Оксана Забужко до 100-річчя Пауля Целана: Подвійний портрет у контровому світлі | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 04.12.2020
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Культура й стиль життя

Оксана Забужко до 100-річчя Пауля Целана: Подвійний портрет у контровому світлі

"Мені дуже пощастило, що український Целан озвався до мене голосом Фішбейна: так я отримала ключ до них обох". DW та Meridian Czernowitz презентують серію есеїв до 100-річчя Пауля Целана.

Оксана Забужко

Оксана Забужко

До 100-ліття Пауля Целана DW у співпраці з Meridian Czernowitz публікує низку есеїв провідних українських та німецьких майстрів слова, присвячених видатному німецькомовному поету ХХ століття, який народився і виріс у Чернівцях. 

Читайте також: До 100-річчя Пауля Целана: есеї

Оксана Забужко: Подвійний портрет у контровому світлі (уривок)

Спочатку було свіже число журналу "Всесвіт" (спізнене! - всі вони тоді, 1978-го року, приходили до передплатників із запізненням). Журнал - останній острівець "шістдесятницького" лібералізму, зацілілий в Україні після валу репресій 1972-73 років, - знай стрясали кадебешно-партійні нагінки, раз навіть знищено вже віддрукований наклад цілого числа, котрого ніхто звідтоді так і не бачив, і всі розуміли, що головреда от-от змінять, тож на кожне чергове число чекалося з хвилюванням, як на вістку з фронту…). Те - червневе - містило незнайоме ім'я і фотопортрет: химерне обличчя тонкої гравіровки, що, залежно від ракурсу, могло бути й чоловічим, і жіночим (мені було тоді сімнадцять, і чоловічі обличчя я вивчала з посиленою увагою!), ввійшло з розвороту мені у свідомість, як ніж у груди, і вкупі з ним перший-таки, вихоплений оком, рядок - як крик радости:

Найбіліший голуб злетів - я можу тебе любити!

Ожила й засвітилась відбита в глибині шиби тюлева завіска ("…коливання завмерлих дверей"), і всі звуки враз вимкнулись, як перед поцілунком ("ти так близько…"). Світ змінився.

Пауль Целан (1920-1970)

Пауль Целан (1920-1970)

…З кожним по-справжньому значним поетом - а значить, за умовчанням, наділеним власною мовою, на яку читачеві треба спершу насадити вухо, - це й досі так у мене працює: в якусь мить - бува, навіть після років непомічання - зненацька вколюєшся об рядок, що збиває з подиху, перемикає тебе на інший режим, як поворот ключа в замкові, - і, мов спалахує підсвітка в акваріумі - всі слова у вірші, доти маловиразні, враз загоряються кольорами й смислами і приходять в рух, і далі вже без перешкод пливеш з автором на одній хвилі, тішачись щокрок відкриваними скарбами, навіть якщо твій особистий досвід не все дозволяє тобі розгледіти з однаковою чіткістю (приміром, мій сексуальний у сімнадцять був іще близьким до нуля, і загадкова "велика квітка" - "не біла, не червона, не голуба", яку героїня вірша бере від коханця, щоб обоє "лишились при ній", нічого впізнаваного моїй уяві не промовляла, а однак ті рядки я теж запам'ятала - і з часом оцінила точність образу…).

Щоб таке "вмикання" могло відбутись, поет, в ідеалі, має промовляти до мене напряму, без посередників, і природно, що з тими, кого не вмію прочитати в оригіналі ("не чую" на голос), іскра проскакує куди рідше, ніж із мовно доступними. В цьому випадку чудо, однак, відбулося, контакт спрацював. Я запам'ятала ім'я поета - Пауль Целан. І, трохи здивувавшись із викличної, як на 1978-й рік, архаїчности (на той час всі Мойсеї СРСР давно стали Міхаїлами!), тут-таки й забула ім'я перекладача: на цілих дванадцять років, аж доки воно не повернулось в Україну вже в іншій іпостасі, - Мойсей Фішбейн.

Читайте також: Рон Вінклер до 100-річчя Пауля Целана: Мій тимчасовий Целан

Так у моє життя ввійшли одразу два поети - нерозривно й нерозліпно, як герої близнюкового міфу, хоч і до різних поколінь належні: Мойсей Фішбейн народився в Чернівцях зараз наступного року по тому, як Пауль Целан назавжди їх покинув, і сьогодні, коли вже обох їх нема на світі, важко позбутися враження, ніби якийсь геґелівський "дух часу" вперся докрутити цей фільм - єврейський хлопчик, народжений поетом у ХХ столітті в Чернівцях, - таки до кінця, до останнього кадру: замінивши одного, вибулого хлопчика - іншим, щоб витиснути із сюжету все можливе, побавитися з мовами й пересвідчитися, що еміґрація, за умови збереження героєм вірности поезії, була б однак неуникненною, як не в 1940-ві, то в 1970-ті, а пейзаж дитинства, з усіма його наповнювачами, - єдиною константою, здатною втримати душу від розпаду (Фішбейнові тут історично поталанило більше, ніж Целану, хоча своїх "ліка-а-а-арень на передмісті", за назвою одної з його найсумніших поезій, він теж не уникнув).

Під близнюковістю я маю на увазі саме це - спільність "душевної фізіології", радше ніж літературної традиції. На рівні тексту вона не завжди впадає в око, схована на тій глибині, куди скальпелі літературознавців зазвичай не сягають, але якби її не було, то не було б і тої синергії, що з одного рядка викресала мені в перекладі потрібну "іскру", бо тільки поет тої самої "групи крови" здатен перекодувати іншого на свою мову так, щоб той і "в чужому тілі" зберіг владу перехоплювати читачеві подих. Тож мені дуже пощастило, що український Целан озвався до мене голосом Фішбейна: так я отримала ключ до них обох.