Чому ліберальний Захід саме зараз усвідомив небезпеку Китаю?

Хто є сьогодні найбільшою загрозою для ліберального Заходу? Сі Цзіньпін. Принаймні так вважає Джордж Сорос. Під час виступу наприкінці січня на Всесвітньому економічному форумі в Давосі він назвав генерального секретаря Комуністичної партії Китаю і главу КНР "найнебезпечнішим противником відкритих суспільств".

Ця гучна заява відомого американського інвестора і мецената знаменна, передусім, тим, що є дуже симптоматичною. У ділових, експертних і журналістських колах західних країн різко змінилося ставлення не лише і навіть не стільки до китайського лідера, скільки загалом до Китаю.

Ставлення до Сі Цзіньпіна різко змінилося за два роки

"Якщо Захід не хоче просто спостерігати за тим, як Сі Цзіньпін переробляє світ на свій розсуд, він повинен дати йому відсіч", - написала, зокрема, впливова швейцарська газета Neue Zürcher Zeitung, коментуючи давоську промову Сороса. У США подібні заклики стали вже звичною справою. Тепер вони дедалі частіше звучать і в Європі. Так, на початку січня фактично з тією ж вимогою - "дати відсіч Китаю" - до політиків Німеччини і всього Євросоюзу офіційно звернулося у програмному документі провідне об'єднання німецьких ділових кіл BDI.

Радикальна зміна настроїв сталася лише за два роки. Адже ще в січні 2017-го багато представників Заходу схвально і мало не з захопленням відреагували на годинну промову Сі Цзіньпіна все у тому ж Давосі. У ній гість з Пекіна позиціонував сучасний Китай як поборника вільної торгівлі і борця проти протекціонізму.

Іншими словами, китайський лідер усіляко переконував західну бізнес-еліту в тому, що він - альтернатива новому президенту США, який тоді щойно переїхав до Білого дому і гучно обіцяв захистити Америку митами та погрожував усьому світу торговими війнами.

"Анти-Трамп" - так назвала тоді свій репортаж про промову Сі Цзіньпіна консервативна німецька економічна газета Handelsblatt.

"У чому Трамп правий"

Скепсису вже тоді було чимало, але була, особливо в Німеччині, одночасно і велика надія на те, що Китай, який швидко розвивається і залежить від експорту не менше, ніж ФРН, щиро зацікавлений у ліберальних правилах світової торгівлі, закріплених в домовленостях під егідою Світової організації торгівлі (СОТ).

Цієї надії більше немає. І ось вже Der Spiegel публікує наприкінці грудня коментар під заголовком "У чому Трамп правий", в якому відомий колумніст видання Ян Фляйшгауер (Jan Fleischhauer) хвалить Дональда Трампа за те, що він - перший президент США за 20 років, який відмовився далі терпіти "нехтування Китаєм спільно вироблених правил", чим хоча би уповільнює перетворення КНР на нову наддержаву.

Джордж Сорос, своєю чергою, з давоської трибуни рекомендує: "Замість того, щоб вступати в торгову війну майже з усім світом, президенту Трампу слід зосередитися на Китаї".

Земля, затиснута між двома китайськими паличками для їжі

Чому ліберальні західні підприємці, професори-економісти і публіцисти, які в цілому, як і раніше, дуже критично ставляться до діяльності і поглядів Дональда Трампа, раптом почали хвалити його політику щодо Китаю? Можливо, це результат тієї заклопотаності, того страху, які, схоже, дедалі більше охоплюють Америку і Європу перед образом нового глобального конкурента?

Простий, але яскравий візуальний образ цього страху знайшов художник німецького ліберального тижневика Focus, де головною темою нещодавнього числа стали взаємини з Китаєм. На обкладинці журналу на червоному, як прапор КНР, тлі зображена планета Земля, затиснута між двома китайськими паличками для їжі. Тема звучить так: "Китай і ми". Підзаголовок уточнює тему: "Шанс і небезпека. Що експансія цієї наддержави означає для нашого добробуту".

