Оксана Забужко: В обороні одного слова, або ″Вєчєр в хату, арєстанти!″ | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 01.07.2021

Познайомтесь з новою DW

Скористайтесь ексклюзивною можливістю ознайомитися з бета-версією нової DW. Своєю думкою Ви можете нам допомогти зробити нову DW ще кращою.

  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Оксана Забужко: В обороні одного слова, або "Вєчєр в хату, арєстанти!"

"Ми раз у раз застрягаємо на фазі, осміяній ще Лесею Українкою: тішимося з самого факту, коли "говорять по-нашому", і вже не слухаємо, як саме говорять: які сенси озвучують", - Оксана Забужко, спеціально для DW.

Оксана Забужко

Оксана Забужко

Цю проблему я завважила десь у середині 2000-х. З російськими колеґами - всіма тими, кого заведено звати "митцями", - я тоді перетиналася вже майже винятково на європейських форумах (фестивалях, ярмарках і т.д.), де вони, на позір, не надто від європейців і різнились, крім одного моменту: як тільки доводилось говорити вже не про себе, а про свою країну (а такий момент рано чи пізно настає на всіх подібних збіганках!), всі росіяни демонстрували підозріло однаковий поведінковий патерн - робили знуджено-поблажливу міну й заявляли, що політика їх не цікавить, бо то справа брудна, а вони митці, і вище цього… Європейці торопіли з подиву й не знали, як реаґувати. Коли я вперше почула зі сцени (німецької) промовлене російською (для публіки провадився синхронний переклад) "Я считаю, что искусство вне политики", в залі, пам'ятаю, сміялися - вирішили, що це такий жарт.

Справді, що ж інше може означати ця безглузда фраза? Адже ж "політика", в словниковому значенні, прийнятому в усіх європейських мовах, - це теж, певною мірою, мистецтво: мистецтво організації життя "в по́лісі", яке вимагає врахування інтересів усіх його груп, простіше сказавши - суспільний топ-менеджмент. Що більша в митця аудиторія (що популярніший він у свого глядача/слухача/читача), то більше він, по факту, "політик", хай навіть мимо власної волі: тому в міждержавних взаєминах культуру відносять до "народної дипломатії", а у війнах - до "м'якої сили".

І що крупніший митець, то неминучіше він втягується в процеси політичних перетворень, просто тому, що всякому новатору завжди тісно в рамках наявного і він бачить, що́ саме в соціумі можна змінити на краще. Участь у війні ґвельфів із ґібелінами є не менш важливий факт біографії Данте, ніж "Божественна Комедія" (поема, для свого часу не менш політично заанґажована, ніж Шевченків "Кобзар" для свого!), та й уся європейська література, від Арістофана з Софоклом до Мішеля Уельбека й Софі Оксанен, подає нам, крім вічних цінностей, ще й найтонший - "людський" - зріз з політичної історії...

Для західної людини все це речі самозрозумілі, як і те, що "політична діяльність" та "державна служба" - сфери різні (хоч і почасти перетинні), і не тільки похід на вибори раз на 4-5 років, а всяка наша "інвестиція в поліс" - від листа в міськраду до зборів ОСББ - є вже за визначенням "політика", хочемо ми того чи ні. Люди "внєпалітікі" - ті, хто не бере участи в житті полісу, - в Давній Греції звались "ідіотами". Гадаю, тому в залі й сміялися: заяву про "іскуствовнєпалітікі" тоді ще сприйняли були за продовження російського акціонізму 1990-х, в дусі перформансів Олега Кулика, який на виставках гавкав і кусав відвідувачів за ноги: той вдає собаку, той - ідіота, ох і витівники ж ці росіяни!..

Але звідтоді минуло майже двадцять років. І, як виявилося, то був зовсім не жарт.

Країна ґуґл-транслейт

Я згадала той давній епізод, коли російські урядовці вимагали від УЄФА "не змішувати спорт з політикою" (як кажуть у голлівудських фільмах, look who is talking!) - і заборонити українській збірній виступати на Євро-2020 із фанатським "Слава Україні! - Героям слава!" на футболках. Ні, я не про те, що, аби їхня воля, у Кремлі б нам і прапор, і гімн, і саме ім'я "Україна" заборонили (і все ще не втрачають надії цього колись домогтися!), - якраз це, після семи літ війни, вже нікого дивувати не повинно. Зачепило мене інше - професійне, те, що колись жахало й Орвелла (свої жахи він устиг зібрати докупи в "Трактаті про ньюспік", яким завершується "1984"): наруга над мовою, підміна понять і вбивство сенсів, що його Росія непомітно експортує на цілий світ, як Китай уханський вірус.

