1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Остання битва російського імперіалізму

Йорґ Гіммельрайх
Йорґ Гіммельрайх
10 жовтня 2022 р.

Підсумки минулого тижня недвозначно вказують на неминучу поразку Росії у війни проти України. Особливо це було помітно під час 70-річчя Володимира Путіна, вважає Йорґ Гіммельрайх.

https://p.dw.com/p/4HzPC
Карикатура Сергія Йолкіна на 70-річчя Володимира Путіна
Фото: DW

Контраст був просто разючим, адже у свій 70-й день народження Володимир Путін спромігся лише сухо й без емоцій зачитати протокол підсумків зустрічі глав держав та урядів країн СНД, проведеній того ж дня. Це різко контрастувало з його виступом за тиждень до того, коли Путін у тодішній своїй патологічній, істеричній, сповненій ненависті промові практично прокричав про анексію чотирьох регіонів України.

Та ось на свій ювілей Путін несподівано визнав, що, мовляв, "ми маємо справу із трагедією в Україні". Звісно, не визнаючи, ​​що ця трагедія - результат його жорстокої агресивної війни. Тож тепер виходить, що це вже не спеціальна операція, перебіг якої йде за планом. Виходить, що Кремль більше не в змозі заперечувати реальний стан справ щодо розвитку війни в Україні зі значними втратами в живій силі та техніці та ганебними поразками російських збройних сил. А держпропаганда РФ більше не в змозі ефективно протидіяти масивному потоку новин, фотографій і відеороликів у соцмережах та від самих російських воєнних кореспондентів і блогерів.

Опора влади Путіна слабшає

За тиждень, що проминув між агресивною промовою про анексію та монотонною протокольною презентацією, політична ситуація для Путіна кардинально змінилася. Адже воєнна катастрофа в Україні стає дедалі очевиднішою, а разом з нею підривається головна опора влади Путіна, бо він - у полоні власної манії величі - прагнув блискавичної анексії всієї України.

Йорґ Гіммельрайх
Йорґ ГіммельрайхФото: privat

Уже з'явилися перші ознаки боротьби діадохів (війни діадохів - війни полководців і соратників Олександра Македонського після його смерті. - Ред.) за спадок Путіна. З відкритою критикою дій військового керівництва РФ виступив Рамзан Кадиров, який конче потрібен Путіну разом з його загонами безжальних чеченських бойовиків. Свою критику Кадиров адресував міністру оборони Шойгу та начальнику Генштабу Герасимову, які потрібні Путіну не менше за Кадирова. Але попри те, а можливо й саме завдяки цьому, Путін винагородив Кадирова генеральським званням. Тож тепер Путін має йти на поступки силовій опорі своєї влади, що ще донедавна було абсолютно немислимо.

Читайте також: Коментар: Нобелівська премія миру - потрійний ляпас Путіну

Наголошуючи на співпраці у рамках Співдружності незалежних держав (СНД), Путін водночас відчайдушно намагався спростувати думку, що Росія перебуває в міжнародній ізоляції. Однак всі ці заяви - такі самі потьомкінські села, бо напруженість та відцентрові сили всередині СНД надто сильні, щоб Путіну було під силу контролювати їх.

Дилема російського імперіалізму

Тож виходить, що Путін не впорався і з класичною дилемою російського імперіалізму, що підживлюється почуттям вищості за всі інші етнічні групи Євразії завдяки своїй культурі, багатству природних ресурсів, безкрайнім землям і велелюдності. Все це підштовхує претендувати на історично обґрунтоване право на постійну імперську колонізацію та експансію. Однак необхідних на утримання цієї імперії у довгостроковій перспективі ресурсів не було й немає. Саме з цієї причини припинила своє існування Російська імперія під час Першої світової війни, так само як і СРСР, що розвалився в 1991 році.

Читайте також: Коментар: Право народів на самовизначення - найсильніша зброя проти Путіна

Національні рухи ХІХ століття - у тому числі й український - призвели до падіння трьох імперій разом з їхньою поразкою у Першій світовій війні - Російської імперії, Османської імперії та імперії Габсбургів. Утім, СРСР, що проіснував до 1991 року, став своєрідним продовженням Російської імперії, лише цього разу влада в ній перейшла до рук комуністів після Жовтневої революції.

Недолугість застарілого мислення

Насправді російське вторгнення в Україну - це ідеологічний конфлікт ХІХ століття між імперією та національною державою Україна, що прагне незалежності. У цьому протистоянні імперія веде боротьбу військовими засобами 20-го століття - сумнозвісним російським вогняним валом, мета якого - розчавити шквалом вогню будь-якого супротивника завдяки багаторазовій перевазі в силах і засобах.

Однак, попри чисельну перевагу, ця імперія не має шансів у протистоянні проти молодої України з її добре продуманою тактикою ведення війни ХХІ століття та високотехнологічному збройному арсеналу зі США. Путін - виходець з КДБ, який живе й оперує категоріями імперського мислення СРСР минулого століття, зазнає поразки, бо так і не збагнув, наскільки кардинально за цей час змінилися військові технології та політичне мислення.

Епоха імперій давно минула. В черговий раз у своїй історії Росія на чолі з Путіним занадто відстала, щоб визнати та спільно формувати цю даність сучасності, намагаючись натомість повернутися в минуле за допомогою віджилих методів. Ця спроба приречена на провал, що ще раз підтвердили події цих тижнів.

Йорґ Гіммельрайх має докторський ступінь правника й працює професором у філії Вищої Паризької школи комерції (ESCP) у Берліні. Вперше він застеріг від дій Володимира Путіна ще у 2007 році у статті в журналі Internationale Politik, що видається Німецьким товариством з міжнародних відносин.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.

Західні експерти про контрнаступ ЗСУ та безсилля Путіна