Богдана Матіяш: Туга за лагідністю | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 16.10.2020
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Богдана Матіяш: Туга за лагідністю

"Дивуюся, наскільки в суспільстві - в більших і менших його спільнотах - зріс рівень несприйняття і неприйняття: всі хочуть одні одних змінити", - Богдана Матіяш, спеціально для DW.

Українська письменниця Богдана Матіяш

Українська письменниця Богдана Матіяш

Люблю час, коли пізній вечір перетікає в ніч, і день із його тривогами, розмовами, дискусіями, гамором і всім тим, що можна було би назвати "активним життям", залишається позаду. Коли настає час на стишення. Коли можна побути сам-на-сам із собою, а може, із собою і з Богом. Щоби потім із миром знов повернутися до людей.

Ця пізня нічна пора - це моя оаза спокою і тиші, мій час на молитву та прохання про світло і лагідність, за якими зараз найдужче сумую. Сумую за лагідністю, коли їду в Києві у громадському транспорті, в якому люди майже не усміхаються. Засмучуюсь, коли хтось починає сваритися на базарі, в магазині чи деінде в публічному просторі. Найбільше під час карантину "бачимося" і "чуємося" всі в соцмережах, і теж не раз стає неймовірно прикро, коли заходжу в Facebook і читаю стрічку дописів, у яких люди сваряться, ображають одні одних, звинувачують і банять. Коли висміюють тих, хто думає інакше, ніж вони. Коли викладають невдалі знімки своїх політичних (релігійних, бізнесових чи якихось інших) опонентів або їхніх прихильників і знущально коментують їх на своїх сторінках. Або коли гуртом нападають на когось, аж до цькування. Такі наші українські реалії.

Здавалося б, карантинний період мав стати часом більшої взаємопідтримки й солідарності, десь так, як було під час Майдану, коли люди не раз почувалися на барикадах братами і сестрами й готові були прислужитися тим, хто тієї миті цього потребував. Не конче було запитувати: хто ти (за освітою, за переконаннями, за соціальним статусом тощо)? Було достатньо знати найважливіше: переді мною людина, яка має свою гідність, хоч би ким вона була. Прикро, що нині про цю гідність багато де просто забувається, а натомість, здається, зростає кількість ліній поділу між людьми. Той християнин, а той - атеїст; той підтримує одну політичну партію, той - другу, а той - третю (перед виборами не раз здіймаються справжні бучі, в яких кожен політичний табір береться доводити свою правоту); той багатий, а той по вуха сидить у боргах; той читає книжки, а той узагалі нічого не читає... І навіть отака, здавалося б, дрібниця, те, що хтось чинить або думає інакше, ніж ти, багато в кого викликає роздратування або стає підставою для глуму.

Побачити людину

Дивуюся, наскільки в суспільстві - в більших і менших його спільнотах - зріс рівень несприйняття і неприйняття: всі хочуть одні одних змінити. Люди дражливо реагують на те, що хтось пише в себе на приватній сторінці. Витрачають безліч часу на суперечки, на те, щоби переконати когось у тому, що його думка хибна. Навіщо? Щоб наполягти на своїй правоті? Чи щоб переробити іншого на свій копил? Іще зі студентських років пам'ятаю тезу свого викладача етики, що переконувати когось - це одне з найбільш неетичних занять, яким тільки може займатися людина. Навіть Бог, створивши людину, дав їй свободу волі, натомість ми все про щось сперечаємося і на чомусь наполягаємо, навіть не зауважуючи, що наші імперативи не раз обертаються у вияви вербальної агресії.

Як, будучи причетним до спільнот, у котрих виявляється водночас так багато колючок і гострих кутів, несприйняття і нетерпимості, знаходити в собі крупинки лагідності? Що треба зробити, щоб її більшало в суспільстві? Що зробити, щоб її більшало, зрештою, в мені? Бо ж коли хочеш змінити щось у світі, починати треба все одно найперше із самого себе. Тож і запитую, чи й я не проводжу ліній поділу і чи мені важливо в тих, із ким спілкуюся, кого знаю чи просто читаю в соцмережах, бачити передовсім людей і мати до них належну повагу?

Лагідність і милосердя святого Франциска

Я пишу цей текст у день, який за григоріанським календарем є днем святого Франциска, чоловіка, якого поважали християни і мусульмани, віруючі й невіруючі різних епох. Про нього напевно можемо сказати, що цей монах увійшов в історію, зокрема, й лагідністю: Франциск виявляв її не лише до людей, а й до всього сотвореного, в тому числі й до звірів, зокрема, диких, нітрохи їх не боячись. Із усіма міг порозумітися, навіть із султаном-мусульманином, до якого вирушив у Єгипет, щоб уладнати конфлікт із хрестоносцями, хоч сама ця виправа як така вже була небезпечною. Була велика ймовірність, що султан не став би слухати того, хто прийшов до нього із розмовою про хрестові походи, і наказав би вкоротити Францискові віку. Святий умів говорити з багатими й бідними; син заможного чоловіка, він радо жив із милостині, служачи прокаженим і тим, хто не мав дому. Був лагідний і милосердний. Напевно, одне без другого рідко існує. Може, й нам, щоб бути лагідними, теж варто ставати передовсім милосерднішими?

Напевно, часом варто зазирати в календар, щоб згадати про котрусь особу, яка жила тоді, коли світ був молодший, але вже страждав від проблем, із якими суспільство стикається й нині. Є ті, хто своїм життєвим прикладом зумів надихнути тисячі людей, і сьогодні теж можна чогось доброго в них повчитися. Тож нині, коли довкола не завжди є ті, хто готовий бути лагідним і привітним, згадую цього малого усміхненого святого, який розмовляв із рибами, квітами й птахами, і, роздумуючи про нього, пригадую щось, про що я колись знала, але призабула. Коли не усміхаються люди довкола, пригнічені кожен своїми тягарями, і коли світ котроїсь миті забуває про лагідність, завжди можна усміхнутися бодай до когось зі сотворінь довкола. Погладити пса і помилуватися польотом бджоли над квітами, зауважити красу барв осіннього листя і квітів, затихнути, заспокоїти власне серце й відчути, як у ньому народжується те найцінніше для тебе, чого тобі так бракувало: світло, лагідність і мир.

 "Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

Дивитись відео 05:40

Як не збожеволіти в самоізоляції через коронавірус

DW.COM