Ірена Карпа: Лукізм, ейджизм та інші містичні звірі з надр свідомості українського споживача | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 18.11.2020
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Ірена Карпа: Лукізм, ейджизм та інші містичні звірі з надр свідомості українського споживача

"Хто і коли вирішив, що відповідати канонам краси дорівнює професійній чи людській якості? Чи ринок праці і ринок рабів давно і глибоко переплелися у людських стереотипних уявленнях?" - Ірена Карпа, спеціально для DW.

Українська письменниця Ірена Карпа

Українська письменниця Ірена Карпа

Хоча чого там - українського. Хто без гріха - хай кине в сусіда смартфоном. Чого був вартий шлюб президента Франції Еммануеля Макрона зі старшою від нього Бріжіт. Скільки пліток про те, що "Насправді він гей! Ну бо як інакше?" - простий народ, і "секретних" розповідей про подружок доньки Бріжіт, які "невтомно намагаються його кадрити, коли приходять в гості, я-то точно знаю, мені Марі-П'єр розказувала, вона з ними близька…" І навіть ті просунуті споживачі, які проти ейджизму і цілком собі ЗА вікову різницю у шлюбі, підтверджують свою правоту так: "Зате дивіться, яка Бріжіт стильна! А ноги в неї які! Навіть такий-то кутюр'є назвав її ноги найкрасивішими ногами Франції! Та дай Бог мені так у 60 із гаком виглядати!"

Читайте також: Круті пані, котрим за 60: Бріжіт Макрон, Анґела Меркель та інші

Отже - знову "виглядати". Знову лук - ключовий. Бріжіт на сторінках модних хронік, Бріжіт як ікона стилю, Бріжіт як его-буст для підвищення самооцінки (тут плюсую й аплодую) мільйонів жінок старшого покоління. Тільки чомусь не сильно говорять про її людські якості (крім хіба доброго смаку і звички дозволяти собі біле вино лише раз на тиждень). Про людяність, дипломатичність, етичність, підтримку, креативність, мудрість французи згадують рідше, ніж про елегантність. Та й не всім подобається як не крій піджака, то відтінок волосся чи спосіб фарбувати очі. І це я загальну температуру по палаті даю - споживачі+медіа, а не лише соцмережевий компост.

Право бути без мейкапу

Якщо лукізм та ейджизм - симптоматичні явища у країнах, які ми звикли вважати зразком цивілізованості, то чого б це українцям відставати в естафеті?.. Нам як не американська конгресменка Вікторія Спартц "не надто красива, як на українку", то дружина кандидата в мери Черкас "некрасива і стара", бо дозволила собі сфотографуватися поряд із чоловіком ненафарбованою і - ой леле! - не відповіла канону юної чарівниці з косою до пояса і 90-60-90. Звісно ж, коли почався флешмоб #no_make_up на підтримку Керолайн Євпак, англійки, яка залишила комфортне життя у Великобританії заради чоловіка і Черкас, я долучилася. Правило просте: сфотографуйся без мейкапу, в тебе є на це право. Публічна ти людина чи ні - роби за рівнем свого комфорту. А не за рівнем горизонту очікування вишуканих естетів (перекреслено) інтернетних хейтерів.

Читайте також: "Міс Німеччиною-2020" обрана 35-річна бізнесвумен і матір

Шкода, немає часу інспектувати акаунт кожного такого експерта з його "мнєнієм". Але чомусь я впевнена: продершись через репощених котиків і результати тесту "какого цвєта твоя аура", ми докопаємося до істини. Збагнемо, що за цими профілями скромних людей ховається як не Анджеліна Джолі, то точно Бред Пітт (через одного). Ну бо хто б іще дав собі право безапеляційних суджень про чиюсь красу/некрасу?!

Хоча насправді все не так смішно.