"Футболисты должны заниматься футболом, а политикой - политики", - заявив депутат російської Думи, і ніхто вже не засміявся. Власне тут мене триґерить: вся моя радянська пам'ять про поділ суспільства на тих, кому було "положено" "заниматься политикой", а кому - "политику партии и правительства понимать правильно" (обов'язковий в СРСР рядок з виробничих характеристик!), себто мовчки впахувати в вічних "ідіотах" і радіти, що не саджають (що "аресты аккуратные, точечные, без сталинского размаха", як недавно раділа за Росію Вєлікая Пісатєльніца Зємлі Русской Людмила Уліцкая), - оживає і рветься з мене з нестримністю зворотньої перистальтики. І я готова волати на все горло, як волала в 2012-му, коли українські ЗМІ, замість "балотуватися на виборах" чи "йти у владу", стали всі дружно, мов по команді, вживати скалькований з російської зворот - "іти в політику" (!): так, наче та "політика" - то якийсь окремий дім з охоронцем на вході.

Це вже був чистий орвелівський "ньюспік": зворот, що прийшов у країну, яка відстояла свою незалежність на майданах 1990-го і 2004-го, - із країни, в якій на протест громадяни можуть вийти тільки за 3 дні наперед подавши властям "челобітную", то пак письмову заявку (такий "закон про мітинґи" в Росії було прийнято ще в 2004 р.!): країни, в якій усяка громадська активність настільки жорстко реґламентується, а за кожним параграфом стоїть напоготові з кийком настільки всерйоз наставлений "кусати за ноги" "силовик" (ще одне "нюспіківське" слівце з тих, що тягнуть нам в ужиток з московського поля!), - що ні на яку таку активність пересічному громадянинові просто не стане ні часу, ні сил. "Ібо нєфіґ", як у них кажуть: нема чого "рускому чєловєку" лізти в політику, не мавши на те спеціальних "корочок"! Так він, чого доброго, колись ще й владу контролювати схоче - а це вже, як заявив ще 2013 р. голова Сбєрбанку Росії (відео є в мережі, дуже раджу!), "страшные вещи", бо ставлять під удар всю рацію існування поліцейської держави (а іншої там ніколи не було…).

Чи здають собі справу українські "списувачі з російських новин" і дублювальники російських сайтів, який отруйний, ніколи не провітрюваний шлейф тоталітарних сенсів впускають через оті "кватирки" в український публічний простір? Як поступово, крок за кроком, "форматують" своїм ідеологічним "ґуґл-транслейтом" мізки своєї аудиторії на російський копил, привчаючи до речей, які ще вчора-позавчора здавалися нам непомисленними? Он недавно наші соціологи, без сорома казка, вже й "несанкціоновані мітинґи" українцям в опитування включили, і не зашарілись, коли їх за руку впіймано, - пояснили, що спільно "з російськими колеґами" дослідження робили, а наука, вона ж теж "внєпалітікі", хіба ні? (Авжеж, особливо суспільна, особливо в Росії, хто ж цього не знає!) І вже ці, не існуючі (поки що?) в Україні "несанкціоновані мітинґи" пішли гуляти по ЗМІ, немовби так і треба…

До чого нас готують

Тут потрібне пояснення. Кожна мова, як писав Юрій Шевельов, "є чортячо небезпечний свідок історії народу, який ту мову вживає". І кожна європейська мова, яка в 20-му столітті мала "політично заплямовану" історію (обслуговувала тоталітарну державу і вмазалася в людоморський слововжиток), проходила потім свій етап самоочищення, своєрідної "денацифікації"/"декомунізації", відділяючи, в численних дискусіях науковців і літераторів, те, що можна, - від того, чого не можна, ні в якому разі ("ніколи знову"!) цією мовою казати: аби не впасти в річ убивцям… А от російська такої чистки не зазнала. Навпаки, після розпаду СРСР "забруднилася" ще більше: путінський "колєновставальний" наратив постав унаслідок змішування-склеювання докупи дискурсів, які доти вважались несумісними - мови "білоеміґрантської" й "радянської", сталінської й власовської, блатної й богослужебної, - всього впереміж, без розбору, що "кошерне", а що ні, так що в принципі в ній, у повній згоді з давньою чекістською примовкою, "можна всьо", від матєрної "фєні" в церкві до етнічних пейоративів на камеру (про "хороше кріпацтво" і "хороший Гулаг" урядове інформаґентство вже росіян не раз просвіщало, думаю, якщо хтось в РФ вирішить леґалізувати людожерство, російська мова й тут не виставить табу).

