"Парсифаль" на ваґнерівському фестивалі: скандал не відбувся
31 липня 2004 р.
Перед початком цьогорічного 93-го фестивалю імені Ріхарда Ваґнера багато хто очікував від прем”єрної вистави за оперою “Парсифаль” чи справжнього скандалу, чи принаймні сенсації. Це й не диво, адже режисером постановки був відомий в Німеччині театральний провокатор Крістоф Шлінґензіф.
Cкандалу чи сенсації з прем”єри “Парсифаль” у постановці Крістофа Шлінґензіфа на Зеленому пагорбі в Байрейті не вийшло. Вистава пройшла успішно, хоча думки публіки щодо неї розділилися.
43-річний Крістоф Шлінґензіф інсценував пізній твір Ваґнера “Парсифаль” у стилі язичницько-християнського культу про народження, смерть і спасіння Господнє. Доповнили його ще африканські традиції та ціла низка давніх міфів. Так, приміром, замок, у якому зберігається святий Ґрааль у виставі постає у вигляді котла, в якому перемішуються різні нацї та релігії. Вони очікують, коли Господь позбавить їх від страждань.
Шлінґензіф насичив виставу, особливо її перший акт, символами та картинами. Серед нагромадження декорацій на сцені можна було розрізнити предмети різних культів, фрагменти будівель, стіни зруйнованих споруд. Оскільки сцена оберталася, то в глядача складалося враження, що діючі особи опери ніби “подорожують” нею. Сцени часто переривали демонстацією відеофільмів. Головний персонаж у цих уривках – заєць. Крістоф Шлінґензіф так пояснює появу цього образа в опері:
”До образу зайця я прийшов через пастора на ім”я Ганс-Генріх Вольфф, який поширював християнську віру в 19 сторіччі. Саме він часто розповідав тодішню легенду про зайця. Заєць, який спустився на Землю, щоб сповістити людям: хто був мертвим, воскресне. Але заєць сказав, що хто помер, залишатиметься мертвим. З того часу зайця вважають блазнем. Але заєць відіграє велику роль, приміром і у буддизмі. Тобто всі ці різні фактори й наштовхнули мене на створення цього образу”.
Після вистави критики зазначали, що для того, аби зрозуміти постановку, треба було б переглянути її принаймні чотири рази. Настільки насиченими і різноманітними є символи, мотиви й декорації, які дуже швидко змінюються. Інколи складається враження, що їм не вистачає логіки. Пояснює драматург вистави “Парсифаль” Карл Геґеманн:
”Історії, про які можна сказати: так, тепер все зрозуміло, тепер мені ясно, що малося на увазі, ми більше не можемо розповідати. Таким чином ми вводимо в оману самих себе. Як на мене, то не треба розуміти річ до кінця, щоб її пізнати. Достатньо загального враження, яке виникає у глядача. Наша постановка відображає той хаос, в якому ми живемо. І вона не покликана впорядковувати цей хаос”.
Хаос і невизначенвість є характерними для творчості режисера Крістофа Шлінґензіфа. Він охоче поляризує публіку. Своєю постановкою ваґнерівської опери “Парсифаль” йому це точно вдалося. Поляризувати публіку однозначно не вдалося французькому диригенту П”єру Булезу. Саме він, за оцінками критиків, був зіркою прем”єри, гарантувавши глядачам насолоду від музики Ваґнера.