Я знала зовсім молодих жінок, доведених до неврозу цим "що люди скажуть". "Люди" починалися з законного чоловіка, якого не можна було розчарувати: для цього жінка прокидалася за дві години до його пробудження і робила собі повний макіяж. Засинала ввечері (робила вигляд, що засинала) також, відповідно, в макіяжі. Щоби потім непомітно вислизнути з ліжка, змити його і нанести вже рано вранці. При цьому на повному серйозі заявлялося, що цим примудростям навчила її мама "для збереження щасливого шлюбу".

Усі ці жіночі мемасіки штибу "піду намалюю собі обличчя", "я не знаю, хто ти, но я тебе накрашу" (вимовляється зранку перед дзеркалом) - це, звісно, частина сучасного фольклору.

Але сміятися з них мають право лиш самі жінки. Як із прямого сенсу жарту, так і з себе самих: із того, наскільки ми плутаємо соціально прийнятне лице з тим, що в нас є від природи.

Я фарбуюся тоді, коли у мене зйомка чи публічний виступ. Навіть підбори взуваю, про що неодмінно жартую: дивіться, на які я тортури пішла заради вас, дорогі глядачі! Але так само можу в шостій ранку прийти на пряме телевключення без мейкапу і в піжамі. І теж, не сумнівайтеся, із себе посміюся. Бо в цьому і є суть свободи: бути такою, як ти хочеш, і тоді, коли хочеш.

Ейджизм - це злочин

Щодо ейджизму, то його я карала би законом на рівні расизму. Бо коли чую від подруги, 35-річної професіоналки у сфері комунікацій, що їй відмовляють у вакансії через вік (!), у мене рухається волосся на голові. Я, звісно, розумію, що ринок праці щодня заповнюють молоді зубаті і рукаті, які на все з презирством пхекають "прошлий вєк!" Але чомусь трохи втомлюють помилки в кожному другому слові й поставлені для краси коми у меседжах від цих юних геніїв. Інколи до амбітності та слоганів "ти вартий найкращого!" варто б додавати бодай мінімальні здобутки (що лише підкріплять "революційні ідеї", звісно!) і якесь здорове почуття такту, чи що.

Читайте також: Ірена Карпа: Диктатура юності?

Стоп. Я тут не виступаю проти молодих спеціалістів - це було би ейджизмом у зворотний бік. І як будь-яка доросла людина, що колись була юною, "с дєцкім відом, увольтє єйо!", "вічним підлітком" і "нєженствєнною пацанкою" з амбіціями і баченням, я розумію, що вік і досвід не завжди означають професійний розвиток і компетентність. (Цілі пострадянські покоління клерків, чиновників та інших громадян з філософією "досидіти до пенсії" - цьому доказ). Просто я не розумію, як такі загальні категорії, як вік, стать, національність, можуть бути мірилом цінності окремо взятої особистості.

І тим більше - о Господи, зовнішність. Якщо не йдеться про вакансію "обличчя марки", манекенниці, хостеси, секретарки на рецепції, елітескортниці та ще ряду екстер'єрних професій - WTF, роботодавці?.. Навіть акторок останні кілька десятиліть вже не міряють за "писаною красою", а лише за харизмою й талантом (хвала Меріл Стріп). Хто і коли вирішив, що відповідати канонам краси дорівнює професійній чи людській якості? Хто встановлює цей канон? Чи ринок праці і ринок рабів десь там давно і глибоко переплелися у людських стереотипних уявленнях?..  Так от варто би розплести ці застарілі сіті.

Інакше є шанс самим у них потрапити. Як нинішнім молодим снобам, так і роботодавцям. І навіть не тому, що Karma is a bitch. Просто порядок речей такий: всі постаріємо, шановні. Навіть якщо у 22 це здається малоймовірним. Хочеться чморити інших, якихось чужих тьоток?.. Що ж. Діло ваше. Але як ви себе прийматимете у відповідному віці - залежатиме не лише від вашого косметолога й мейкапа. Порожняк всередині не запудриш, хоч яким би професійним не був ваш візажист.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

Дивитись відео 00:45

Три факти про ціну сучасної краси

Реклама