Життя з батьками: повний пансіон | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 20.04.2009
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Культура й стиль життя

Життя з батьками: повний пансіон

Психологи дедалі частіше стикаються з так званим «синдромом пташеняти». Ідеться про дорослих, які ніяк не вилетять з батьківського гніздечка. У Європі це явище найбільш поширене в Іспанії та Італії, у спину їм дихає ФРН.

default

Дві третини 25-річних німців усе ще живуть з батьками. Причому, згідно зі статистикою, чоловіки випурхують з батьківського гніздечка пізніше, ніж жінки, особливо ті, що мешкають у сільських місцевостях (відповідно 26 і 24 роки). Навіть у тридцятирічному віці кожен восьмий німець усе ще мешкає у батьків. Для порівняння - у жінок це лише кожна двадцята. І такі тенденції зростають.

«Пташенята» з доходом

Що спонукає молодих людей наперекір усім свободам, які пропонує самостійне життя, залишатися з батьками? Фінансовий фактор, як-от брак коштів на власне помешкання, є для німців далеко не вирішальним: 87 відсотків так званих «пташенят» мають власний дохід. Психологи кажуть, що в більшості випадків тут ідеться про елементарну зручність за принципом «у мами смакує найліпше!».

«Мені 29 років, - розповідає Штефан, - і всі ці роки я прожив зі своїми батьками. Я не виїжджаю від них насамперед через те, що дуже практично, коли хтось пере твій одяг, готує їжу, прибирає кімнату та дбає про багато інших речей. Крім того, я студент, але мені не доводиться працювати, бо отримую достатньо грошей від батьків. Машину, бензин, одяг – усе це та багато іншого я можу дозволити собі, взагалі не працюючи. Тож, поки я ще не знайшов жінки мого життя, я волію жити вдома».

Небезпечний «розслабон»

Чи наважиться людина на кшталт Штефана взагалі коли-небудь на окреме від батьків існування. Чи здатна вона до самостійного життя без того, щоб її будні перетворилися на суцільний хаос? Психолог з Кельна Інґо Бьонґер: «Можу собі уявити, що для чоловіків і жінок у такому віці вже дуже непросто стати на власні ноги. Життя з батьками, та ще й такий тривалий час, дуже розслабляє. Для любих чад це, як правило, має негативні наслідки в плані самостійності».

Тож, чим довший період співжиття, тим важчим стає процес відокремлення. Навіть якщо відносини між батьками та дітьми не дуже добрі. Дитяча кімната була і залишається дитячою, незалежно від того, висять там усе ще шпалери із зайчиками чи ні.

Винні не лише нащадки, але й предки

Разом із зручністю «пташенята» називають ще соціальні причини, які спонукають їх навіть після того, як вони вже одного разу виїхали з дому, знову повертатися в батьківське гніздечко. Як Катаріна: «Я навчалася в Голландії. Все було класно, але я страшенно сумувала за батьками та моєю кімнатою. Тому після навчання я повернулася до рідної домівки і маю змогу знову насолоджуватися усім цим».

Іноді причина полягає не лише в нащадках, але й у предках, які всіляко затягують момент вильоту з гніздечка рідних чад. «Є також батьки, які свідомо чи несвідомо утримують дітей біля себе, - розповідає психолог Інґо Бьонґер. - Це має під собою певні соціальні мотиви. У нашому суспільстві нині багато жінок-одиначок чи чоловіків-одинаків. І для них дитина – це свого роду заміна партнера. Це погано для двох, бо насправді не вирішує сімейних проблем у батьків і породжує схожі проблеми в дітей».

У часи економічної кризи та зростаючого безробіття абсолютно безкоштовний «готель у мами» з повним пансіоном та кімнатним сервісом у майбутньому, ймовірно, ставатиме ще популярнішим. В Італії деякі батьки, аби виштовхнути рідне чадо з гнізда, навіть звертаються до суду. Чи матимуть місце такі прецеденти також у Німеччині, покаже час.

Маіс Асаад-Ротер / Христина Ніколайчук

Реклама