Правота і неправота з обох сторін
12 серпня 2008 р.
Конфлікт довкола Південної Осетії та Абхазії точиться із 1991 року. Майже одразу після розпаду СРСР і оголошення незалежності Грузії, у межах якої перебували обидва регіони, вони заявили про своє відокремлення і зближення з Росією.
Чи мала право Південна Осетія 1992 року відокремлюватися від Грузії? Чи відповідав цей крок міжнародному праву, яке надає кожному народові право на самовизначення? Знаний юрист-міжнародник Андреас Цимерман не має жодних сумнівів: навіть якби південних осетинів офіційно визнали народом, це зовсім не дає їм права на відмежування:
«Право на самовизначення – це не право на відділення, а лише право на автономію, на повагу до прав нацменшин і тому подібне. Право на відділення у народу з’являється лише коли відбувається геноцид, не гарантуються фундаментальні права людини. Тож, із цього погляду, були достатні підстави вважати, що Косово 1998 року здобуло право на відділення. Подібної ситуації, на мій погляд, ані у Південній Осетії, ані у Абхазії не існує».
Професор Цимерман доходить висновку: Південна Осетія і Абхазія, як і раніше, «де-юре залишаються складовою частиною держави Грузія». Втім, це не означає, що Грузія повинна застосовувати силу до цивільного населення у сепаратистському регіоні. Те саме стосується російської сторони, каже експерт з питань СНД Фонду науки і політики Уве Гайбах:
«Росія каже, що реагує на провокації грузинської сторони як учасник миротворчої місії. Росія справді має мандат миротворця у цьому регіоні, але її військові акції щодо Грузії однозначно виходять за межі миротворчої діяльності»,- зауважує політолог Уве Гайбах.