Коментар: Чому Кремль взяв курс на нову війну | Новини й аналітика зі світу політики: оцінки, прогнози, коментарі | DW | 20.12.2021

Познайомтесь з новою DW

Скористайтесь ексклюзивною можливістю ознайомитися з бета-версією нової DW. Своєю думкою Ви можете нам допомогти зробити нову DW ще кращою.

  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Світ

Коментар: Чому Кремль взяв курс на нову війну

Путін вірить: Захід сьогодні настільки слабкий, що його можна змусити "віддати" Україну. Російська громадська думка, схоже, не проти, пише Костянтин Еггерт.

Усе, що ви хотіли знати, але боялися запитати про можливість нового раунду конфлікту між Росією та Україною, вам розповіло міністерство закордонних справ РФ. Воно опублікувало проєкти договорів із США та НАТО, покликаних "гарантувати безпеку Росії".

Ультиматум Путіна

Сам факт публікації власного проєкту договору до початку консультацій із партнерами, м'яко кажучи, незвичний для сучасної дипломатичної практики. Проте дуже характерний для періоду 1938-1941 років. По суті, це - ультиматум.

Читайте також: Німецька міністерка: Росія не може диктувати країнам НАТО, що їм робити

Кремль вимагає від Заходу відмовитися від Бухарестської декларації НАТО 2008 року, яка обіцяла членство в Альянсі Україні та Грузії, фактично припинити військово-технічну співпрацю з Києвом, відмовитись від розміщення певних типів озброєнь на території власне натовських країн. До того ж із висловлювань російських офіційних представників ми знаємо: Москва хоче, щоб Вашингтон змусив Київ у односторонньому порядку виконати частину мінських домовленостей про надання особливого статусу регіонам Східної України, які фактично повністю контролюються Кремлем.

Російський журналіст Костянтин Еггерт

Російський журналіст Костянтин Еггерт

"Гарантії безпеки", про які твердять Путін і Лавров, має бути офіційно оформлено, причому "у конкретний проміжок часу та на основі принципу рівної та неподільної безпеки". Тобто російське керівництво вимагає для себе права вето на рішення НАТО та ще й найближчим часом. Виходить, воно не має намірів вести багаторічні переговори про різні аспекти безпеки, як було за часів "холодної війни".

Такою мовою Москва не говорила із Заходом ледь не з часів Карибської кризи 1962 року. Навіть у 1983 році, коли здавалося, що розміщення радянських та американських ракет середньої дальності в Європі та низка регіональних криз мало не підвели планету до межі третьої світової, риторика була стриманішою. Як не крути, але гасло "СРСР - твердиня миру!" висіло тоді на кожній другій стіні. Уявіть собі розтяжку "Російська Федерація - твердиня миру!" на вулиці Тверській у Москві. Вийшло? От і мені важко.

Якщо виконати умови, що містяться в опублікованих російським МЗС проєктах, Північноатлантичний альянс як самостійна організація перестане існувати, а Україна втратить суверенітет. Отож, і відповідь на ультиматум Кремля визначена наперед - відмова. Виходить, що російське керівництво свідомо веде до конфлікту. Навіщо?

Громадяни Росії вірять Кремлю

Припущу: всі публічні виступи Путіна слід сприймати буквально. Він справді вірить і в те, що українці й росіяни - єдиний народ, і в те, що Росія має право на свою сферу впливу в Євразії, і в те, що в НАТО нових членів втягують силоміць, і в "кольорові технології", і в те, що європейці мріють звільнитися від американського диктату.

Читайте також: Чим стаття Путіна про Україну зачепила австрійського історика

Останнє опитування "Левада-центру" показало: 50 відсотків респондентів вважають винуватцями нинішньої напруженості НАТО та взагалі Захід. Ще 16 відсотків - Україну. Навіть якщо зробити поправку на традиційну нещирість відповідей частини опитуваних, однаково виходить, що дві третини населення беззастережно вірять державній пропаганді і, по суті, готові прийняти ідею війни. 

Аргумент "Режиму не потрібен "вантаж 200" зовсім відкидати, звісно, не варто. Зрозуміло, що відновлення повномасштабних бойових дій призведе до серйозних втрат серед російських військових. Українська армія не та, якою вона була у 2014-2015 роках. Але при такій одноманітній громадській думці очікувати масових протестних демонстрацій "за мир" на вулицях російських міст явно не доводиться. Тобто все залежить від того, що вирішить верховний головнокомандувач Путін Володимир Володимирович. А що саме він вирішить, залежить від маси невідомих нам факторів, включаючи якість та інтерпретацію різноманітної інформації, що надходить до нього відкритими й закритими каналами.

Читайте також: "Східне партнерство" бере курс на безпеку та вирішення конфліктів 

Путін - фактично довічний президент. Він незабаром офіційно отримає повний політичний контроль над регіонами Росії. Закон про публічну владу, ухвалений у другому читанні, до кінця року наділить його відповідними повноваженнями. Останнім мешканцем Кремля, який мав таку владу, був Сталін. Ця влада не може бути мирною за визначенням. Вона неможлива без зовнішнього оформлення, що "належить за статусом", - слухняних сателітів, кишенькових сепаратистів за викликом, спецгруп з "ліквідації" неугодних, хамства, зведеного в ранг державного іспиту на лояльність. Ідеться не лише про Україну, а про нове видання Росії, до якої в підручниках історії, здається, назавжди буде приклеєно етикетку "путінська".

Відвести війська від українських кордонів просто так, за результатами відеосаміту з Байденом, заради якихось засідань якихось "робочих груп" теоретично можна, але практично - ні. Добре було б, звичайно, домогтися виконання всіх вимог без війни. Але якщо не вийде, то чому б не вдатися до сили? Тим більше якщо довкола, як здається, одні безпорадні Рузвельти і - жодного Черчилля. До того ж у нинішньої російської влади на додаток до танків є ще й "Газпром" (якого Сталін не мав).

Логіка путінського ультиматуму передбачає, що хоча б частину вимог має бути виконано. Інакше російське начальство виглядатиме безсилим та несерйозним. А цього допустити неможливо. Та й жителі Росії, якщо вірити соціологам, заздалегідь звикнулися з думкою про війну. Цей факт, цілком можливо, стане вирішальним - коли у Кремлі настане час вирішувати.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.

Загроза вторгнення Росії очима українців, що живуть на кордоні з РФ

Аудіо й відео до теми

Також за темою