Введення радянських військ в Афганістан: минуло 30 років

«Введення військ не було одномоментним. Відбувалося постійне збільшення радянської військової присутності»,- пригадує киянин Валерій Аблазов, колишній військовий радник СРСР в Афганістані й автор кількох книжок про радянську присутність в азіатській країні. Після того, як 1978 року до влади в Кабулі прийшли комуністи, Радянський Союз розпочав активну підтримку сусідньої країни, в тому числі поставками зброї.

Аблазов каже, що вже тоді в Афганістані йшла громадянська війна між ісламською опозицією та соціалістичним урядом. Але в СРСР про це мовчали. Сам колишній військовий льотчик мав ідеалістичні уявлення про те, що на нього чекає: «Нас так виховали. Я вважав, що Афганістан – це свого роду Іспанія наших днів, туди їхали добровольці з усього світу допомагати. Ми завжди звикли комусь допомагати».

«Холодна війна» і геополітика

Керівництво Демократичної Республіки Афганістан (ДРА), як вона тоді називалася, неодноразово просило СРСР про військову допомогу. Але в Москві довго вагалися. Військові були проти, каже Валерій Аблазов.

Остаточне рішення ввести регулярну армію політбюро ЦК КПРС ухвалило на тлі посилення внутрішньополітичної боротьби між керівниками прорадянської Народно-демократичної партії Афганістану восени 1979-го. Один з афганських лідерів Хафізулла Амін усунув від влади президента Нур Мухаммеда Таракі й наказав його вбити, а сам став президентом. Радянський генсек Леонід Брежнєв був обурений діями Аміна, адже він прихильно ставився до Таракі й давав йому гарантії безпеки, каже Аблазов.

Крім того, афганський ветеран вважає, що не останню роль зіграв фактор «холодної війни». Восени 1979-го сталося захоплення посольства США в Тегерані, після чого Сполучені Штати посилили військову присутність навколо Ірану. Афганістан, за словами Аблазова, відіграє ключову роль у регіоні: "Якщо до влади там приходить противник Радянського Союзу, він отримує великі переваги. Він фактично контролює азіатську частину СРСР. Основний мотив введення військ – забезпечити безпеку держави".

Водночас кельнський політолог і експерт з питань Східної Європи Ґергард Сімон вважає, СРСР ввів війська в Афганістан з міркувань «розширення своєї панівної сфери в Азії та закріплення її на тривалий строк».

«Встановити режим і вивести війська»

25 грудня 1979 року гудіння радянських літаків над Кабулом стало «безперервним», пригадує Аблазов. У день, коли Захід святкував Різдво, СРСР почав висадку десантників та важкої техніки в афганській столиці, а танкові колони перетнули кордон. Офіційне обґрунтування – відповідь на прохання афганського уряду про військову допомогу.

Події розгорталися, як у шпигунському детективі. Спочатку радянські спецслужби думали застрелити афганського президента Аміна, задіявши снайперів, каже Валерій Аблазов. Було кілька спроб його отруїти, «але неузгодженість дій призвела до того, що наші радянські лікарі, які працювали в Кабулі, його оживили».

27 грудня 1979 року спецпідрозділи СРСР штурмом взяли палац Аміна та вбили президента. Прості афганці тоді погано усвідомлювали, що сталося, каже Надя Фазель, афганська публіцистка, яка зараз працює в Німеччині. «У будь-якому разі, в Кабулі казали: «Дякувати богові, Хафізулли Аміна більше немає». Амін, каже Фазель, панував «залізною рукою», вбиваючи та арештовуючи десятки тисяч людей.

Після вбивства президента афганському народу презентували нового лідера – Бабрака Кармаля, на якого спирався СРСР. «Завдання було таке: встановити режим, зміцнити його та вивести війська»,- каже Аблазов.

Прискорення краху СРСР

Але сподівання на швидку операцію не виправдалися. «Військові своє завдання виконали»,- вважає Аблазов, але політики не змогли цим скористатися. СРСР залишився в Афганістані майже на 10 років, до лютого 1989-го. Військові втрати перевищили 14 тисяч людей. Число цивільних жертв, за деякими підрахунками, вимірюється сотнями тисяч.

Не менш трагічні наслідки мала війна в Афганістані для самого СРСР. «Радянський Союз припустився колосальної помилки, коли вирішив ввести війська в Афганістан»,- каже політолог Ґергард Сімон. «Ніхто не міг собі цього уявити, але це прискорило розпад самого СРСР».

Автор: Роман Гончаренко

Редактор: Захар Бутирський