Конфлікт щодо УПА очима польського історика

Президент Польщі Кароль Навроцький 19 червня позбавив президента України Володимира Зеленського присвоєної йому у 2023 році найвищої нагороди - Ордену Білого орла. Приводом став указ Зеленського про присвоєння у травні одному з елітних підрозділів української армії ім'я "героїв УПА" - бійців Української повстанської армії. Після рішення Навроцького Зеленський повернув польський орден, відправивши його поштою. Його підтримали колишні президенти України та урядовці.

Професор Лукаш Томаш Срока, історик з Університету Комісії національної освіти у Кракові, займається дослідженнями історії Центральної та Східної Європи, включаючи польсько-українські відносини. В інтерв'ю DW він виклав своє бачення причин конфлікту, що виник між Україною та Польщею, а також розповів про сприйняття УПА в обох країнах та про те, як українці та поляки ставляться до спільної історії.

DW: Що потрібно знати про УПА та трагічні події на Волині? Обставини, кількість жертв та осмислення минулого. Що тут найважливіше?

Лукаш Томаш Срока: Я думаю, що передусім треба розуміти одну фундаментальну річ: УПА сприймається зовсім по-різному в польській та українській історичній пам'яті. Для поляків УПА (Українська повстанська армія), насамперед, якщо не виключно, асоціюється з Волинською різаниною та в ширшому сенсі - з нападами на польське цивільне населення на Волині та у Східній Галичині. Кульмінацією цих подій стала Волинська різанина (Волинська трагедія - в українській історіографії. - Ред.) 1943-1944 років.

Читайте також: Польща-Україна: що стоїть за "війною орденів"?

За оцінками істориків, внаслідок цих дій загинуло понад 100 тисяч поляків (в Україні найчастіше називають оцінку до 60 тисяч - Ред). Слід додати, що жертвами були також євреї. Ми говоримо саме про оцінки, оскільки досі не було можливості провести повноцінну ексгумацію всіх жертв, їхню ідентифікацію та гідне поховання. А це, серед іншого, дозволило б точніше встановити кількість загиблих. Поки ми спираємося на оцінки, проте вони ґрунтуються на багаторічних дослідженнях істориків і вважаються досить надійними.

З польської точки зору, цей злочин однозначно пов'язується з УПА, яка була озброєним крилом Організації українських націоналістів (ОУН-Б, лідером якої був Степан Бандера). Сам Бандера на той момент вже перебував у німецькій в'язниці і не брав безпосередньої участі у цих подіях. 

При цьому важливо представити й українську перспективу. Українська сторона зазвичай не заперечує, що злочин мав місце. Основна суперечка стосується того, чи можна кваліфікувати його як геноцид. Польські історики та багато юристів вважають, що так. Українська сторона частіше говорить про злочин та етнічні чистки, але при цьому розглядає ці події як частину ширшого польсько-українського конфлікту.

Читайте також: Суперечка Польщі та України. Що потрібно знати про УПА

Хоча для багатьох поляків такий опис здається неприйнятним, варто зазначити, що під час цих подій гинули не лише поляки, а й євреї, а також українці, які допомагали полякам, попереджаючи їх про небезпеку. Серед жертв були й люди зі змішаних польсько-українських родин.

Українська сторона також наголошує, що ці події не виникли раптово та без причин. Їх розглядають як криваву кульмінацію тривалішого конфлікту, який, за українською інтерпретацією, був пов'язаний із колишніми польсько-українськими протиріччями, дискримінацією та придушенням українських прагнень до незалежності. Такою є українська оптика. Ми постійно рухаємося між цими двома поглядами - польським та українським.

 Чи можна сказати, що Україна недостатньо опрацювала цей темний період своєї історії, якщо дивитися з польської точки зору?

Тут важливо пам'ятати дати. УПА виникла під час Другої світової війни, але її діяльність не закінчилася разом із війною. Саме тут криється важливий момент, який сьогодні часто залишається незрозумілим у Польщі. Для більшості українців УПА запам'яталася не через призму Волині, а передусім силою, яка боролася проти Радянського Союзу та радянського контролю над Україною. Друга світова війна закінчилася 1945 року, проте УПА продовжувала збройну боротьбу ще кілька років, особливо у Західній Україні. Ця боротьба проти НКВС та Червоної армії сприймається українцями як боротьба за незалежність.

Тут важливий нюанс. Думаю, і поляки, і українці могли б погодитися з тим, що бійці УПА, які воювали проти НКВС та Червоної армії за незалежність України, сприймаються інакше, ніж учасники Волинської різанини. Адже і польське підпілля теж боролося проти радянської влади. Проблема в тому, що ці дві пам'яті майже не перетинаються. В Україні недостатньо відома польська пам'ять про Волинь, а в Польщі недостатньо відома українська пам'ять про антирадянський спротив. Тому на запитання, чи недостатньо Україна осмислила цю історію, я відповім: так, недостатньо. Але було б нечесно поставити крапку на цій відповіді. Потрібно поставити інше питання: а коли Україна мала це зробити?

Після Другої світової війни Україна перебувала у складі та під контролем СРСР. Після здобуття незалежності минуло відносно мало часу. Подивіться на інші європейські країни. Ельзас і Лотарингія між Францією та Німеччиною, Південний Тіроль між Італією та Австрією - там теж були важкі історичні конфлікти. Але після війни ці країни отримали десятиліття миру, демократії та благополуччя, щоб спокійно обговорювати своє минуле.

