Більшу частину щорічного послання Федеральним зборам у московському Манежі у середу, 21 квітня, президент Росії Володимир Путін очікувано присвятив звіту про боротьбу з пандемією і передвиборному роздаванню грошей. Задобрювання електорату перед вересневими виборами до Держдуми, що більше схожі на призначення, у самому розпалі. Про зовнішню й оборонну політику Путін говорив дуже коротко наприкінці виступу.
Путін вірить Лукашенку
Звертаючись до громадян Росії, він був незвично ласкавим, неформальним і навіть назвав їх "дорогими". Натомість "колективний Захід" Путін у своєму фірмовому стилі - "На себе подивіться!" - звинуватив рівно в тому, в чому Захід звинувачує Москву: організації держпереворотів, кібератак і політичних убивств. Путін навіть згадав забутого всіма Віктора Януковича, якого, за його словами, повалили прозахідні змовники. Він також повністю підтримав версію про нібито упереджений російськими й білоруськими спецслужбами антилукашенківський путч у Мінську й фізичну ліквідацію білоруського диктатора, котра нібито готувалася.
Те, що справжнісінький військовий переворот у М'янмі керівництво Росії жодним чином не засудило й навіть відрядило делегацію на військовий парад у столиці країни Найп'їдо, Путіна абсолютно не збентежило. Як у старому радянському анекдоті, до таких "неув'язочок" йому, культурно кажучи, байдуже, це всім давно відомо. В іншому зовнішньополітична частина послання складалася з запевнень, що Москва дуже хоче співпрацювати з усіма, в поєднанні з погрозами різного роду кіплінговим "Табакі", які підвивають "Шерхану".
Схоже, в путінському світі, Америка - це тигр-людожер з "Книги джунглів". В образі шакала Табакі можуть, наприклад, виступати чехи, які, мовляв, за вказівкою з Вашингтона висилають на батьківщину ні в чому не винних російських дипломатів. Але це можуть бути й українці, які, як сурмить кремлівська пропаганда, нібито зосереджують війська для захоплення "російського Донбасу". Виходить, що Росія в образі Путіна - це Мауглі, який дає Шерхану відсіч.
Читайте також: Чи готує Росія наступ на Україну: на що вказують нові дані
Сигнал Байдену
Говорити про деталі зовнішньої політики цього разу Путін не став. Не дав він жодної оцінки відносинам Росії зі США та Європейським Союзом, не обмовився про жодну міжнародну проблему (роззброєння, Іран, Сирія) й не похвалив чудові відносини з Китаєм, які зазвичай представляє як зразок гармонії на противагу нескінченним конфліктам з віроломним Заходом. Причина зрозуміла: Росія перебуває в такій ізоляції на Заході, що говорити, власне, нема про що. Відносин практично немає. Щоправда, бажання співпрацювати в сфері зміни клімату Путін слідом за своїм прессекретарем все ж таки підтвердив - поспілкуватися з Джо Байденом у рамках віртуального "кліматичного" саміту йому все ж хочеться.
Путінський виступ був розрахований на те, щоб змусити всіх розмірковувати, що ж буде далі. От, наприклад, голова Ради Федерації Валентина Матвієнко ще до сьогоднішнього виступу говорила, що верхня палата парламенту збереться на засідання для виконання вказівок Путіна 23 квітня. Можна припустити, що сенатори даватимуть дозвіл на введення військ у Білорусь - для захисту Лукашенка від каверзних дій НАТО. Або санкціонують визнання так званих "ЛНР" і "ДНР", з подальшим введенням туди "миротворців". Але все може бути значно простішим: для численних виплат, обіцяних Кремлем, потрібно змінити закон про бюджет, і збір сурмлять заради цього.
Розрекламований візит Лукашенка до Путіна в четвер стане в цьому сенсі показовим. Білоруський диктатор анонсував минулого тижня якесь "епохальне рішення", яке він оформить своїм декретом. Повноваження Лукашенка майже безмежні й при цьому навмисно розпливчасті. Як Верховний головнокомандувач він, схоже, може попросити Путіна терміново відправити в Білорусь війська й оформити це постфактум актом парламенту. Перехід на російський рубль або відмова від суверенітету й вступ до складу РФ потребують більшого набору формальностей. Але згадати про це Лукашенку ніхто не завадить. І Путіну ніхто не заважає розмову підтримати - без особливих зобов'язань.
В очікуванні Меркель і Макрона?
Українська тема також поки що не вичерпана. Але вона несе в собі для Путіна більші проблеми, ніж Білорусь. Припускаю: Путін чекає, що Анґела Меркель (Angela Merkel) і Еммануель Макрон вмовлятимуть його не нагнітати обстановку. А він, наприклад, стане вимагати від них натиснути на керівництво України, щоб воно розблокувало канал, через який вода раніше надходила до Криму. А може й просто відведе російські війська - "ми ж вам говорили, що це лише навчання". Хоча, як мені здається, путінське завдання-мінімум - покарати президента Володимира Зеленського за санкції проти проросійських ЗМІ та головного прокремлівського політика України Віктора Медведчука.
Зрозуміло, що будь-яка напруженість у відносинах з Україною - інструмент тиску на Захід і спосіб відволікти увагу від голодування Олексія Навального. З його структурами Путін розраховує покінчити до літа. Самого Олексія він, можливо, сподівається виштовхати за кордон з серйозно підірваним здоров'ям, та ще, бажано, в обмін на когось - скажімо, Віктора Бута. Якщо це не вийде, то Путін буде готовий на будь-які санкції - аби Навальний не опинився на волі всередині Росії.
Враження від путінського послання таке: він хоче стати для росіян таким собі дбайливим батьком, остаточно придушити будь-яку опозицію вдома й застрахувати своє правління від криз на відпущені йому після торішнього "обнулення" 15 років. При цьому Путін вірить: західний "Шерхан" чекає на слушну нагоду, щоб його скинути. А тому голосно загрожує уявному тигру в сподіванні відігнати його від стін фортеці Росія.
Автор: Костянтин Еггерт - російський журналіст, автор щотижневої колонки на DW
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.