Ірена Карпа: Послаблення карантину в Парижі. Може, не треба? | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 12.05.2020
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Ірена Карпа: Послаблення карантину в Парижі. Може, не треба?

"Ми так добре звикли до цього сповільненого життя, може, не варто знову його прискорювати?" - Ірена Карпа, спеціально для DW.

Ірена Карпа

Ірена Карпа

В останній день карантину сусідські підлітки гасали нестримними конями по під'їзду й репетували, що завтра кінець тюрмі й ура свободі. Молоді батьки з радісними виводками своїх нащадків уже наперед собі ні в чому не відмовляли й гуляли просто посеред дороги. Качки, що на манер голубів перебралися з берегів Сени клянчити свою їжу під продуктові магазини, не підозрювали, що це останні дні їх щастя. Хоча 11 травня оголошено лише початком виходу з карантину, а сам надзвичайний санітарний стан продовжено до 10-го липня.

"Париж, я вибачаю тебе" - написала тематичну колонку на Liberation письменниця Ліза Віньйолі. Вона готова вибачити Парижу його зверхність і снобізм, хамовитих офіціантів, брудні вулиці, 13-ту лінію метро, бездомних, на яких ніхто не звертає уваги, парижан, які завжди зайняті аж до середини наступного місяця, ресторани, що беруть при резервації твій номер кредитки як гарантію, що ти прийдеш, 45-річних чоловіків на самокатах і багато іншого. Тільки би, мовляв, повернулося на паризькі вулиці все це звичне життя.

Чомусь я сумніваюся, що цю тугу поділяють абсолюно всі мешканці міста. "Ми так добре звикли до цього сповільненого життя, - каже мій чоловік, - може, не варто знову його прискорювати?"

"Я не хочу в той Париж, який був до карантину"

Його друг, колишній шеф великого підприємства, висловлює щось дуже схоже: "Я радий, що вийшов із карантину, що в гості до вас прийшов, людей от вперше за два місяці отак зблизька побачив, але… я не хочу повертатися в той Париж, який був до карантину". І вже решту вечері ми обговорюємо новітні перспективи. Як це правильно, що люди можуть працювати вдома, бо це ж економить час на дорогу до офісу й кошти на саму оренду офісу. Як звільнений час можна використати на хобі чи на заняття спортом. Як це добре для довкілля, зрештою, коли люди "менше шастають" всередині міста. І взагалі, якщо погуглити, то в "непопулярних" районах Італії, в селах неймовірної краси, на яких немає наліпки "Тоскана", можна купити дім … за один євро. За умови, що ти поселяєшся в тому селі і заново вдихаєш у нього життя. Інвестуєш у місцеві справи і трохи змінюєш статистику середнього віку. 

"Все буде, як раніше, тільки трішки гірше", - сказав про розтиражоване "Світ уже не буде колишнім" Мішель Уельбек. А мерка Парижа Анн Ідальґо пообіцяла, що введе нові обмеження трафіку, варто рівню забруднення повітря піднятися на високі позначки. Забруднення сприяє поширенню коронавірусу, додала вона для тих, хто зовсім тугенький. І хоча навряд чи існує аж така пряма кореляція, страшилка має виявитися дієвою: просто заради якогось там збереження довкілля споживач не згоден терпіти незручності. (О, ці славнозвісні прокляття водіїв у бік велодоріжок, велосипедистів та міської влади, що забороняє в'їзд до центру міста автомобілів із вищим за дозволений критерієм забруднення повітря).

Чимало французів відмовляються виходити на роботу за власним бажанням - беруть лікарняні, наприклад. Просто люди не вірять, сидячи в садах під батьківською хатою в якому-небудь Перпіньяні, що в Парижі їм буде безпечно. Тим часом кількість потягів між містами залишається доволі малою порівняно з "довоєнним" часом, та й взагалі, за винятком повернення до місця проживання та інших невідкладних мотивів, громадяни мусять дотримуватися радіусу 100 кілометрів від дому. До червня - жодних відвідин дорогої-родини чи романтичних поїздок до океану. Людям літнього віку радять і надалі максимально залишатися вдома.

Ходити пішки - корисно для гаманця

В метро та приміських електричках всі чемно носять маски, благо, вони останнім часом з'явились навіть у супермаркетах. А от тримати дистанцію більше одного метра, з усіма попередженнями і навіть маркуванням на підлозі, виглядає нереальним. Людям, що переміщаються, на випадок контролю радять мати при собі документ, що підвтерджує їхню адресу…  У час пік ця порада має характер імперативу: без довідки від роботодавця, що підвтерджує твої робочі години, тебе жорстко оштрафують. За цієї причини українські заробітчани, що через відсутність легалізації не змогли на початку карантину виїхати до України і два місяці жили тут без роботи, тепер ще й мусять… ходити пішки в часи пік, щоби не нарватися на контроль.

Діти до школи повертаються не всі разом: у класі не має бути більше десяти учнів, жодних ігор на перерві, дистанція - чотири (!) метри. Дуже слабо собі уявляю, як можна втримати у таких жорстких рамках девятирічок із задатками perpetuum mobile. Моїм дітям поки "не пощастило" - їхні класи повертаються до школи після 25 травня. Наразі школа вибрала "змішати" учнів підготовчої групи CP та тих, кому наступного року переходити до коледжу (СМ2). Видно, за тією логікою, що ці дві вікові групи не знайдуть спільних інтересів. Вже тепер від дирекції шкіл та мерій невеликих містечок надходить чимало критики щодо методів виходу з карантину: наприклад, якщо дитина торкнеться рукою підручника, її слід ізолювати на тиждень. Це нелогічно й антипедагогічно, зітхають вчителі. Діти ж тим часом, перш ніж зайти у клас, вистоюють перед школою дистанційну чергу штибу тої, до яких ми звикли в супермаркетах часів карантину. З маркерами на асфальті. Як це все виглядає всередині, поки не знаю.

Магазини потроху відчиняються: принаймні, у мене під домом запрацювала квіткова ятка і крамничка з парфумами. А ще відчинилася інфернальна крамниця таксідерміста: от уже де я готова була би дочекатися з фотоапаратом людину, яка після карантину першим ділом побіжить купувати собі опудало верблюжати чи голову носорога. Загалом же всі власники французьких магазинів доволі похмурі: те, що люди за час карантину передивилися свої погляди на споживацтво, їх зовсім не тішить. Насправді мало хто побіг купувати собі нову сукню чи пару туфель: люди й надалі оминають одні одних, без особливого бажання торкатися тих самих речей.

Перукарні зате очікують буму: "Кінець волосяній анархії!", пишуть у пресі. Я ж кинулась не стригтися, а першим ділом поїхала з собакою до дозволеного тепер лісу. На відміну від моїх побоювань, там не було натовпів: чи то захолодно, чи просто в людей інші пріоритети. Таким зеленим я Вінсенський ліс ще ніколи не бачила, до речі. Пов'язано це з тимчасовим зменшенням забруднення повітря чи просто око відвикло - сказати важко. Але поки уряд Франції скасовує авіасполучення між містами, де є сполучення залізничне, трохи надії жевріє. Й такі зануди, як я, беруть свої велосипеди (чи дві ноги) і як відмовлялися зайвий раз від авто, так і відмовляються. Далеко не через складність чи ціну паркування у столиці…

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

Реклама