ЄС більше не купуватиме російський газ: як це вдарить по РФ?

Рада ЄС затвердила план повної відмови від російського газу. Рішення, ухвалене 26 січня, є останнім цвяхом у віко труни російсько-європейської газової співпраці, що розпочалася більш ніж пів століття тому з угоди, відомої як "газ в обмін на труби", укладеної між СРСР та Німеччиною.

За відмову від російського газу проголосували 24 країни-члени ЄС. Проти виступили лише Угорщина та Словаччина, які більше за інших залежать від російських енергоресурсів. Болгарія під час голосування утрималася.

Для Росії вихід з європейського газового ринку означає значне скорочення доходів - навіть якщо ті обсяги, які зараз отримує ЄС, вдасться перенаправити на інші ринки. Щодо ЄС, то основних втрат він уже зазнав, тому остаточний розрив із Росією шоком не стане, прогнозують опитані DW експерти.

Як Європа відмовлялася від газу з Росії

Мету відмовитися від газу та інших російських енергоносіїв до 2027 року ЄС поставив перед собою ще 2022 року, незадовго після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, представивши план REPowerEU. Однак від самого початку не йшлося про формальну заборону: ставку робили на диверсифікацію постачань, розширення інфраструктури для імпорту скрапленого природного газу (СПГ), розвиток відновлюваних джерел енергії та енергозбереження.

Тоді залежність ЄС від російського газу була занадто високою - до війни Росія була основним постачальником, забезпечуючи майже половину імпорту. Аналітичні центри попереджали про катастрофічні наслідки негайного припинення закупівель. Так, МВФ у середині 2022 року прогнозував, що країни Центральної Європи, які особливо сильно залежали від російського газу, могли б втратити близько п'яти відсотків ВВП.

Стратегія поступової відмови дала ефект. Частка російського газу в європейському імпорті значно скоротилася - до 13 відсотків за підсумками 2025 року, випливає з даних Євростату. Трубопровідний газ продовжує надходити лише "Турецьким потоком". Основний обсяг поставок припадає на СПГ. У результаті, коли у травні 2025 року Єврокомісія анонсувала обмеження, які зараз схвалила Рада ЄС, перспектива остаточного розриву вже не виглядала страшною.

Згідно зі схваленим планом, для короткострокових контрактів заборона на постачання російського СПГ почне діяти з кінця квітня 2026 року, для трубопровідного газу - з середини червня 2026 року. Довгострокові контракти на постачання СПГ мають припинити діяти з 1 січня 2027 року, на постачання трубопровідного газу - з 30 вересня. Термін може бути продовжено до 1 листопада 2027 року, якщо країни ЄС стикнуться з труднощами при заповненні газосховищ.

Як Європа обходитиметься без російського газу

Основна частина імпорту російського СПГ в ЄС здійснюється за довгостроковими контрактами, зазначає в коментарі DW старший науковий співробітник Оксфордського інституту енергетичних досліджень Джек Шарплс. Заборона на такі контракти почне впливати на ринок лише в першому кварталі 2027 року. Відповідно, наступний опалювальний сезон буде перехідним. Взимку 2027-2028 років Європа вже не повинна спожити жодного кубометра російського газу.

Наростити власний видобуток або збільшити поставки трубопроводами від альтернативних постачальників - Норвегії, Азербайджану, Алжиру та Лівії - Європі буде складно, попереджає Шарплс. У більшості країн видобуток продовжить скорочуватися - помітним винятком у найближчі роки стане лише початок видобутку в румунському секторі Чорного моря. У результаті газ, що раніше надходив з РФ, доведеться заміщати поставками СПГ, насамперед зі США і меншою мірою з Катару.

Що буде з цінами на газ у Європі?

При цьому зростання цін експерт не очікує. За його оцінкою, у 2027-2028 роках світова пропозиція СПГ зростатиме швидше, ніж попит. У результаті ціни, швидше за все, знизяться.

"Я очікую лише незначних наслідків від остаточного припинення імпорту російського природного газу до ЄС: Росія наразі експортує до ЄС лише порівняно невеликі обсяги - приблизно 38 мільярдів кубометрів на рік у 2024 році за загального споживання приблизно 400 мільярдів кубометрів", - погоджується в інтерв'ю DW заступниця керівника відділу енергетики, транспорту та довкілля Німецького інституту економічних досліджень (DIW Berlin) Франциска Гольц (Franziska Holz).

Розрахунки DIW Berlin свідчать, що ЄС здатний забезпечувати себе газом за рахунок різних джерел. Країни з доступом до СПГ-терміналів можуть закуповувати СПГ в інших постачальників, у короткостроковій перспективі особливо великі обсяги будуть доступні із США.

Складніша ситуація у внутрішньоконтинентальних країн Південно-Східної Європи, які не мають виходу до моря: їм або доводиться закуповувати СПГ через транзитні країни, або шукати альтернативні джерела трубопровідного газу, насамперед у Центральній Азії. Австрія і Чехія вже імпортують СПГ через Німеччину. Одночасно експорт газу в Європу нарощує Азербайджан.

Як Росія обходитиметься без європейського ринку газу

Зіпсувавши відносини з Європою, Кремль уже зазнав істотних втрат. 2021 року Росія, за даними Євростату, отримала від постачань газу в ЄС майже 23 мільярди євро, 2022-го - завдяки різкому зростанню цін, спричиненому початком вторгнення РФ в Україну, - 47 мільярдів євро. У 2023 році доходи становили лише 16 мільярдів євро, у 2024-му і 2025-му - менше 15 мільярдів євро.

Компенсувати остаточну втрату європейського ринку не вдасться - у кращому випадку Росія зможе лише трохи пом'якшити збиток. Хоча Росія та Китай і уклали наприкінці минулого року меморандум про будівництво трубопроводу "Сила Сибіру-2", терміни й умови все ще не узгоджено. Але навіть якби їх узгодили - будівництво газогону займе роки.

Переспрямувати на інші ринки поставки СПГ реально. Але й тут усе не так просто. Аналітик інвесткомпанії "Фінам" Сергій Кауфман в інтерв'ю журналу "Експерт" зазначає, що Росія прагнутиме наростити свою частку в Азії, насамперед у Китаї, але, найімовірніше, їй доведеться надавати покупцям знижки - як це вже відбувається у випадку з нафтою. В іншому разі скласти конкуренцію Катару й Австралії, які мають сильні позиції у цій частині світу, не вийде.

При цьому принаймні на перший час обсяги російського експорту будуть обмежені дефіцитом газовозів, оскільки під час поставок до країн Азійсько-Тихоокеанського регіону транспортна складова відіграє значно важливішу роль, ніж під час поставок до ЄС.