Історія ″Північного потоку″: ″дитя″ Шредера й Путіна та ″близнюк″, народжений Меркель | Події економіки: оцінки, прогнози, коментарі з Німеччини та Європи | DW | 27.07.2021
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Економіка

Історія "Північного потоку": "дитя" Шредера й Путіна та "близнюк", народжений Меркель

Газопровід "Північний потік" викликав чимале напруження у трансатлантичних відносинах за останні 16 років. Але зрештою Анґела Меркель домоглася свого.

Церемонія запуску Півічного потоку, 8 листопада 2011 року

Церемонія запуску "Півічного потоку", 8 листопада 2011 року

За десять днів до парламентських виборів у Німеччині 2005 року, коли передвиборча боротьба між тодішнім канцлером Ґергардом Шредером (Gerhard Schröder) та його основною конкуренткою на виборах Анґелою Меркель (Angela Merkel) досягла свого піку, глава німецького уряду вирішив зустрітися зі своїм другом, президентом Росії Володимиром Путіним.

Тоді видання Die Zeit написало, що в Шредера були вагомі причини для того, щоб відійти від передвиборчої боротьби зовсім незадовго до дня голосування: він був не впевнений у власній перемозі і мав завершити деякі невідкладні бізнес-справи, які, як він остерігався, може не зробити його наступниця на посаді глави уряду.

І тоді, 8 вересня 2005 року, ідея, яка вперше була висловлена у середині 1990-х років, нарешті отримала реальний зміст - глави урядів ФРН на РФ підписали спільну декларацію про наміри побудувати газопровід, який з'єднає дві країни дном Балтійського моря, оминаючи транзитні країни, що тоді дратували Росію своїми вимогами. Побудувавши такий газопровід, Москва прагнула звільнитися від плати за транзит через територію України, Білорусі, Польщі, країн Балтії, а також від інших важелів впливу, які ці країни у зв'язку з транзитом мали на Росію.

Читайте також: Путін переміг? Німецькі політики й експерти про угоду щодо "Північного потоку-2"

Невдовзі Шредер програв вибори і через кілька днів після того, як він склав з себе повноваження канцлера, увійшов до ради директорів нової компанії-оператора майбутнього газопроводу, який незабаром отримає назву "Північний потік". "Це (газопровід. - Ред.) є, так би мовити, дитям специфічної дружби Ґергарда Шредера та Володимира Путіна", - зауважує старша директорка та експертка зі стратегічного партнерства Європейської ради міжнародних відносин (ECFR) Анна Кухенбекер (Anna Kuchenbecker).

Дехто описує Північний потік як плід дружби між Путіним (ліворуч) та Шредером

Дехто описує "Північний потік" як плід дружби між Путіним (ліворуч) та Шредером

Складний клубок мотивів

Тому вже наступниці Шредера - Анґелі Меркель - належало реалізовувати цей проєкт. Більше того, за її канцлерства цей проєкт було розширено: 2015 року було дано старт реалізації "Північного потоку-2". "Північний потік" є масштабним проєктом - найдовший у світі підводний газопровід простягається на 1224 кілометри від російського Виборга у Ленінградській області до міста Грайфсвальд на півночі ФРН. Перший "потік" було запущено у 2011 році, ним щороку транспортується 55 мільярдів кубічних метрів природного газу з Росії до Європи. Другий проєкт, "Північний потік-2", який покликаний подвоїти ці обсяги експортованого газу, почали споруджувати у 2018 році і завершили цього року.

Читайте також: Київ ініціював консультації з Брюсселем і Берліном через "Північний потік-2"

Для ФРН економічні вигоди від газопроводу є не такими високими, як для Росії, але все ж таки залишаються досить відчутними. Німецька економіка може таким чином розраховувати на сталі постачання газу (дехто побоювався, що газотранспортна система України не впорається, хоча у самому Києві запевняють у технічній справності ГТС), а німецькі енергетичні компанії, залучені до проєкту, такі як E.ON, отримали свої вигоди від співпраці з "Газпромом" та надію на розробку газових родовищ у Сибіру.

Дипломатичні проблеми

Але проєкт вилився для ФРН у проблеми у відносинах з іншими країнами - насамперед через безпекові побоювання з боку України та країн Балтії, а також через відношення до "Північного потоку-2" Сполучених Штатів Америки. Фахівець у галузі трансатлантичних відносин Саша Ломанн (Sascha Lohmann) з берлінського Фонду науки і політики (SWP) вказує, що для нього історія "Північного потоку" була завжди пов'язана зі сприйняттям у США Росії як загрози. "З боку США незмінним залишалося усвідомлення того, що потенціал використання як зброї цієї економічної взаємозалежності зберігається з раннього періоду "холодної війни", і він загалом нікуди не зник", - сказав  Ломанн у розмові з DW.

Однак на початку 2000-х років німецькі політики стали дотримуватися протилежної, ліберальнішої теорії: згідно з якою, збільшення економічної взаємозалежності між Росією та Західною Європою сприятиме їхньому мирному тривалому співіснуванню, й зі зростанням обсягів торгівлі гору неодмінно візьме демократія. Але цей наратив зазнав фіаско у другій декаді 21-го століття. У 2012 році Путін знову помінявся ролями з Дмитром Медведєвим та повернувся у крісло президента. У 2014 році Росія анексувала Крим, розв'язала війну на Сході України. Знищення опозиції та правозахисників у Росії лише закріпило цей новий підхід. Це змінило ставлення з боку Заходу, і найпомітніше це відбулося у Конгресі США. "Конгрес став набагато активнішим після анексії Криму та війни на Сході України", - наголошує Саша Ломанн.

Політика - окремо, економіка - окремо

Попри зростання загрози санкцій з боку США, виглядає дивним те, чому німецький уряд на чолі з Меркель 2 червня 2015 року дав згоду на побудову "Північного потоку-2". "Насправді мені складніше це пояснити, ніж перший "Північний потік", - каже Анна Кухенбекер з ECFR.

Читайте також: Київ і Варшава: Угода між США і ФРН щодо Nord Stream 2 створює нові загрози

На той момент Німеччина мала більш гострі енергетичні проблеми - адже після катастрофи на АЕС у Фукусімі в Японії ФРН вирішила відмовитися від використання ядерної енергетики. "Я також вважаю, що у своїй політиці Меркель, на тлі ролі Німеччини як країни-суперекспортера, також просувала так звану компартменталізацію - ідею, що торгівля та політика мають бути відокремлені одна від одної", - додає Кухенбекер.

До того ж, поки Обама був при владі у США, Меркель мала в його особі друга й могла розраховувати, що він не протистоятиме надто жорстко "Північному потоку-2". Це змінилося на відкрито вороже ставлення, яке демонстрував Дональд Трамп та тодішній посол США у ФРН Річард Гренелл, який зайшов так далеко, що у січні 2019 року відправляв листи з погрозами на адресу німецьких компаній, залучених до реалізації проєкту.

Позиція Меркель з 2015 року лишається, однак, незмінною: "Північний потік-2", хоча й має геополітичний вплив, але залишається переважно економічним проєктом. І за великим рахунком, останній компроміс, досягнутий між ФРН і США, свідчить, що економічні інтереси Німеччини взяли гору.

Дивитись відео 02:05

Меркель і Байден про домовленість щодо "Північного потоку-2" (22.07.2021)