У Польщі та України такого періоду практично не було. Коли над країною літають ракети та дрони, вести подібний історичний діалог дуже складно. Тому обидві сторони ще мають пройти цей шлях. Важливо пам'ятати історію, але історія не повинна стати в'язницею для майбутнього.

Чому, якщо поляки забороняють Україні шанувати вояків УПА, у самій Польщі шанують Армію Крайову та Bataliony Chłopskie, які здійснювали акції відплати проти українців (наприклад, різанина в Сагрині у березні 1944 року, події в селі Павлокома у березні 1945 року тощо)? Польща каже, що це були акції відплати, а не ідеологічно мотивовані дії. Але українці можуть сказати, що це подвійні стандарти. Що на це можна відповісти?

Тут ми заступаємо на дуже спірну територію. Саме українська сторона часто порівнює УПА з польською Армією Крайовою. Аргумент звучить так: обидві організації мають і заслуги, і темні сторінки історії. Якщо поляки вшановують Армію Крайову, чому українцям не можна вшановувати УПА? Я не можу самостійно вирішити цю суперечку.

У Польщі будь-які порівняння АК та УПА викликають дуже сильні емоції. Ми бачили це навіть тоді, коли подібну думку висловив один із польських заступників міністра - його слова викликали серйозну критику. Особисто я вважаю, що зараз не найкращий час для остаточного вирішення цієї суперечки.

Після закінчення війни в Україні знадобляться довгострокові освітні проєкти. Зараз більшість людей мають сформовану думку щодо того, чи можна порівнювати УПА та АК. Але якщо запитати поляка, що він знає про УПА, або українця, що він знає про Армію Крайову, відповіді часто виявляться досить поверховими. Ми дуже мало знаємо одне про одного. На нас чекає велика робота з взаємного пізнання. Тут можна багато чого перейняти з французько-німецького досвіду: спільні підручники, освітні програми, обміни. Можливо, через 10–20 років питання, яке сьогодні викликає такі гострі суперечки, буде вже другорядним.

Чому саме зараз цей конфлікт між Польщею та Україною навколо УПА так різко загострився?

Я вважаю, що причиною стали політичні рішення. Безпосереднім приводом став указ президента Зеленського. При цьому я оцінюю його діяльність загалом позитивно та розумію, що він перебуває у дуже складній політичній ситуації. Україна втомилася від війни. Існують проблеми з мобілізацією. У таких умовах деякі символічні кроки, які українське керівництво вважає важливими для національної мобілізації, можуть сприйматися у Польщі як надто провокаційні. Але справа не лише в одному конкретному рішенні. Якби ця тема була по-справжньому опрацьована у попередні десятиліття, такого вибуху емоцій могло б і не бути.

Ми довго відкладали розмову. Дехто вважав, що краще не роз’ятрювати старі рани. На мою думку, це була помилка. Будь-який лікар скаже: рану можна не роз'ятрювати лише після того, як її очистили. А польсько-українська історична рана так і не була очищена. Тому рішення Зеленського не створило проблему, воно лише зірвало пластир із незагоєної рани. Якби це рішення було ухвалено на рік пізніше, конфлікт спалахнув би роком пізніше. Якби його ухвалив інший політик, результат був би таким самим. Ми просто надто довго відкладали чесну та болісну розмову про минуле.

З польського та з українського боку багато людей сприймають нинішню сварку з прикрістю. І друзям із Польщі, і друзям з України боляче від того, що дійшло до такого конфлікту. З одного боку, мені також шкода. Але з іншого - я дивлюся на цей конфлікт із надією і намагаюся побачити в ньому щось позитивне. Якби ми перенеслися на кілька десятиліть тому, коли в Польщі був комунізм, а Україна була не просто при комунізмі, але ще й залежала від Радянського Союзу - і якби ми тоді зустрілися у Кракові, Львові, Києві чи Дрогобичі, скажімо, у 1975 чи 1976 роках, і сказали б, що одного разу поляки, українці та інші народи Європи будуть підтримувати один одного, сперечатися, сваритися та мати різні думки - ми б тоді в це не повірили.

Бо тоді взагалі не було умов для дискусії, діалогу та відкритих дебатів. Ані українці, ані поляки не мали такого комфорту. Коли ми сьогодні сваримося, це, можливо, і сумно, але це плід того, що в нас, нарешті, є демократія і ми можемо розмовляти один з одним. Я сподіваюся, що це відкриє шлях до примирення.

Я бачу тут подібність до великих, зрілих, сучасних європейських демократій, які після Другої світової війни, на відміну від поляків та українців, отримали повну свободу. Вони мали можливість пройти цей шлях: спочатку сварка, потім образа, потім взаємне пізнання і прощення. Сьогодні ми розуміємо, що неможливо перейти від етапу образи одразу до етапу примирення без етапів розуміння та прощення. І на цьому шляху потрібен також чесний розрахунок з минулим з обох боків.

Чому нас навчає ця історія, яка почалася з одного підпису президента Зеленського? Вона, можливо, відкидає нас назад - до розуміння, що спочатку потрібна предметна дискусія. Навіть якщо для цього потрібні суперечка, сварка, обмін аргументами, потім знову взаємне пізнавання, зближення і потім примирення. Нам, полякам та українцям, наївно здавалося, що в цій ситуації можна перескочити через кілька етапів, піти вперед швидше, прискорити процес. Виявилося, що не можна.

Читайте також: Орел і літак