Мотор зближення - Буш. Принаймні до виборів.

Німецькі газети присвячують велику увагу саміту провідних індустріальних країн світу та Росії на американському острові Сі-Айленд, і зокрема двосторонній зустрічі президента США Джорджа Буша та німецького канцлера Ґергарда Шредера, а також проблемі Іраку, яка стала однією з головних тем на саміті. Так газета ФОЛЬКСШТІММЕ з Маґдебурґа пише:

”Те, що президент США і канцлер Німеччини так привітно ставляться одне до одного, чого вже давно не спостерігалось, можна лише вітати. Так само як і одностайність американців та їхніх критиків щодо іракської резолюції Ради Безпеки ООН. Це свідчить про те, що існує бажання до співпраці. Врешті решт, це неодмінна умова для того, щоб вийти з іракської кризової пастки і подбати про стабільність на Близькому Сході. Тому, з огляду на бажання співпрацювати, скрізь робиться наголос на спільних поглядах. Відтак тон поліпшився, а розбіжності залишаються – і не лише щодо Іраку та конфлікту на Близькому Сході. Розбіжності полягають у різних інтересах і залежать від того, що кожна з країн розуміє під партнерством і те, як вони користуються своїм впливом,” – вважає ФОЛЬКСШТІММЕ.

До відносин Німеччини та Сполучених Штатів звертається і ФАЙНЕНШЛ ТАЙМС ДОЙЧЛАНД:

”Фотографії і телерепортажі мають продемонструвати дружбу. Двоє чоловіків у тенісках, які тиснуть одне одному руки і разом сміються над пустощами бушової собаки. Послання зрозуміле: Ґергард Шредер і Джордж Буш подолали свою суперечку і зняли напругу, викликану війною в Іраку. Німецько-американські відносини знову в повному порядку. Але ці знімки вводять в оману. Відносини федерального канцлера з американським президентом залишаються розхитаними. Шредер почуває себе так, ніби Буш його обдурив. Адже останній заявив Шредеру в травні 2002 року, що в нього на столі немає жодних планів щодо війни проти Іраку, хоча його військові вже давно такий план розробили. Американець у свою чергу вважає німця брехуном. Буш вважав, що Шредер пообіцяв йому не використовувати тему війни в Іраку у своїй передвиборній кампанії. Але попри все це є чимало ознак того, що Німеччина та США рухаються назустріч одне одному. Мотором такого руху є Буш – в усякому разі до президентських виборів у листопаді”, - іронізує ФАЙНЕНШЛ ТАЙМС ДОЙЧЛАНД.

Газета НОЄС ДОЙЧЛАНД не вірить у те, що після ухвалення відповідної резолюції ООН американці справді мають намір змінити свою політику в Іраку:

”Звичайно, іракці раді сповістити, що їхня країна матиме ”повний суверенітет”, а тим, хто казав, що усе повинна вирішувати ООН, говорять, що ООН перебере тепер на себе ”провідну роль”. В усякому разі, майже ”провідну”. Бо для ООН дійсне те ж саме, що й для ”повного суверенітету”: його можна одержати, якщо з”явиться така можливість. Але таких можливостей немає. Тому виходить із двох обіцянок дві брехні. Усе й надалі вирішуватимуть США. Іракський уряд, який так чи інакше все одно був створений Вашингтоном, має дуже обмежені права, а ООН може виконувати свою ”провідну роль” на допоміжних роботах. США ж, у свою чергу, можуть тепер скрізь говорити, що вони мають схвалення всієї міжнародної спільноти”.

Чимало коментарів з”явилося в німецькій пресі про результати процесу в Гільдесгаймі над учнями професійно-технічного училища, які знущалися над своїм однокласником, зняли ці знущання на плівку і самі ж оприлюднили в Інтернеті. Ось що пише з цього приводу НОЄ РУР/НОЄ РЕЙН-ЦАЙТУНГ:

”Дев”ятеро юнаків поводилися, як свині. Вони схопили однокласника, били й принижували його. Чому вони так робили, нам невідомо, бо процес проти підлітків був – як те і передбачає закон – закритим. Тому, очевидно, потрібна й стриманість в оцінці вироку. Головні звинувачувані ”сядуть”. Колонія для підлітків не обов”язково викине їх за межі суспільства. Лише вночі їх запиратимуть, а вдень вони можуть продовжувати навчання. Останній шанс - і вони самі можуть взяти долю в свої руки. Усі підсудні на процесі вибачилися перед жертвою і потисли йому руку. Треба сподіватися, що цей жест був від душі, а не за порадою адвоката”.

Ту ж тему продовжує КОБУРҐЕР ТАҐЕБЛАТT:

”Вирок суворий, але правильний. Хоча й зовсім з інших причин, які вбачають у ньому завсідники пивниць. Процес у Гільдесгаймі завершений. Але почався новий процес – у Маннгеймі. Там підлітки побили до смерті бомжа – наймолодшим там було по 12 років! Але замість того, щоб закликати до ще жорсткіших покарань для недоглянутої молоді, батьки й інші дорослі повинні поглянути в дзеркало самі на себе: такі вчинки підлітків є доказом того, що саме дорослі не впоралися зі своїми обов”язками”.