прірву. Зі скроні у Ольги йшла кров, тож Євген - хірург за професією - перев'язав їй голову футболкою, схопив ліхтарика і почав подавати сигнали з вікна рятувальникам. За кілька годин подружжя спустили донизу.

Донецьк, Херсон, Дніпро: "обнулитися" втретє

Російська агресія на останні дев'ять років вже вкотре докорінно змінила життя Ольги. Вона родом з Донецька. У 2014 році, коли почала війна на Донбасі, разом з чоловіком і парою валіз вони виїхали до Херсона, але після окупації вже й цього міста навесні 2022 року знову довелося шукати новий дім. Вони оселилися в сумнозвісному будинку в Дніпрі. 15 січня, наступного дня після ракетної атаки, Ольга і Євген дізналися, що їхню квартиру в Херсоні теж зруйнував російський снаряд. "Наша сім'я "обнуляється" уже втретє, - з гіркою посмішкою каже Ольга. - Але у нас є можливість жити, є ми. А матеріальне, думаю, з часом прийде".

Читайте також: "Масове вбивство у Дніпрі": Європарламент - за нові санкції проти РФ

Ольга з чоловіком живуть у квартирі, яку їм надало незнайоме подружжя: потерпілим написали в соцмережах і запропонували допомогу. Жінка каже, що весь одяг і речі, які нині має, теж надали знайомі й незнайомі люди. "Люди, таке враження, об'єдналися у велику суперсилу, якою ділилися з нами", - із захватом каже психологиня. Її чоловік уже повернувся на роботу в лікарню, а вона найближчим часом планує провести психологічний майстерклас.

Нове життя після влучання ракети

І Анастасія, і Ольга кажуть, що не зосереджуються на думках і ставленні до тих, хто запустив ракету, яка влучила в їхній будинок. Ольга пояснює, що намагається думати про позитив, аби "не почуватися все життя жертвою", вигадує нові проєкти психологічної допомоги постраждалим від війни. Анастасія Швець каже, що злість "батьків уже не поверне", але конвертує негативні емоції в донати на ЗСУ, "щоб у наших хлопців було більше можливостей усю цю погань знищувати на нашій території".

Обидві вцілілі після обстрілу дівчини впевнені, що життя має тривати. "Я маю продовжувати жити не тільки за себе, а й за своїх батьків, щоб їхні справи були недаремними", - каже Настя. Врятувавшись після ракетного удару, каже Ольга, вона усвідомила, що не має морального права опускати руки: "Кожен день - це велике диво. Це можливість іти далі й жити. І вона в мене є, на відміну від людей, які перебували в цьому будинку, які так само будували плани, які ростили дітей, планували життя на довгі роки, але не вижили. Ця можливість є у мене! І я думаю, що правильно не втрачати її".