Німецький інженер про перспективи кліматично стійкого житла

Руйнівні торнадо, небувалі пожежі й катастрофічні повені - зміни клімату дедалі частіше даються взнаки і на європейському континенті. Останні повені у Німеччині та сусідніх країнах забрали життя десятків людей. Вода змивала на своєму шляху споруди, немов "карткові будиночки", затоплювала підвали та перші поверхи тих будівель, яким пощастило встояти.

Про те, які інженерні рішення можуть допомогти перетворити власний дім на кліматично стійку фортецю і як у майбутньому може змінитися вигляд звичного для нас міського архітектурного ландшафту, DW розпитала в голови відділу кліматичних адаптацій і міського розвитку Німецького інституту урбаністики (Difu) Єнса Гассе (Jens Hasse). На початку липня при Інституті розпочав роботу Центр кліматичної адаптації, який на замовлення міністерства охорони довкілля ФРН консультуватиме німецькі міста та комуни щодо нових кліматичних викликів.

DW: Пане Гассе, апокаліптичні картини з місць, уражених негодою в Німеччині та сусідніх країнах, а також масштаби руйнувань викликають шок і занепокоєння щодо захищеності нашого житла в умовах кліматичних змін. Які уроки можна винести з цієї трагедії?

Єнс Гассе: Гадаю, це показало нам, що, з одного боку, ми можемо бути передбачливими, регулярно проводити ремонти й санації, але лише до певної міри, адже, з іншого боку, ми мусимо визнати межі можливого - не до всього можна бути готовими заздалегідь. Людина планує, будує й господарює, але у підсумку збитки можна лише мінімізувати. Мабуть, це головні висновки.

У пресі широко дискутують про те, як у майбутньому можна було б убезпечити міста і громади від наслідків негоди таких масштабів. Деякі експерти пропонують розширювати каналізаційні мережі, більше використовувати водні резервуари та насосні системи. Чи справді це допоможе врятувати життя?

Насамперед слід розрізняти річкові повені й раптові паводки, свідками яких ми зараз стали і під час яких спостерігалося швидке збільшення великих водних мас у пригірських районах. І тут теж є своя специфіка, на відміну від масивних опадів в умовах міської забудови, які по-іншому розподіляються. Отже, цілком очевидно, що розширення каналізаційної мережі у прирічкових районах ніяк не допоможе. Крім того, слід зважати й на фінансовий аспект. Тому на певних ділянках відповіддю має бути ширше застосування бетону, але водночас - вивільнення місця для води. Зараз ми спостерігаємо за тим, наскільки повільно зменшується рівень води у переповнених дамбах. Гадаю, що замість відкачування води слід на майбутнє подумати про покращення комунікації та системи раннього оповіщення, краще продумати шляхи евакуації людей у разі надзвичайної ситуації.

Читайте також: Коментар: Негода у ФРН - шукати крайніх після такої катастрофи толку мало

Наскільки тут може стати у пригоді багаторічний досвід з регіонів і країн, які століттями жили в очікуванні стихійного лиха, наприклад, вже готові й досить унікальні нідерландські технології фундаменту на палях, зведення плавучих будинків тощо?

Загальні рішення, такі як інша фіксація фундаменту, дренажні системи, світлові шахти, як, зрештою, і нідерландські плавучі будинки, - це якраз-таки приклад екологічного міського розвитку та будівництва. Ці готові концепції справді можна адаптувати залежно від наявних умов. І все ж слід уникати будівництва там, де існує висока загроза затоплення, а якщо з тих чи інших причин будувати там таки необхідно, то варто будувати вище, можливо, без підвальних приміщень, адже загроза для людей та інфраструктури може бути занадто високою. У такому випадку й системи опалення мають розташовуватися під дахом будівлі.

Одним із архітектурних рішень називають зведення стійких до повеней та ураганів конструкцій, які стоять вище рівня потенційного затоплення, коли вода вільно протікає під будинком, що дозволяє запобігти гідростатичному тискові та руйнації. Такі експериментальні, похмурого вигляду бетонні будинки з'явилися, зокрема, у США після буревію "Сенді" у 2012 році. Та якщо масово перейти на ці дуже функціональні ноу-хау "фортець з бетону", скільки ж естетики залишиться в міській архітектурі?

Так, це дуже хороше питання, яке постійно виникає у проєктах екологічного будівництва та міського планування. Екологічні проєкти передбачають більше тіньових зон, більше озеленення, де архітектурні форми будівель та громадського простору орієнтовані на специфіку клімату, наявні у надлишку водні ресурси або, навпаки, їхній дефіцит та спрямовані на зменшення температури в умовах міста. Ці технології відомі, радше це питання реалізації.

Звісно, архітектори та замовники разом визначатимуть те, як виглядатимуть наші міста і села у наступні 50-80 років. Але щодо кожної нової будівлі слід поставити запитання: чи є вона добре захищеною від повені? Чи не затопить вода підвал? Що розташовується у самому підвалі - система опалення, комп'ютерні сервери або архів, який у разі затоплення вже не підлягатиме відновленню? Тоді, можливо, варто його заздалегідь перенести. Деякі будівлі, які перебувають під постійною загрозою затоплень, взагалі не слід відбудовувати (після катастроф. - Ред.) Натомість мости слід прокладати вище і робити конструкції стабільнішими. Це ж стосується й інших об'єктів критичної інфраструктури.

Щодо естетики, то справою честі для архітекторів та містобудівників має стати проєктування стійких об'єктів, які одночасно будуть гарними і привабливими для життя. До речі, деякі вже зведені у світі проєкти вельми успішно поєднали в собі ці характеристики. Головне, щоб це не переросло в абсолютно шаблонну, типову забудову.

Читайте також: "Ніби після війни": як в німецьких містах пережили повінь століття