Коментар: Лукашенко, наш дружній диктатор | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 30.10.2015
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Європа

Коментар: Лукашенко, наш дружній диктатор

Дію санкцій ЄС проти білоруського правителя Олександра Лукашенка призупинено до початку 2016 року. Таким чином Брюссель привідкриває двері для обережного повернення Мінська до Європи, вважає Барбара Везель.

Олександр Лукашенко (фото з архіву)

Олександр Лукашенко (фото з архіву)

Одне зрозуміло точно: білоруський президент Лукашенко зовсім не бездоганний та й узагалі не демократ. Така риса притаманна також його сусідові Володимиру Путіну, від чиєї економічної підтримки Білорусь, як і раніше, сильно залежна. При цьому саме правителя-автократа з Мінська, як правило, називають "останнім диктатором Європи". Але цей ярлик більше не мусить стримувати ЄС від більш багатозначної оцінки Лукашенка в його розвитку. Отже, Євросоюз тепер скасовує обмеження на в'їзд та блокування рахунків, які діяли впродовж тривалого часу відносно Лукашенка та його 170 поплічників. Поки що тимчасовий крок, але з перспективою повного скасування санкцій на початку наступного року.

Кореспондентка DW в Брюсселі Барбара Везель

Кореспондентка DW в Брюсселі Барбара Везель

Перша похвала за маленьку відлигу

Деякі білоруські опозиціонери розкритикували такий кроку з боку ЄС. Але насправді за цим рішенням ховається спроба ЄС віддати належне незначній політичній відлизі в Мінську. Передусім Лукашенкові віддячують за його роль у перемовинах з Росією щодо врегулювання українського конфлікту. Білоруський президент досить тривожно поставився до анексії Криму та розкритикував її вголос. Йому цей приклад дав чітко зрозуміти, що Москва довго не вагається перед тим, як поглинути своїх маленьких сусідів, якщо ті перекреслюють плани Кремля. Висновок: надто багато політичної незалежності може обернутися для держав-сателітів Росії втратою життя. Натомість економічні переваги видаються не такими вже й суттєвими, як це видно на прикладі Білорусі: ВВП країни за останній час знизився на 3,5 відсотка, російська криза тягне за собою країну-сусідку. Тож Лукашенко змушений запускати обережні реформи й для цього трошки відкриватися в бік ЄС.

Європейці, в свою чергу, хоч і прагнуть відзначити звільнення політичних в’язнів та послаблення репресій у Мінську, та з іншого боку прагнуть уникнути передчасної роздачі лаврових вінків режимові, який і досі не відповідає жодним демократичним стандартам. Це стосується зокрема й президентських виборів, які відбулися близько трьох тижнів тому. Спостерігачі ОБСЄ констатують: шлях Білорусі в напрямку дотримання демократичних стандартів ще довгий. Утім, для європейської зовнішньої політики навіть сам уже шлях є ціллю: кожна найменша щілина в стіні прибічників Путіна вже є цінністю сама по собі. Тож кожен глава уряду з кола колишніх радянських республік, з яким можна домовлятися, це вже плюс. У цьому випадку похвали не шкодують навіть за маленькі кроки в напрямку лібералізації.

Східна політика сусідства все ж таки ще не вмерла?

На початку літа голосно лунала критика в бік ЄС, що той, мовляв, зміг продемонструвати лише незначну кількість вартих розмови досягнень у питанні своєї східної політики сусідства. Між тим усе виглядає так, нібито політичний розвиток грає навіть на руку європейцям, адже держави дедалі більше бояться задушливих обіймів Путіна. Тож обидві сторони балансують на тонкому дроті між обережним зближенням та намаганнями не давати російському президентові нових приводів для військового втручання "перед його дверима".

Відродження реальної політики

З моральної точки зору похвала в бік авторитарного Лукашенка за його більш-менш добре правління вже на цьому етапі видається досить проблематичною. Трохи менше репресій ще не означають початку "білоруської весни". Але європейці знову відкрили для себе реальну політику. Особливо на прикладі Туреччини можна спостерігати, як вона функціонує: співробітництво в питанні біженців для Брюсселя на даний момент важливіше, ніж покарання вже давно по-диктаторськи правлячого президента Ердогана у вигляді заморожених відносин. ЄС потрібна Анкара більше, ніж навпаки: тож Брюссель у цій ситуації готовий відставити на задній план власні демократичні вимоги до турецького уряду. Від цієї нової логіки в ЄС виграє зараз і Лукашенко. Таким чином доба добрих відносин із дружніми диктаторами розпочинає новий відлік.

Реклама