Проблема народжуваності: німці б”ють на сполох
14 квітня 2005 р.
Треба робити щось негайно, щоб не кусати лікті потім – цим принципом керувалися учасники конференції “Сім”я – фактор успіху економіки”, що була організована Спілкою працедавців та міністерством у справах сім”ї цими днями в Берліні. До дискусії долучився і федеральний канцлер Німеччини Ґергард Шредер, який виступив з докладною доповіддю щодо політики уряду в галузі сім”ї.
Коли 1998 року канцлер Шредер представляв свій перший тіньовий кабінет, то кандидата на посаду міністра у справах сім”ї він представив зі словами “міністр у справах сім”ї та інших дрібниць”. Те, над чим тоді насміхався Шредер, перетворилося з часом на одну з найболючіших економічних тем. І це сьогодні відкрито визнає сам канцлер:
“Діти – це наше майбутнє. Це не лише приповідка, але й економічно обґрунтоване твердження. Вони є майбутньою робочою силою, споживачами та батьками. Наше майбутнє, економічна потужність країни та система забезпеченої старості залежить від наших дітей. Саме тому нашим стратегічним завданням першої величини стало збільшення народжуваності”.
З 1964 року кількість новонароджених у Німеччині зменшилася вдвічі – з мільйона 400 тисяч до сьогоднішніх 700 тисяч у рік. Рішення про те, заводити дитину чи ні, є, звісно, особистим питанням, каже канцлер, але з огляду на низький рівень народжуваності це вже не можна й надалі розглядати лише як приватну справу:
“Ми не можемо допускати, щоб молода жінка не заводила дітей тільки через те, що вона боїться приймати рішення: дитина або кар”єра. Ми також не можемо допускати, щоб сім”я з пересічним доходом змушена була казати: коли заглядаємо в гаманець, розуміємо, що мусимо відмовитися від дитини. Це означає, що в майбутньому ми маємо створити такі умови, за яких більше людей наважувалося б заводити дітей”.
Для цього федеральний уряд розробляє цілий комплекс заходів у цій сфері, які стосуватимуться інфраструктури, грошового забезпечення та тривалості декретних відпусток. Інфраструктура означає передусім систему закладів для догляду за дітьми. Для дітей до трьох років у Німеччині бракує понад мільйон місць у садочках. Також допомогло б збільшення кількості шкіл з подовженим графіком занять. Крім того, міністр у справах сім”ї Німеччини Ренате Шмідт запропонувала запровадити виплату фінансової допомоги для молодих батьків, яка залежала б від розміру останньої зарплатні жінки. За задумом міністра, ця допомога мала б виплачуватися протягом одного року від дня народження дитини, а її розмір становив би близько 60 відсотків зарплати. Однак це питання ще потребує узгодження з федеральним канцлером, тому навряд чи можна сподіватися на швидке втілення цього плану, каже Шмідт:
“Було б дуже нерозумно вже в цьому легіслатурному періоді розглядати відповідний закон, оскільки нині нашим найбільшим пріоритетом є розширення системи догляду за дітьми. Тут у нас найбільше дефіцитів. Я планую у 2006 році представити головні пункти переходу від простої допомоги на дітей до прив”язки цієї допомоги до зарплати. Ця реформа не міститиме законодавчого скорочення декретної відпустки, оскільки я не хочу вказувати людям, як їм планувати свою сім”ю.”
Питання про терміни декретних відпусток найчастіше піднімають власне роботодавці. Законодавчо закріплені гарантії збереження робочого місця протягом трьох років цілковито розходиться з виробничою реальністю, критикує президент Спілки роботодавців Дітер Гундт:
”З точки зору роботодавців, слід підняти питання про скорочення часу догляду за дітьми. Досі наші відносно щедрі дотації сім”ям у розмірі 150 мільярдів євро не призвели ані до зростання народжуваності, ані до кращої інтеграції батьків на ринку праці. Такий курс варто змінити.”
Німецька економіка з огляду на дефіцит кадрів не може відмовлятися на такий тривалий час від добре кваліфікованих жінок, каже Гундт. За його словами, для більшості німецьких підприємств тема сприяння розвитку сім”ї у зв”язку з важким економічним становищем є великим випробовуванням.