Focus пише про "величезні амбіції" Сі Цзіньпіна: "Китай повинен знову стати центром світу - економічним, технологічним, політичним і військовим". На багатьох сторінках з фотографіями, картами та діаграмами журнал докладно описує, як КНР йде до цієї стратегічної мети. Зокрема, і за допомогою "імпорту західних експертів".

Не конкуренція країн і блоків, а протистояння двох систем

Можливо, американці та європейці просто злякалися китайських конкурентів? Річ не тільки і навіть не стільки в цьому. Адже США і Євросоюз у багатьох сферах теж конкурують один з одним. Однак вони роблять це в межах загальної системи правил і цінностей. Тоді як Китай охоче користується можливостями цієї системи, але при цьому цілеспрямовано йде у зовсім інший бік. Просто Захід лише зараз це остаточно усвідомив.

"Довгий час здавалося, що Китай під час інтеграції у світову економіку при формуванні своєї економічної системи поступово розвиватиметься у бік ліберальних, відкритих ринкових економік західного зразка", - зізналося на початку січня Федеральне об'єднання німецької промисловості BDI. Але цього не сталося.

Навпаки, КНР посилено створювала власну модель підконтрольної партії та державі економіки. А тому головний висновок програмного документа BDI, який вже згадувався, про майбутні відносини з Китаєм полягає в тому, що сьогодні за лідерство на планеті і міжнародний вплив борються не просто різні країни або економічні блоки, а дві системи: західна ліберальна ринкова економіка і китайський комуністичний держкапіталізм. Focus теж пише, що торгівельна війна США - КНР давно вже переросла в протистояння систем.

Довічне правління Сі Цзіньпіна остаточно протверезило Захід

Але чому ж на Заході, зокрема, в Німеччині, справжню природу китайської моделі та її справжні цілі повністю усвідомили саме зараз? Здається, тут збіглися одразу кілька факторів. Ключову роль зіграла, безумовно, розпочата Трампом рівно рік тому торгова війна проти Китаю: західному світу довелося вдуматися в аргументи вашингтонської адміністрації.

До того ж, мабуть, критичної маси досягло невдоволення західних інвесторів багаторічною систематичною дискримінацією на китайському ринку, примусовим трансфером технологій і регулярним порушенням авторських прав (крадіжкою технологій). А це невдоволення могло загостритися через уповільнення темпів зростання ВВП КНР, що погіршило загальні умови ведення бізнесу в цій країні.

Проте одним з вирішальних чинників стало, судячи з публікацій у ЗМІ, скасування механізму змінюваності влади в Пекіні та внесення в березні 2018 року поправок до конституції КНР, що дозволяють Сі Цзіньпіну правити довічно. Після цього приємні спогади про його давоську промову остаточно розвіялися, китайська комуністична система та її наново практично всевладний, як Мао Цзедун, лідер показали своє справжнє обличчя.

У цій ситуації Захід став більш уважно придивлятися до того, як компартія Китаю використовує величезні досягнення своєї країни у сфері дигіталізації та штучного інтелекту для контролю за населенням і зміцнення своєї одноосібної влади.

Вельми показова назва книги багаторічного кореспондента ліволіберальній німецької газети Süddeutsche Zeitung Кая Штріттматтера (Kai Strittmatter) в Пекіні: "Повторний винахід диктатури. Як Китай створює державу тотального цифрового контролю і тим самим кидає нам виклик".

Так що ж робити ліберальному Заходові в умовах глобальної експансії ворожої йому китайської моделі, що наростає? У нинішнього президента США щодо цього дещо інші уявлення, ніж у об'єднання німецьких промисловців BDI, але врешті-решт вони перебувають по один бік барикад та сходяться в головному: не варто відмовлятись від співпраці з КНР, але треба ефективно захищати свою систему і підвищувати її конкурентоспроможність. І у жодному разі не бути наївними.

Намацати тут золоту середину і не допустити перегинів буде нелегко, але представники ліберальної моделі вже взялися за справу. Про це свідчать і жорстка позиція США на торгових переговорах з Китаєм, і нещодавні відмови китайським інвесторам в Німеччині, і тиск на китайського виробника телекомунікаційного обладнання Huawei , що зростає зараз у багатьох країнах Заходу.