1 травня 2004 року розділена "залізною завісою" Європа знову об'єдналася. Країни Східного блоку стали частиною блоку західного - балтійські республіки (Естонія, Литва, Латвія), Словенія та нинішня "Вишеградська четвірка" (Польща, Угорщина, Словаччина та Чехія), а також на півдні континенту острівні держави Кіпр та Мальта одночасно стали членами ЄС.
Союз збільшився завдяки цьому з 15 до 25 країн та отримав на 20 відсотків більше громадян, ніж було до цього. Панувала ейфорія і все здавалося простим: східні європейці мають просто робити все так, як їхні західні сусіди, і тоді вже незабаром їхні справи підуть так само добре. Протягом кількох років це працювало добре. Крок за кроком Схід наближався до Заходу.
Стагнація замість економічного дива
Але потім сталася економічна криза 2009 року, і розрив у достатку між Сходом та Заходом знову збільшився. На Сході люди почали відчувати стагнацію замість економічного дива. Замість загального достатку інтеграція із Заходом принесла появу тонкого прошарку безсоромно багатих спекулянтів та загальну невпевненість у завтрашньому дні. Ціни росли, заробітки натомість залишалися низькими. Не було зрозуміло, як довго вдасться зберегти за собою робоче місце, мало хто міг дозволити собі подорож під час відпустки, а двох батьків, які працюють, не вистачало, аби прогодувати родину з чотирьох осіб. Жалюгідне, але стабільне життя під час комунізму, тепер перетворилося на боротьбу за виживання. За європейською ейфорією слідувало велике протверезіння.
Наслідком цьому став процес навчання: виявилося, що робити все так само, як і на Заході, було не найкращою ідеєю, якщо економіка та суспільство є не такими ж стабільними та заможними, як у сусідів. Виборці привели до влади уряди, які почали сперечатися із західними європейцями. Держава почала сильніше втручатися в економіку. Західні концерни, які до цього були у фаворі, тепер обклали додатковими податками. Країни "Вишеградської четвірки" утворили своєрідний альянс самозахисту, аби краще захищати свої інтереси у межах ЄС. Нові пропозиції з Заходу розглядали скептично та за потреби відхиляли: гостинність щодо мігрантів, послаблення національних держав, збільшення влади органів ЄС - це не має для нас жодного сенсу, вважають східні європейці. Спільна армія ЄС, відповідальна економічна політика зі зменшенням державного боргу - все це, навпаки, є дуже раціональним.
Східні країни ЄС домовляються, аби спільно та цілеспрямовано підсилювати їхні економіки, замість того, аби постійно оглядатися на Захід. Національний продукт зростає у регіоні з 2012 року майже вдвічі швидше, ніж у решти ЄС. Нарешті зростають доходи, подекуди стрімко. Загалом, нові члени вивчили свій урок і тепер знають, як вправно діяти у межах Союзу та будувати коаліції, аби найкращим чином захищати свої інтереси.
Ніде підтримка ЄС не є більшою
Це історія успіху, яку у "старому" ЄС, сповненому гучного моралізаторства, подекуди не помічають. Натомість, там переважно говорять про частково виправдані скарги стосовно браку верховенства права та про авторитарність, недемократичність і, передусім, невдячність та ворожість до Європи з боку східних європейців. Але правда полягає у тому, що ніде підтримка ЄС не є вищою. У жодному іншому місці так мало громадян бажають виходу своєї країни з Союзу, аніж на Сході Європи. Довіра до ЄС є проблемою Заходу та Півдня, але не Сходу. Усі опитування це доводять.
Через свій гіркий історичний досвід східні європейці є реалістами. Вони зрозуміли, як насправді функціонує ЄС, і як у ньому треба поводитись, аби не втратити самих себе. Тепер вони самовпевнено долучаються до творення загальноєвропейського дискурсу, адже це і їхня Європа. У них є власний голос, і вони не соромляться його піднімати. ЄС завдяки цьому став багатограннішим. Іншими словами, суперечок стало більше. Але суперечки - це випробуваний засіб знаходити рішення проблемам.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.