1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

"Північний потік-2" - фатальна помилка Німеччини

Редактор FAZ Райнгард Везер
Райнгард Фезер
20 квітня 2022 р.

Підтримка Німеччиною "Північного потоку -2" стала фактором сприяння війні Росії проти України, вважає оглядач FAZ Райнгард Фезер.

https://p.dw.com/p/4A8fn
Логотип газогону
Фото: Stefan Sauer/dpa/picture alliance

Маріуполь - блокадний, обстрілюваний і голодний - вже був синонімом найгірших воєнних злочинів у Європі з часів Другої світової війни, коли наприкінці березня Дмитро Медведєв в інтерв'ю російському телебаченню сказав, що все ще вірить у "світле майбутнє" газопроводу "Північний потік-2".

Мовляв, проєкт вигідний для всіх учасників, тож слід керуватися правилом, що "конфлікти приходять і йдуть, а гроші залишаються". Чи справді колишній місцеблюститель президентського крісла Володимира Путіна вірить, що трубопровід Балтійським морем все-таки запрацює, чи цей оптимізм висловлювався у пропагандистських цілях, а тому значення не має? Слова Медведєва цікаві тим, що відображають те, що, з точки зору російського керівництва, було характерною рисою політики Німеччини відносно Росії - готовність відкинути всі красиві слова про демократичні цінності, європейську солідарність та інше, якщо на кону достатньо грошей і замішані інтереси німецьких корпорацій.

Оглядач FAZ Райнгард Фезер
Оглядач FAZ Райнгард ФезерФото: Frankfurter Allgemeine Zeitung

Німеччина останніми роками вела подвійну гру. З одного боку, німецький уряд зробив значний внесок у те, що ЄС одностайно відреагував санкціями на анексію Криму та розпочату Росією війну на Донбасі. З іншого боку, жоден інший член ЄС не підірвав так довіру, а отже, і ефект від реакції, як відстоювання Німеччиною "Північного потоку-2". Якщо німецькі політики хочуть винести уроки для майбутнього з історії російського вторгнення в Україну, то головним є такий висновок: "Північний потік-2" був серйозною помилкою від самого початку - і не лише з огляду "на актуальну ситуацію", як заявляє прем'єр-міністерка землі Мекленбург-Передня Померанія Мануела Швезіґ (Manuela Schwesig).

Угода про будівництво газопроводу в червні 2015 року підписувалася лише через чотири місяці після того, як хитким компромісом у Мінську було тимчасово зупинено просування російських військ на Донбасі. Було очевидно, що Москва не має наміру виконувати домовленості, а натомість продовжує роздмухувати конфлікт. Тоді ж російське керівництво прямо заявило, що "Північний потік-2" має на меті обхід України.

Те, що Німеччина попри це була готова поглиблювати енергетичні відносини з Росією, у Москві сприйняли як сигнал, що німці після певної паузи пристойності повернуться до "business as usual" і, якщо буде потрібно, пожертвують Україною. Це враження посилилося з огляду на непохитність, з якою Берлін тримався за проєкт протягом багатьох років, незважаючи на неодноразові російські провокації проти України та протести США і значної частини партнерів з ЄС.

Якби мова йшла лише про економіку, аргументи на користь трубопроводу мали б сенс. Але потенційним перевагам протистояли великі політичні небезпеки. Критики "Північного потоку- 2" неодноразово говорили, що будівництво газопроводу призведе не лише до фінансових втрат для України, а й до серйозних ризиків у галузі безпеки. Прихильники проєкту ухилялися від таких дискусій, стверджуючи, що це ініціатива приватного сектора. І це вже абсурд, адже жоден інфраструктурний проєкт такого масштабу не буває аполітичним. А у випадку "Північного потоку- 2" не могло бути жодних сумнівів у тому, хто виступав бізнес-партнером: агресивний авторитарний режим, який за допомогою газопроводу волів заволодіти важелем впливу на Україну, частини якої він вже захопив силою.

Можливо, Путін вторгся би в Україну й тоді, коли б планів будівництва "Північного потоку-2" навіть не існувало. Але з політичною сліпотою, з якою уряд і бізнес у Німеччині вкладалися в цей проєкт як у власний, вони сприяли цій війні. Вони посилили зневагу Путіна до європейських демократій і його сподівання на перемогу в цьому конфлікті.

Замість того, щоб зміцнювати стійкість перед лицем очевидного виклику з боку Кремля, німецький уряд був готовий посилювати залежність - і перебільшено подавати це як миротворчий "міст між Росією та Європою" (цитата федерального президента Франка-Вальтера Штайнмаєра (Frank-Walter Steinmeier).

"Північний потік-2" тепер є історією. Перший урок, який Німеччина має винести з неї, - активно, без зайвої бюрократії та вагань, підтримати боротьбу України.

Без права перевидання. © Frankfurter Allgemeine Zeitung GmbH, Франкфурт-на-Майні.

Сайт газети Frankfurter Allgemeine Zeitung

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.

Пропустити розділ Близькі теми
Пропустити розділ Топтема

Топтема

Дмитро Кулеба

Кулеба: Україні потрібні "Патріоти" і трансформатори

Пропустити розділ Більше публікацій DW

Більше публікацій DW

На головну сторінку