Ядерна програма Ірану: співвідношення витрат і вигоди

Президент США Дональд Трамп у ніч на середу, 22 квітня, оголосив про продовження перемир’я у війні проти Ірану "на прохання" влади Пакистану. За словами Трампа, воно діятиме доти, доки Тегеран не підготує нову пропозицію щодо врегулювання конфлікту, щоб мирні переговори нарешті змогли завершитися. 

Перший раунд переговорів в Ісламабаді не призвів до укладення угоди. Одним із головних каменів спотикання залишається іранська ядерна програма. Як розповів раніше віцепрезидент США Джей Ді Венс, основна вимога Вашингтона полягає в тому, щоб Тегеран взяв на себе зобов'язання "не володіти ядерною зброєю". За його словами,  якщо Іран погодиться на такі умови, Сполучені Штати допоможуть забезпечити процвітання країни. 

Ядерні амбіції іранців протягом понад двох десятиліть перешкоджають нормалізації їхніх відносин із Заходом і були названі американцями головною причиною війни, розпочатої США та Ізраїлем проти Ірану 28 лютого, а також їхньої 12-денної війни влітку минулого року.

Частка атомної енергетики в енергобалансі Ірану невелика

В економіці такі фактори, як співвідношення користі і витрат, норма прибутку, термін окупності, вартість проєктування та інші аналогічні показники, є основними факторами, які необхідно враховувати в будь-якому проєкті. І ядерна програма Ірану тут не є винятком.

Заявленою метою Тегерана в цій сфері є виробництво електроенергії та забезпечення енергетичної безпеки країни, а не створення атомної зброї. Однак наявні дані викликають сумніви з цього приводу. Іранці оголосили про плани збільшити встановлену потужність своїх атомних електростанцій до 20 ГВт до 2041 року. Перший енергоблок побудованої Росією АЕС "Бушер" на півдні Ірану, введений в промислову експлуатацію в 2013 році, має потужність 1 ГВт і залишається єдиним діючим атомним об'єктом у країні.

Після початку американсько-ізраїльських бомбардувань будівництво другого енергоблоку в березні було припинено "Росатомом", з яким укладено контракт і на зведення третього енергоблоку. При цьому на АЕС "Бушер" припадало близько 1% від загального обсягу виробництва електроенергії в Ірані, яке значною мірою залежить від газу та нафти.

"Іран володіє одними з найбільших у світі запасів вуглеводнів, що дозволяє виробляти електроенергію за цінами, значно нижчими, ніж при використанні атомних електростанцій", - зазначив в інтерв'ю DW Умуд Шокрі, експерт з питань енергетики та старший запрошений науковий співробітник Університету Джорджа Мейсона (GMU) у США.

Читайте також: Перемир'я між США та Іраном подовжено: що далі?

Щоб заповнити в енергосистемі Ірану дефіцит у 25 000 мегават, необхідно побудувати близько 25 електростанцій, аналогічних Бушерській АЕС. Її будівництво, яке ще в 1975 році розпочинав підрозділ німецького концерну Siemens, було припинено через чотири роки після ісламської революції і відновлено лише в 1995-му.

Експерт: АЕС "Бушер" економічно недоцільна

За деякими оцінками, вартість завершення будівництва АЕС "Бушер" склала приблизно 4,2 мільярда євро, що, на думку експертів, у п'ять разів перевищило заплановані витрати. Деякі оглядачі навіть припускають, що й без урахування високих витрат, пов'язаних із західними санкціями, а зважаючи лише на підсумкову вартість та експлуатаційні показники, цей проєкт, можливо, обійшовся Ірану в 10 разів дорожче, ніж початковий кошторис.

Нинішня відносно низька частка електроенергії, що виробляється Бушерською АЕС, є мінімальною вигодою, отриманою за дуже високих витрат. Заяви іранської влади про те, що збагачення урану призначене для виробництва електроенергії, призвели до накладення на Тегеран жорстких санкцій, які, за деякими оцінками, спричинили економічні збитки обсягом від двох до трьох трильйонів доларів.

Для цивільних цілей, таких як виробництво електроенергії, уран необхідно збагачувати лише до 3-5%. За даними ж Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), Іран накопичив запаси урану, збагаченого до 60%. Для створення ядерної зброї потрібне збагачення до 90 відсотків.

