1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW
Володимир Вакуленко
Володимир ВакуленкоФото: VSL
СуспільствоУкраїна

Могила 319 в Ізюмі

30 листопада 2022 р.

"Він був гострим, неформальним, схожим на вовка з полісся - небезпечного, невгамовного, швидкого". Про дитячого письменника Володимира Вакуленка згадує авторка і правозахисниця Лариса Денисенко.

https://p.dw.com/p/4KJ1j

Не так багато цифр розмовляють з нами і до нас. Щось пов'язане з пам'ятними датами, віком, символічними відсотками, щось з програми шкільної освіти.

Нова математика людей війни складається з ранкового обрахунку знищених окупантів та ворожої техніки, пропорції ракетних обстрілів та роботи ППО, вбитих дітей, визволених полонених, уцілілих після сексуального насильства…

319. Могила зі вбитими та закатованими на Ізюмщині. Ніхто не знав, кого туди закинули, кого склали - бо не поклали, не поховали, не відспівували. ДНК-експертизу робити довго і нелегко за супутніх обставин, особливо, коли система правосуддя перевантажена до того не баченим обсягом вбивств, каліцтв, мордувань і тортур. Однак з відучора одне ім'я стало відомим усім....

Володимир Вакуленко
Володимир ВакуленкоФото: Verlag Stary Lev/VSL

Володимир Вакуленко. Дитячий письменник, поет, людина лютої правди, небайдужості, нескореності, незламності та Стусового кола. Викрадений зі свого дому та убитий двома пострілами російськими окупантами. 

319 звучатимуть для мене Володіними віршами, які він писав для свого сина Віталія. Не так багато синів залишається з татами, не так багато синам дістається батьківської любові і уваги, не багатьом дітям через цю татусеву любов до своєї дитини дістаються прекрасні вірші.

Володя встиг закопати свого щоденника - завдяки його батькам, ці записи опинилися в руках письменниці Вікторії Амеліної, котра разом із іншими приїздила на звільнену від окупантів територію Харківщини, бо жевріли сподівання, що Володя зник, але живий, зник, але вони його кудись вивезли, зник, але ми його знайдемо.

Ми не знали тоді, що вже відкопали його. Відкопали як і його захований щоденник. 

Читайте також: "Як в 30-ті роки": розповіді очевидців окупації Харківщини

У мене було своє уявлення про дитячих письменників та письменниць - це мали бути літні люди. Коли я сама почала писати, відбулася трансформація образів. Але коли я побачила Володю, подумала, що цей хлопець грає в панк-гурті: він був худим, гострим, неформальним, схожим на вовка з полісся - небезпечного, невгамовного, швидкого.

Володимир Вакуленко
Володимир ВакуленкоФото: Verlag Stary Lev/VSL

Вовка з таким великим серцем, сповненим любові до України, мови, до нашої історії. Він хотів розповісти дітям про Голодомор, він хотів підтримати білорусів у їхніх визвольних рухах, він горів кожним проєктом і впрягався в усі божевільні культурні ініціативи, часто не оплачувані, химерні, незатребувані і непомітні.

Під час цькування мене за книжку про Майю, Володя писав, що ненавидить, коли напускаються на людей, що це прекрасна і добра книга, він сам знає, що таке ростити сина не в конвенційній і прийнятній суспільством родині. І він, котрий сам себе чітко ідентифікував "правак", відбивав від мене нападки "найправіших", бо знав, що це тупо, несправедливо, а часто і проплачено кремлівськими посіпаками.

Зворушливий, ніжний до людей, уважний та люблячий.

У своєму селі він наполягав на своєму українстві, вказував на кордони, коли з ним говорили, відстоював життя української мови там, де це сприймалося погано. Він не мовчав, а якщо і мовчав, всім очевидно було, що і мовчить він українською.

Я не знаю, хто ця людина, що вказала окупантам на проживання, принципи і характер тата, який самотужки виховував сина, хто нацькував, нашепотів, навів. І не впевнена, що це була одна людина. Я не думаю, що ми дізнаємося, хто це зробив, але я щиро бажаю тим чи тому, хто спричинив це лихо, з лихом зіткнутися і довго з ним жити.

Дитячого письменника Володимира Вакуленка вбили двома пострілами російські окупанти. У нього залишився син Віталій, котрого Володя ніколи не покидав, і залишався з ним у рідному селі, у звичній обстановці попри небезпеку, бо так було потрібно для сина. Без нього намагатимуться жити мати, тато і ще багато людей, котрі любили його і люблять.

Я хочу, щоб його життя та його смерть тримали в голові люди, котрі тяжіють до "русского мира", яким досі болить повалення пам'ятників Пушкіну та перейменування вулиць.

Я хочу, щоб бодай одна вулиця в Ізюмі говорила до мене, до України його іменем і його віршами.

Лариса Денисенко - правозахисниця, дитяча письменниця, авторка DW 

Світлини Володимира Вакуленка надані "Видавництвом Старого Лева"

Як в Ізюмі шукають зниклих безвісти рідних

Пропустити розділ Близькі теми
Пропустити розділ Топтема

Топтема

Leopard 2

Польща хоче прискорити навчання танкістів ЗСУ (онлайн)

Пропустити розділ Більше публікацій DW

Більше публікацій DW

На головну сторінку