Скандальний нафтопродуктопровід: до чого тут Медведчук

Що за трубопровід і чому він важливий?

Нафтопродуктопровід "Самара-Західний напрямок" збудований ще за радянських часів для транспортування палива з нафтопереробних заводів у Росії через Білорусь на територію України і далі через Закарпатську область до Угорщини.

Загальна протяжність трубопроводу, яким доставляється передовсім дизельне пальне, із розгалуженнями на території України сягає майже півтори тисячі кілометрів. На кількох перевалочних пунктах імпортоване з Росії та Білорусі пальне закачується в залізничні цистерни або бензовози для подальшого транспортування по Україні.

Хоч "Самара-Західний напрямок" не такий відомий широкому загалу як нафтопровід "Дружба" або газопровід "Уренгой-Помари-Ужгород", але цей об'єкт інфраструктури також має для енергобезпеки України стратегічне значення. За даними мінекономіки, українські нафтопереробні заводи забезпечують ринок лише на 20 відсотків, решта нафтопродуктів імпортується. 65 відсотків ринку автомобільного пального Україна 2020 року забезпечила завдяки імпорту з Росії та Білорусі. Левова частка поставок здійснюється саме нафтопродуктопроводом "Самара-Західний напрямок".

Чия ж труба?

На відміну від нафто- і газопроводів, після розпаду СРСР Україна і Росія не врегулювали правовий статус нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок". Посилаючись на угоду між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15 січня 1993 року, російська державна компанія "Транснефть" висунула претензії на цей об'єкт, після чого його статус багато років сторони намагалися з'ясувати у судах.

2011 року рішенням Господарського суду Рівненської області право власності було передане Фонду державного майна України. Це рішення згодом було підтверджене і в апеляції. За поданням СБУ 2013 року Інститутом держави та права імені Корецького НАН України було здійснено науково-правову експертизу, якою було підтверджено, що нафтопродуктопровід є державною власністю України, неправомірно привласненою Росією 1993 року.

Утім, 2015 року російська "Транснефть" через дочірні структурі "за нововиявленими обставинами" повторно звернулася до Господарського суду Рівненської області, який цього разу скасував своє рішення від 2011 року і передав право на нафтопродуктопровід росіянам. Невдовзі після цього "Транснефть" продала трубопровід швейцарській компанії International Trading Partners AG. Антимонопольний комітет України, який нерідко роками погоджує такого роду питання, у випадку продажу стратегічного трубопроводу до того невідомій компанії зі Швейцарії дав свій дозвіл вже за лічені місяці.

До чого тут Медведчук? 

Бенефіціаром International Trading Partners AG, згідно з українським реєстром компаній, є громадянин Німеччини Анатолій Шефер. Про людину, яка купила стратегічний нафтопродуктопровід, невідомо фактично нічого. У німецьких відкритих джерелах є інформація про декількох людей з таким іменем і прізвищем. Жоден з них не є відомим бізнесменом. Тим не менше, Шефер одночасно з купівлею трубопроводу зробив карколомний стрибок у бізнесі з продажу російського пального. Як свідчать дані реєстру митних декларацій ImportGenius, інша швейцарська фірма Шефера - ITC Industry Trading Company SA - 2017 року стала крупним посередником в експорті дизельного пального виробництва російського державного концерну "Роснефть". Цей концерн, так само як і "Транснефть", яка продала нафтопродуктопровід німцю Анатолію Шеферу, контролюється людьми з найближчого оточення російського президента Володимира Путіна. "Роснефть" очолює колишній співробітник КДБ Ігор Сечін, а "Транснефть" - так само виходець з радянських спецслужб Микола Токарєв, який служив разом з Путіним у представництві КДБ у Дрездені.

Продаж трубопроводу "дивному" німцю через швейцарську компанію одразу породив спекуляції у ЗМІ щодо справжніх бенефіціарів, прихованих за номінальним власником Шефером. Схема, за якою оформлювалася власність на трубопровід, дуже нагадує ту, за якою 2018 року телеканал "112" перейшов під контроль оточення депутата і кума Воломира Путіна Віктора Медведчука. Канал також оформили на швейцарську компанію нікому невідомого німця, зареєстровану у кантоні Санкт Ґаллен. Власник телеканалу, який згодом офіційно переоформили на близького соратника Медведчука, колегу по фракції ОПЗЖ Тараса Козака, взагалі-то займався продажем вживаних автомобілів, з'ясували журналісти.

Навесні 2019 року контрольну частку компанії, якій належить нафтопродуктопровід, Анатолій Шефер продав білоруському бізнесмену і відомому у бізнес-колах паливному трейдеру і власнику "Нафтобітумного заводу" Миколі Воробею. Сам Шефер при цьому залишається міноритарним акціонером. Прямі зв'язки Шефера із Медведчуком, якого ЗМІ називають прихованим власником нафтопродуктопроводу, встановити за даними відкритих джерел неможливо. Водночас у низці журналістських розслідувань вказується на те, що відколи трубопровід опинився під номінальним контролем Шефера, російське пальне цим шляхом постачає передовсім швейцарська компанія ізраїльтянина Нісана Моїсеєва. Як свідчать дані бази митних декларацій ImportGenius, компанія Моїсеєва Proton Energy постачає до України пальне виробництва компанії "Роснефть". Українським журналістам-розслідувачам свого часу вдалося зафіксувати, що Моїсеєв і Медведчук є близькими друзями, а ізраїльський бізнесмен навіть літав з Росії на приватному літаку українського політика. Тим не менше, обидва заперечують ведення спільного бізнесу.

То нафтопродуктопровід вже повернутий?

Ні. Долю цього об'єкта поки що вочевидь мали б вирішувати суди за наслідком розслідування, яке здійснюють правоохоронні органи. 2017 року Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) відкрило кримінальне провадження, в рамках якого вивчаються обставини ухвалення рішення Господарського суду Рівненської області, яким право власності на нафтопродуктопровід 2015 року передано від Фонду держмайна до дочірніх структур російської "Транснефти". Також перевіряється, як "Транснефть" перепродала об'єкт швейцарській компанії загадкового німця Анатолія Шефера. В рамках цього кримінального провадження майно швейцарської International Trading Partners AG на території України у липні 2019 року заарештоване судом і відтоді Шефер безуспішно намагається його розблокувати. Завершення розслідування, судовий розгляд і у випадку обвинувального вироку ймовірний перегляд рішення господарського суду - процес, що може тривати роки.

Утім, ще у травні 2015 року РНБО своїм рішенням зобов'язала Кабмін визначити центральний орган виконавчої влади, відповідальний за збереження та експлуатацію частини нафтопродуктопроводу "Самара - Західний напрямок" і "вжити заходів щодо забезпечення захисту економічних інтересів держави". Утім, відтоді РНБО майже шість років не поверталась до цього питання. У рішенні від 19 лютого 2021 року РНБО констатувала фактичну втрату державного контролю над цими об’єктами і постановила, щоб уряд спільно з СБУ провели перевірку того, чому ж її рішення 2015 року, не виконане, а також законність відчуження нафтопродуктопроводу. При цьому РНБО ухвалила нині "безумовне" виконання її рішення в частині визначення органу для збереження і експлуатації частини "Самари - Західного напрямку". "Забезпечувати захист інтересів держави стосовно прав власності на частини нафтопродуктопроводів" рекомендовано прокуратурі спільно з НАБУ.