Читайте також: Оксана Забужко до 100-річчя Пауля Целана: Подвійний портрет у контровому світлі

Хоч якось розсортувати цей штучно створений ціннісний хаос, відділити в ньому "мухи від котлет" аутсайдер (а ми всі в Україні, хоч би скільки нам Авакови втирали протилежне, в стосунку до російської таки аутсайдери, бо кодифікується вона не в нас, а в Москві!) сьогодні вже не має жодної змоги. І це одна з причин, чому нам так легко непомітно підсунути чужі смисли - ми не помічаємо, що з ними "не так".

Я, наприклад, знаю чимало українців, які після Майдану-2014 "пішли в політику". Не в органи влади, підкреслю, а в політику в "неросійському", словниковому значенні - не міняючи роду занять і джерела доходів: зацікавилися програмами певних партій, познайомилися з низовими осередками, хтось розчарувався й плюнув, хтось обзавівся партквитком, а хтось почав створювати власні ГО для ближніх і дальніх цілей та ділитися в соцмережах планами на те, що і як міняти в країні, - "політикувати", як це колись називалося по-українськи (в Довженковій "Землі" це слово ще вживається, то був останній рік, коли за таке ще не саджали!), - і в усіх цих людей досі назбиралося на рахунку чимало корисних справ, про які поза місцевою громадкою ніхто не знає й не здогадується, що "так можна було": процес політичного дорослішання нації у нас протікає мовби в "сліпій зоні", його "не видно", бо для нього "нема слів". Натомість ми послуговуємось десятиліттями втовкмачуваними нам російськими сенсами: сказав "політика" - і мов зразу перейшов на новини з життя високопосадовців і народних депутатів ("політиків"!), на весь той вірусний флуд-інфотейнмент (мільярд дерев! Кива-науковець! двері в студію! бабада!..), з якого виловлювати поодинокі "байти" дійсних політичних новин (тих, котрі реально важливі для спільноти й потребують громадського обговорення) - все одно, що поживу з каналізації… Воно вам треба, "дарагіє рассіянє" (виправлено на: українці)? Адже ж бачите, яке то брудне діло - політика, то хай нею займаються "політики", а ваше діло - раз на 5 літ ставити за них галочку в бюлетені й радіти, що маєте на столі на Новий Рік "канапки зі шпротами" (оцього навіть не виправили: в Росії ніколи не їли добре!), і що ваша вулиця освітлена й заасфальтована, а чия на тій вулиці влада й кому пам'ятник, вам розкажуть з телевізора, тож марш на роботу, ідіоти, разговорчікі в строю!..

…Ні, до цього останнього в нас поки що, нівроку, не дійшло - але дорогу нам "асфальтують", як виглядає, саме туди, і то прискореними темпами. Не забуваймо, що народне господарство РФ гостро потребує дармової робочої сили, "трудові табори" для в'язнів там уже будуються, в червні БАМ прийняв першу партію зе-ка, і начальник російської пенітенціарної служби поскаржився, що народу сидить усе-таки малувато, щоб покрити потреби в робочій силі, треба б іще близько мільйона душ (sic!)… Тож не робімо собі ілюзій: наявність майже 40 мільйонів відносно здорового, неляканого й роботящого білого населення не в останню чергу й робить Україну привабливою для загарбників, і Росія від нас, таких апетитних, добром не відчепиться, навіть якщо Путіна завтра змінить на посаді Навальний чи якийсь інший Ікс. Суть побудованого в РФ режиму, так званого "рашизму", можна, послуговуючись класичною ленінською формулою, описати так: влада ФСБ, плюс русифікація, плюс ідіотизація всіх країн. Тобто, Гулаг, але не простий, а з телевізором, - такий, куди "ідіоти" (ті, що "внєпалітікі") йдуть самі, чи принаймні не чинять опору, коли їх женуть, бо їх переконали з телевізора, що там "какаяразніца"…

Читайте також: Які наслідки має масова трудова еміграція українців?

