Референдум ″за мир″ на Донбасі: чи дійсно плебісцит є ефективним інструментом демократії | Політичні новини з України: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 24.05.2019
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Україна

Референдум "за мир" на Донбасі: чи дійсно плебісцит є ефективним інструментом демократії

У західній практиці референдуми часом спричиняють хаос, як у випадку Brexit. Та іноді це спосіб сказати владі "досить", як це часом відбувається у Швейцарії. Але чи можна вирішити таким чином конфлікт на Донбасі?

Плакат за референдум про федералізацію України у Харкові у 2014 році

У 2014 році проросійські сили наполягали на проведенні референдуму щодо федералізації України (фото з архіву)

Про те, що важливі державні рішення він бажає ухвалювати на референдумах, новий президент України Володимир Зеленський говорив іще під час передвиборної кампанії. А вже незабаром після його інавгурації стало зрозуміло, яке з питань може бути винесене на всенародне голосування першим. Ще у вівторок, 21 травня, щойно призначений главою Адміністрації президента Андрій Богдан зазначив, що не виключає проведення референдуму, на який би винесли питання мирних угод із Росією - якщо вони, звісно, будуть укладені.

Вже через два дні, під час зустрічі із громадськими активістами у четвер, 23 травня, цей намір підтвердив і сам Зеленський. Щоправда, за його словами, такий референдум зобов'язального характеру не матиме і буде лише способом з'ясувати думку суспільства. "Це нормальна розмова з людьми", - цитує президента його прес-служба.

Сумнівна ініціатива

Директорка київського "Фонду демократичних ініціатив" Ірина Бекешкіна, втім, ставиться до такої перспективи вкрай скептично. Передусім, на її думку, на результат подібного референдуму буде легко вплинути за допомогою того, як буде сформульоване питання. "Наприклад, пропозиція визнати автономію окремих регіонів Донбасу заради припинення війни, найімовірніше, отримає підтримку, бо ніхто не буде розбиратися у тому, які наслідки ця автономія матиме для майбутнього України, а війну припинити хочуть усі", - розмірковує дослідниця. Вона додає, що така позиція Зеленського фактично свідчить про відсутність у нього публічної позиції щодо мирного врегулювання. Таким чином, референдум, на думку експертки, може стати інструментом перекладання відповідальності за рішення, за які має відповідати президент, на плечі пересічних українців.

Мітинг проти мирної угоди із бойовиками FARC у Колумбії

Колумбійці виступили проти мирної угоди із бойовиками FARC (фото з архіву)

Міжнародна практика використання референдумів для вирішення конфліктів також не дає однозначної відповіді на користь такого кроку, зазначає у опублікованій 23 травня аналітичній записці перший заступник директора Центру "Нова Європа" Сергій Солодкий. За його словами, навіть за наявності чітко виписаного плану мирного врегулювання та відповідної волі усіх сторін успіх такого референдуму не є гарантованим. Так, у 2016 році колумбійці відхилили угоду між урядом і повстанським угрупованням FARC, що, втім, не стало на заваді вирішенню конфлікту. А у 2004 році греки-кіпріоти на референдумі відхилили мирний план тодішнього генсека ООН Кофі Аннана, який мав би дозволити відновити територіальну цілісність Кіпру, через що до ЄС було фактично прийнято лише одну частину острова. У цьому випадку наблизитися до вирішення проблеми не вдалося і досі. Єдиним позитивним прикладом Солодкий називає референдум, яким було затверджено так звану Страсноп'ятничну угоду 1998 року, що дозволило припинити конфлікт у Північній Ірландії.

В будь-якому разі, зазначає Солодкий, проведення референдуму щодо конфлікту на Донбасі потребуватиме відповідей на цілу низку важливих питань. Окрім визначення коректного формулювання запитання у бюлетені, необхідно зрозуміти, на якому етапі та з якою метою варто проводити голосування - для з'ясування формату переговорів чи вже щодо окремих положень потенційного мирного плану. "Якщо радитися з кожного такого питання з народом, то процес врегулювання (конфлікту. - Ред.) може затягнутися на десятиліття", - попереджає експерт. За його словами, пересічні виборці не можуть бути компетентними в усіх питаннях, а ухвалення рішення на тлі браку аргументів може призвести до небажаних наслідків.

Суперечлива практика

Загалом, західний досвід прямої демократії демонструє дуже суперечливі результати, розповідає у розмові із DW Метт Квортрап, професор політології та міжнародних відносин британського Університету Ковентрі. З одного боку, його часто використовують лідери подекуди із автократичними ухилами для того, аби розширити свої повноваження чи обійти спротив інституцій. Так, у квітні 2017 року турецький президент Реджеп Таїп Ердоган на тлі оголошеного у країні надзвичайного стану за допомогою референдуму домігся змін у конституції, внаслідок чого роль повноваження президента у до цього парламентській республіці були суттєво розширені, а в руках Ердогана опинилася небачена до того влада. Подібні референдуми, ініційовані владою, здебільшого є негативним явищем для демократії, зазначає Квортрап.

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган під час виступу після референдуму

Для Ердогана референдум став існтрументов розширення своїх повноважень (фото з архіву)

Але політикам таким чином не завжди вдається досягти мети. Так, британський прем'єр Девід Кемерон, який ініціював референдум щодо Brexit з метою здобути додаткову підтримку народу, замість укріплення власної влади не лише був змушений подати у відставку, але й запустив процес виходу країни з ЄС, який його наступники досі не можуть завершити. "Часто виборці використовують такі референдуми як спосіб сказати власним урядам "досить" найпершим доступним для цього шляхом", - розмірковує Квортрап. Саме тому він називає позитивними референдуми, ініціатива яких виходить "знизу", від самих громадян, бо тоді вони мають інструмент сказати своє "досить" стосовно питань, які їх насправді непокоять. Прикладом цьому, за його словами, стала усталена практика референдумів у Швейцарії. Там на ініціативу громадян проводяться голосування щодо питань на кшталт безумовного базового доходу, плати за суспільне радіо та телебачення чи стандартів у харчовій промисловості.

Утім, і тут Бекешкіна закликає бути обережнішою із висновками. "У Швейцарії люди й справді можуть собі дозволити проголосувати проти базового доходу у декілька тисяч євро, але уявіть собі, як на таке питання відповідатимуть українці? Подібні референдуми у бідній країні - небезпечна практика", - каже вона. Доцільними, на її думку, в українському випадку можуть бути референдуми щодо реально принципових питань, зокрема вступу до міжнародних організації та союзів на кшталт ЄС чи НАТО. Але такі референдуми мають відбуватися лише після ґрунтовної підготовки та тривалої суспільної дискусії, додає експертка.

DW.COM

Реклама