1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW
Михайло Горбачов помер. Йому був 91 рік
Михайло Горбачов помер. Йому був 91 рікФото: Boris Yurchenko/AP/dpa/picture alliance

Михайло Горбачов - найулюбленіший росіянин в Німеччині

Інґо Маннтойфель
31 серпня 2022 р.

У 91-річному віці помер експрезидент СРСР Михайло Горбачов. Його не любили на батьківщині, але в Німеччині він вважається одним із визначних політиків сучасності. Про Горбачова - Інґо Маннтойфель.

https://p.dw.com/p/4GFie

Михайло Горбачов справив вирішальний вплив на події ХХ століття. Як партійний лідер Радянського Союзу він став одним із творців світової історії. Особливо добре це розуміють німці, які вважають лауреата Нобелівської премії миру 1990 року одним із батьків возз'єднання країни. Саме тому у Німеччині його завжди зустрічали з почестями, неодноразово відзначали нагородами та преміями. Але не в пострадянській Росії - і в цьому, безперечно, трагізм долі цього видатного російського політика.

Горбачов народився в 1931 році у Ставропольському краї, зробив стрімку партійну кар'єру, а в березні 1985 року вище партійне керівництво обрало його генеральним секретарем ЦК КПРС.

Кардинальні зміни світового масштабу

Динамічному 54-річному Горбачову необхідно було підняти на ноги наддержаву, яка дедалі глибше занурювалася в стагнацію, перш за все - в економічному плані. Для протистояння "класовому ворогу" - США - Горбачов з надзвичайним ентузіазмом почав проводити реформи, намагаючись змінити бюрократизовані та корумповані радянські структури.

Поняття "гласність" та "перебудова" стали відомими у всьому світі, причому саме в російському звучанні. Для забезпечення успіху внутрішніх реформ Горбачов взяв курс на проведення послідовної політики миру та розрядки щодо США та їхніх західних союзників у холодній війні. Цей курс, який отримав назву "нове мислення", призвів до абсолютно непередбачуваних наслідків для всієї світової історії.

На момент обрання Горбачова першим президентом СРСР в 1990 році зовнішнє кільце "радянської імперії" фактично перестало існувати.

1989 рік став знаковим у новітній історії країн Східної та Центральної Європи, народи яких звільнилися від соціалістичної диктатури. Керований Москвою військовий союз східного блоку - Організація Варшавського договору - лежав у руїнах. А громадяни НДР, найважливішого "трофею" СРСР у Другій світовій війні, вимагали не лише свободи та демократії, а й возз'єднання з Федеративною Республікою Німеччина.

Зелене світло возз'єднанню Німеччини

Всупереч незгоді багатьох найконсервативніших представників радянської номенклатури, Горбачов не став на заваді реалізації цих процесів. Тим самим він вступив у протиріччя із доктриною радянської зовнішньої політики, яка передбачала насильницьке придушення повстань на підконтрольних СРСР територіях. До ведення нової зовнішньої політики Горбачова, поза сумнівом, спонукали його гуманістичні переконання. Ключову роль у політиці щодо Німеччини відіграла також велика довіра до федерального канцлера Гельмута Коля (Helmut Kohl), який пізніше сказав: "Особисті рішення Михайла Горбачова у складній історичній ситуації не можна недооцінювати. Протягом 24 годин післяпадіння стіни"штазі" та КДБ намагалися довести йому, що радянські війська у Німеччині перебувають у небезпеці і радянській армії треба втрутитися. Горбачов їм не піддався”.

Дружба Михайла Горбачова та Гельмута Коля суттєво вплинула на те, що Радянський Союз погодився на возз'єднання Німеччини. Це рішення пізніше закріпили у договорі про остаточне врегулювання щодо Німеччини між ФРН та НДР, з одного боку, та Францією, Великобританією, Радянським Союзом і США з іншого.

Читайте також: 30 років штурму телевежі у Вільнюсі: як СРСР виніс собі вирок

Розпад СРСР

Михайлу Горбачову вдалося провести політику розрядки напруженості в міжнародних відносинах і тим самим отримати визнання та довіру на Заході, але в самому Радянському Союзі політична влада так само швидко вислизала з його рук.

Реформи Горбачова зруйнували фундамент радянської системи, проте натомість не створили нових дієздатних структур. Тоді як європейці, особливо німці, в 1990 році, після возз'єднання Німеччини, захоплювалися своїм кумиром, який забезпечив успіх мирних демократичних революцій, радянське планове господарство продовжувало руйнуватися.

Національні радянські республіки, насамперед балтійські - Естонія, Латвія та Литва - відвернулися від радянсько-російського центру впливу в Москві. Криза не оминула і саме серце країни - Росію, в якій збирався взяти управління у свої руки її майбутній президент Борис Єльцин. Добробут радянських громадян, які ніколи не обирали Горбачова на вільних та прямих виборах, погіршувався з кожним днем, і звинувачували у цьому безпосередньо самого Горбачова. Історики досі сперечаються про те, чи призвела до розпаду СРСР лише його політика, чи радянська система в той період вже у будь-якому разі не піддавалася реформуванню.

Горбачов продовжував втрачати владу та визнання. Разом з цим привілеї та вплив поступово вислизали з рук усієї радянської номенклатури. Після того як у 1991 році Горбачов не підтримав вимогу прихильників жорсткої лінії силовими методами придушити невдоволення у бунтівних республіках, проти нього було організовано путч. Михайла Горбачова, який на той час перебував у Криму, було взято під домашній арешт. Але серпневий путч зірвався через народний спротив у Москві, який очолив Борис Єльцин, незадовго до цього обраний президентом Росії.

Читайте також: Коментар: Росія Путіна - країна, про яку мріяли путчисти 1991 року

Інший світ

Коли Горбачов повернувся із Криму до Москви, світ був уже іншим. Радянські структури втратили вплив, а посаду президента СРСР було практично ліквідовано. У тому числі через те, що раніше просуванню багатьох путчистів у владу сприяв сам Горбачов. 25 грудня 1991 року, за кілька годин до розпуску СРСР, у телезверненні до народу він оголосив про те, що йде з посади президента.

Після прощальної промови Горбачов практично зник з політичного горизонту Росії. На виборах президента Росії у 1996 році він отримав лише 0,5 відсотка голосів. Але на Заході Михайло Горбачов і після своєї відставки залишався улюбленим та популярним політиком.

Є певний трагізм у цій двоїстій оцінці Горбачова, навіть якщо не втрачати надію на те, що в Росії про нього колись почнуть згадувати добрим словом. У німецьких підручниках з історії перший і останній президент СРСР у будь-якому випадку завжди займатиме важливе і почесне місце.

Пропустити розділ Більше за темою
Пропустити розділ Близькі теми
Пропустити розділ Топтема

Топтема

Меморіал жертвам Голодомору в Києві

Україна закликає партнерів визнати Голодомор геноцидом

Пропустити розділ Більше публікацій DW
На головну сторінку