"Бєспалітікі"

Перший маніфест "рашизму по-українськи" - відкритий заклик до політичного ідіотизму - нам виголосив Володимир Зеленський, у тому самому епохальному президентському вітанні з Новим 2020-м. Характерно, що Україна тоді все-таки ще вибухла обуренням (дуже цікаво було бачити, як різнились українська й російська рецепції: росіяни, навіть ліберального-антипутінського стану, щиро не розуміли, що́ з цим вітанням "не так", і навіть вважали його, на контрасті з путінським, "людяним"!). Саме після того скандалу мем "какаяразніца" остаточно закріпився в українському політичному дискурсі на познаку "внутрішньої Росії". Але за минулі звідтоді півтора роки апологія ідіотизму стала в Україні повсякденням.

Звісно, через ЗМІ це відбувалося й раніше, одначе все ж сором'язливо, латентно: одна справа - політика (авжеж, це теж "політика"!) телеканалу, який поступово переводить новинну стрічку на "зарізали-зґвалтували-потопилися", і зовсім інша - офіційно декларована політика влади, де міністри весело заявляють в інтерв'ю, що книжок не читають (так було введено в норму відсутність зв'язку між освітою й соціальним ліфтом, симптом країн третього світу!), - а телеканали тоді вже відкрито хвастають, що транслюють "новини без політики (курсив мій, О.З.) про події, які насамперед хвилюють глядача (курсив мій - тобто "політика" вас, глядачу, хвилювати не повинна, хтось, хто держить камеру, вже визначив за вас коло ваших інтересів, О.З.), - кримінальна хроніка, шахрайство, скандали, нещасні випадки, несправедливість по відношенню до простих людей (курсив мій, О.З.)". Це весь список, перечитайте його ще раз: такими хоче вас влада, що тримається на московському шоу-бізнесі. Зробити українців такими - це й є їхня політична програма. (А в Гулаг прийдуть вантажити потім - і вже інші: за умови, розуміється, якщо цим вдасться їхня частина.)

Я пишу це все тому, що мене всерйоз непокоять дві речі. На тлі постійних атак на Закон про мову й вимушеної необхідности й далі боронити права української до теми далеко тоншої, субтильнішої смислової русифікації - тої, яка може здійснюватись і через українську мову (хоча й довше, затратніше для аґресора), - у нас все ніяк не дійде черга: підніжки простому механічному поширенню української гальмують її якісний поступ, в тому числі й внутрішнє очищення від "рашистських" впливів. Через те ми раз у раз застрягаємо на фазі, осміяній свого часу ще Лесею Українкою: тішимося з самого факту, коли "говорять по-нашому", - і вже не слухаємо, я́к саме говорять: які сенси озвучують. "Іти в політику" замість "іти в парламент" - це не "по-нашому"; "новини без політики" як буцім бажаний позитив - теж не "по-нашому". Всього одне перекручене, кастроване в російських політтехнологічних казанах слово з ненашої реальности, засвоєне в чужому значенні, має владу міняти нам - реальність нашу. Тому що спочатку буває слово - завжди і всюди, не тільки в Біблії.

І ось (це вже друга річ, прямий сигнал тривоги) з’являється президентський законопроект "про олігархів", здіймаючи хвилю галасу, сарказму, дотепів і підрахунків, скільки в кого активів і чи кожен з нас олігарх, - і при тому вже не помічається, проскакує повз нашу затоптану "новим ньюспіком" увагу жахлива, як пожежний ґонґ, фраза: Стаття 2, частина 1, п. 1, перша ознака олігарха – "бере участь у політичному житті" (sic!).

Там справді це написано, приїхали. І нижче, в Статті 3, роз’яснено, що́ це означає: перераховано всі посади, аж до Голови Нацбанку й "керівних органів політичних партій", які, в уявленні авторів, усі в сумі, разом із "пов’язаними особами" (?), й описують українське "політичне життя". Тому що "политикой должны заниматься политики", і в Росії це тільки так. Здрастуй, страна Гулагія! Чи то пак - "вєчєр в хату, арєстанти!"

…Я спробувала поґуґлити, але не знайшла жодного голосу протесту проти цього формулювання. Не те що "віртуального Майдану", чи хору здивування, як мало б бути в країні, котра впевнена в своїй мові й несених нею значеннях, - а жодного, бодай студентського-аспірантського, мишачого писку: мовляв, та скажіть же їм хто-небудь, цим законодавцям "с района", що не можна таке писати в тексті закону, бо "участь у політичному житті", це, в усякій культурі, чий категоріальний апарат бере початки від Аристотеля, є ознака не "олігарха", а громадянина, варвари, що ви робите з мовою?!

Тож хай цей мій текст буде таким голосом. Час починати слухати себе й розуміти, чиїми словами ми говоримо, - поки ще не пізно.