"Ядерна програма Ірану, якщо розглядати її суто як цивільний енергетичний проєкт, не видається економічно раціональною, - вважає Шокрі. - Структура витрат також різко відрізняється від типових цивільних атомних програм. Будівництво першого енергоблоку АЕС "Бушер" супроводжувалося десятиліттями затримок і перевитрат коштів, при цьому витрати на нього оцінюються в суму від 8 до 11 мільярдів доларів, що робить його надзвичайно дорогим у перерахунку на кіловат-годину".

Більше того, Тегеран вклав значні кошти в інфраструктуру зі збагачення урану та паливного циклу, "що тягне за собою суттєві витрати, але не має достатнього економічного обґрунтування, з огляду на скромні запаси урану в країні та доступ до імпортного палива", продовжує старший науковий співробітник GMU. За його словами, крім політичних і дипломатичних суперечок, пов'язаних з ядерною програмою Ірану, наполегливе прагнення Тегерана до збагачення урану не має особливого сенсу, якщо розглядати ситуацію з економічної точки зору та співвідношення витрат і вигоди.

Іран має мало власних запасів урану

У спільній заяві від 2021 року, адресованій Раді керуючих МАГАТЕ, Франція, Велика Британія та Німеччина зазначили, що Іран не має переконливих цивільних підстав для збагачення урану до 20% або 60%. На їхню думку, виробництво збагаченого урану такого рівня є безпрецедентним для держави, яка не має програми створення ядерної зброї.

Згідно зі звітом Фонду Карнегі за міжнародний мир (CEIP) від 2013 року, запаси урану, що є в розпорядженні Тегерана, обмежені. МАГАТЕ повідомляло, що Іран не входить навіть до числа 40 провідних країн за відомими запасами урану, які вважаються досить невеликими порівняно з багатьма іншими державами. За даними, опублікованими у 2011 році, доведені запаси урану Ірану становили всього 700 тонн, причому більша частина з них належить до категорій з високими витратами на видобуток.

Якість цих уранових руд до того ж низька, що додатково збільшує технологічні витрати. Тобто видобуток урану з родовищ з низьким його вмістом є одночасно вартісним і технічно складним завданням. За деякими оцінками, підтвердженими запасами іранського урану в кращому разі можна забезпечити паливом АЕС "Бушер" лише на дев'ять років. Водночас для видобутку урану щодня потрібні мільйони літрів прісної води. Оскільки рудники розташовані в посушливих і частково посушливих регіонах, це викликає серйозні побоювання екологів.

Санкції Заходу позбавляють ядерну програму Ірану багатьох можливостей

Необхідність відмови від викопного палива змусила багато країн світу обрати атомну енергетику як відносно чисте джерело енергії. Бельгія та Швеція дійшли висновку, що імпорт збагаченого урану є економічно вигіднішим, ніж його власне виробництво. У результаті в Бельгії експлуатуються сім ядерних реакторів, які забезпечують виробництво понад половини електроенергії країни без будь-якого внутрішнього збагачення урану. Стокгольм також закуповує все паливо, необхідне для своїх 10 атомних реакторів, на частку яких припадає близько 40% електроенергії, що виробляється у Швеції.

"Успішні цивільні ядерні програми в таких країнах, як Франція, Південна Корея або ОАЕ, ґрунтуються на ефекті масштабування, уніфікованих моделях реакторів та інтегрованих глобальних ланцюгах постачання", - пояснює Умуд Шокрі. Однак Ірану, який перебуває під західними санкціями, такі можливості недоступні. Підхід Ірану, що характеризується ізоляцією, розвитком власних ресурсів і затягнутими термінами, значно збільшив витрати та знизив ефективність (його атомної енергетики. -Ред.)", - вважає Шокрі.

За його словами, твердження іранської влади про те, що атомна енергетика надає країні більше можливостей для експорту газу та нафти й отримання доходів, також є досить сумнівними. "Частка атомної енергетики в енергобалансі залишається незначною порівняно із загальними витратами на програму. Дешевші альтернативи, включаючи газову генерацію та відновлювані джерела енергії, могли б забезпечувати виробництво електроенергії ефективніше і з меншими фінансовими та геополітичними ризиками", - додав старший науковий співробітник GMU.

Якщо оцінювати ядерну програму Тегерана виключно з точки зору енергетики, вона "погано узгоджується з логікою співвідношення витрат і вигоди і видається економічно неефективною", - підсумував Умуд Шокрі.