Путін знову діє в своєму улюбленому стилі "цинізм напоказ". Поки його прессекретар Дмитро Пєсков розповідає журналістам про згоду припинити обстріли Україні до 1 лютого у відповідь на прохання Трампа, російські військові завдають нових ударів.
Кремль Трампа не боїться
Путіну постійно потрібно доводити всьому світу, що йому ніхто "не указ", тим паче президент США. Зрозуміло, можна було би збрехати й сказати: "Мовляв, сталася помилка, військам не встигли передати наказ". Але ніяких виправдань з Москви не було. І не буде.
На тлі мирних переговорів в Абу-Дабі обстріл означає чіткий сигнал: Кремль чекає від Зеленського щонайменше прийняття головних умов. Це здача не окупованих Росією частин українських областей, незаконно включених до складу РФ, відмова від розміщення військ країн НАТО на території України та конституційні гарантії невступу України до НАТО.
Поки що все виглядає так, ніби в Москві навіть не вважають, а знають напевно - нинішня американська адміністрація буде готова ще довго просити Путіна припинити війну, а він має можливість ще довго наполягати на виконанні всіх заявлених ним вимог, не роблячи ніяких кроків у відповідь. Кремль налаштований домагатися фактичної капітуляції України.
Найімовірніше, в обмін на відмову від нескінченно повторюваної вимоги "усунути першопричини конфлікту", Путін розраховує на те, що Зеленський не переживе капітуляції Й буде змушений піти. І тоді Путін або спробує проштовхнути на президентських виборах кандидатуру більш поступливого політика, або сприятиме створенню в Україні хаосу, що підриває основи державності та робить країну нездатною до переговорів.
Читайте також: Енергетична тиша? Україна готується до нових атак з боку РФ
Російське суспільство продовжує радувати Путіна
І хоча в якийсь момент навіть Трамп може сказати: "Досить!" й почати вводити нові санкції, така перспектива - принаймні поки що - Кремль турбує не надто сильно. Останню доповідь Левада-центру про настрої російського суспільства в Кремлі прочитали. І не могли не зрадіти. Навіть якщо зробити поправку на неминуче при таких режимах бажання частини опитаних убезпечити себе відповідями, що догоджають начальству, очевидна підтримка армії переважною більшістю населення і ненависть до європейських країн. А також небажання нічого знати про втрати власних збройних сил і відсутність співчуття до загиблих, поранених і їхніх близьких: "Найнялися за гроші - значить знали, на що йшли".
І хоча втома від війни зростає, дві третини росіян згодні на мирні переговори, але тільки на умовах Москви. Від чверті до третини наполягають на продовженні бойових дій. З таким ставленням громадськості, та ще й при майже повній всемогутності пропаганди та підтримці Китаю з Індією, можна воювати досить довго.
Вибір Зеленського
Що цьому може протиставити Зеленський? Нічого, крім відмови виконувати путінські ультиматуми та пропозиції компромісних дипломатичних рішень, що зберігають суверенітет України. Незважаючи на масовані російські обстріли, таку позицію продовжує підтримувати українське суспільство. На п'ятому році повномасштабної агресії президент України не може сказати: "Доведеться здаватися". Справа тут зовсім не в його самолюбстві чи ролі в історії. Просто варварство і жорстокість російських військових, Буча і Маріуполь, породили в українців переконання: здаватися безглуздо.
Навіть якби Зеленський прийняв умови капітуляції, на яких наполягає Путін, це позначилося би тільки на його особистій долі, але не на долі українського суспільства і держави. Українці продовжили би боротьбу. Я не впевнений, що це усвідомили в Кремлі. Адже Путін і його наближені не раз доводили, що психологію українського суспільства вони зовсім не розуміють. Це одна зі стратегічних переваг Києва.
Чи розуміють це в Білому домі? Могли би зрозуміти, якби захотіли. Але поки що ідея примусити Москву і Київ до якогось "миру" залишається для Трампа живою і такою, що може бути практично реалізована. Здається, позицію України найкраще сьогодні відчувають і поділяють європейці. На них - головна надія в разі краху переговорів в Абу-Дабі. Але поки процес триває. Однак не можна виключати, що в якийсь момент Зеленському доведеться твердо сказати: "Ні". Причому не тільки Путіну, але і Трампу.
Коментар виражає особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle в цілому.