Знайомий німець, який співчуває Києву, але далекий від деталей війни Росії проти України, несподівано загадково посміхнувся: "А може все дуже скоро закінчиться!". На питання, чого б це, він відповів: "Ну, як же, там же переговори! У Туреччині! Раптом домовляться?".
Наївні надії Заходу на переговори
Напередодні першої від початку війни особистої зустрічі глав МЗС Росії та України, Сергія Лаврова та Дмитра Кулеби, яка відбулася 10 березня в турецькій Анталії, схожі настрої були у багатьох на Заході. Журналістам, політикам та звичайним громадянам у морі відчаю хотілося сподіватися - раптом домовляться! У Німеччині багато ЗМІ всерйоз обговорювали "пом'якшення" позицій сторін, мовляв, дивіться, президент України Володимир Зеленський заявив, що охолов до ідеї вступу до НАТО, а Москва каже, що не хоче скидати уряд у Києві.
Такі сподівання можна зрозуміти, але, як показали підсумки переговорів, вони дуже наївні. Глава російського МЗС Лавров, не соромлячись у висловлюваннях, дав зрозуміти, що Росія, як він висловився, веде "бій не на життя, а на смерть" і відступати не збирається. Іншими словами, або Київ капітулює, або російська армія продовжуватиме вбивати українів - відкрито, методично, холоднокровно, не звертаючи уваги на голоси західних лідерів, яких Кремль зневажає. Ні благання, ні погрози не допоможуть. У Києві це зрозуміли щонайпізніше вранці 24 лютого, коли перші російські ракети вибухнули в Києві, Харкові, Маріуполі. До західних столиць гірка правда доходить повільніше, але доходить.
Застосування ЗМУ прискорить катастрофу в Росії
Західні ЗМІ стурбували слова Лаврова про американські "військово-біологічні лабораторії на українській території". Цю тему МЗС та міноборони РФ, не кажучи вже про пропагандистів, озвучують не вперше. У Вашингтоні та інших столицях чутно побоювання, що це може бути сигналом про майбутнє використання Росією в Україні зброї масового ураження (ЗМУ), у чому Москва, напевно, звинуватить Київ.
На жаль, виключати такого сценарію не можна. Хочеться сподіватися, що у Кремлі розуміють: застосування Росією проти України будь-якої зброї масового ураження не зломить опір українців, а лише прискорить катастрофу у самій Росії. Хоча надія слабка, зважаючи на те, що сам Лавров в Анталії, не червоніючи, запевняв, що Росія "не нападала" на Україну і говорив, що не хоче вірити в ядерну війну. Досвід останніх двох тижнів, як і восьми років з моменту анексії Криму, показав, що вірити Москві означає обманювати себе.
Переговори мають бути продовжені
Після переговорів в Анталії постає питання: чи має сенс Києву та Заходу в таких умовах взагалі вести переговори з Москвою? Навіщо зустрічатися в Білорусі, Туреччині чи деінде, телефонувати президентові Путіну і повторювати те, що він уже не раз чув від Байдена, Шольца, Макрона, і на що однаково відповідав, наводячи свої божевільні аргументи про "денацифікацію" України?
Читайте також: Війна Росії проти України: чи реальна загроза Третьої світової?
Звичайно, так, треба говорити. Іншого варіанту немає. Це не означає, що Україна програла та готова виконати ультиматум керівництва у Кремлі. Цього не станеться. Кожна спроба узгодити перемир'я та врятувати хоча б кілька життів має сенс. Навіть після десяти невдалих раундів потрібно готувати одинадцятий, продовжуючи при цьому запроваджувати нові санкції проти РФ і постачати зброю українській армії. Це - додаткові аргументи Києва на майбутніх переговорах.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою російської редакції та Deutsche Welle загалом.