Бібліотека у спадок

За словами Міхаеля Зонтгаймера, на цей Київський університет він натрапив випадково, власне, як і на ідею передати бібліотеку батька саме в Україну. Принагідно професійний і досвідчений журналіст, дав інтерв’ю „Німецькій хвилі”.

На початку 80-тих Міхаель Зонтгаймер був одним із засновників західноберлінської газети “Tageszeitung“, пізніше працював редактором видання “Die Zeit”, на початку 90-их став головним редактором “Tageszeitung“, з середини 90-тих пише як вільний журналіст для провідних німецьких видань. З кінця 90-тих доля пов”язала Зонтгаймера із виданням “Spiegel“, для якого він спочатку кілька років працює з Лондона, а тепер – у Берліні. Свобода преси – це поняття для Зонтгаймера є вельми простим:

16 “Свобода преси – це дуже просто. Преса має власну думку, яку вона може вільно висловлювати, а її свобода може бути обмежена лише тоді, коли журналісти оприлюднюють неправдиві факти, ображають інших людей, принижують їхню честь та гідність, що може бути опротестовано у судовому порядку. Щодо політичних матеріалів, то тут преса має бути абсолютно вільною, часом можна допускати також висловлювання радикальних поглядів. І ще важливо, щоб преса залишалась незалежною від окремих людей або концернів”.

На думку Міхаеля Зонтгаймера, шлях отримання незалежності і від конкретних власників ЗМІ є. Берлінський журналіст має такий досвід:

17 “Десь 27 років тому я разом з колегами заснував невеличку “зелену” газету, яка діяла як товариство. Шість тисяч її тодішніх читачів одночасно були її власниками. Не було видавця, який би наказував – це пишіть, а це - ні. Ця газета існує й досі. Є інший приклад: журнал Spiegel – найбільший журнал новин у Європі, що виходить накладом у 1 млн. примірників щотижня, більше, ніж на 50 % належить тим людям, які у ньому працюють. Ми, редактори Spiegel, отримуємо 50 % прибутку і ні від кого не залежні”.

Але таких прикладів і у Європі обмаль. Все ж таки, які правила гри діють у відносинах власника і редакції? Міхаель Зонтгаймер:

“У багатьох великих німецьких газетах є так званий статут редакції, де чітко встановлено, які права має власник. Зазвичай, власник лише має право призначати головного редактора, і вже він вільний у виборі співробітників газети. Власник не може втручатися у деталі робочого процесу, хоча іноді це і відбувається. Німеччина є не найгіршим прикладом в такій ситуації. У Великобританії набагато складніше, особливо це помітно останнім часом щодо позиції стосовно ЄС. Прикро, що преса фактично не може вільно висловлюватися з цього приводу”.

В Україні, свідчать медіа-експерти, під час передвиборних кампаній дуже чітко можна відслідкувати прихильність тих чи інших ЗМІ до конкретних політичних сил. Чи існує така проблема у Європі? Міхаель Зонтгаймер:

19. “Уявлення про те, що є об’єктивна преса, яка не зважає на політичні підтексти, - це обман. Є газети, які прагнуть цього, але на ідеал це не виходить. Якщо журналісти не дурні (а такими вони просто не можуть бути), то вони мають свої політичні уподобання. І тому саме головний редактор повинен забезпечити у виданні висвітлення різних позицій, запропонувати у матеріалах точки зору “за” і “проти”. Тоді читач зможе сформувати свою думку”.

Від першого знайомства з Україною Міхаель Зонтгаймер залишився враженим. Тепер він сподівається, що ділитися досвідом з новими демократіями, почнуть і інші німці.

Олена Грищук