Олександр Ірванець: Про користь ранньої профорієнтації | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 03.04.2016
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Авторська колонка

Олександр Ірванець: Про користь ранньої профорієнтації

"Від спецівки слюсаря до піджака від Brioni, або Про стрімкий український соціальний ліфт", - Олександр Ірванець, спеціально для DW.

Олександр Ірванець

Олександр Ірванець

Україна - країна контрастів, - чомусь хочеться вжити цей бородатий журналістський штамп, який у радянські часи набрав ще й ідеологічного забарвлення. Але й справді - щоденний побут і переконання громадян вельми різняться хоча б за географічним принципом. Киянин з пропискою на вулиці Липській сприймає буття інакше, ніж мешканець села Вовчиці Зарічненського району Рівненської області або містечка Зміїв на Харківщині. І ця ситуація у ближчий час навряд чи зміниться. Освітній і культурний ценз, звісно ж, мають значення, та все ж і географічна точка перебування індивіда, його повсякденне оточення також грають велику роль.

У політично-правовій свідомості пересічного українця головною особою у країні є, звісно ж, президент держави. Це він визначає курс, яким рухатиметься його країна, а точніше держава. Держава насамперед, а вже потім - суспільство. Про прем'єр-міністра, як і про голову парламенту середній українець часто має уявлення приблизні й викривлені. Наприклад, сама наявність парламенту взагалі дратує багатьох громадян. Певно, кожному доводилося чути під час стихійних дискусій нарікання: ото сидять 450 нероб, лаються між собою, згоди досягти неспроможні, і ще й зарплати захмарні отримують!

Зміни будуть - але чи на краще?

Щодо уряду - міністрів і міністерств - погляди часто теж бувають подібними. Тому й затяжна цьогорічна "прем'єріада" українське суспільство в цілому особливо не зачіпає. Переважна думка в транспортно-базарних обговореннях цієї теми така: і теперішній поганий, і наступний кращим не буде. Окрім того, громадяни розуміють, що новий прем'єр створюватиме (бодай частково) новий Кабінет Міністрів, під себе. Тобто - зміни будуть, і не факт, що ці зміни будуть на краще. Звичайна собі консервативність свідомості пересічного обивателя.

Тим часом у колах високої політики ретельно обговорюються і зважуються шанси того чи іншого політика посісти прем'єрське крісло. І тут самі політики, а також оглядачі-політологи в переважній більшості опиняються на позиціях того самого "пересічного громадянина": все (або майже) вирішує особисто президент. Тобто Петро Порошенко докладе всіх зусиль, аби мати на чолі уряду "свою людину". Логіка в цьому є - звісно ж, керувати державою, кудись її вести й розвивати значно легше і зручніше, маючи підтримку уряду. І дуже бажано, щоб ця підтримка була цілковитою. В ідеалі - повною й незаперечною. Ну який президент, скажіть, будь ласка, не мріє про такі стосунки з урядом?

Тому доволі показовим був прецедент із Наталією Яресько - щойно міністерка фінансів відповіла журналістам на їхні запитання щодо її подальших кроків у разі призначення головою уряду, мовляв, так, готова працювати, маю певні задумки, певну програму - як чутки про її можливе призначення були оголошені безпідставними. Звісно ж, навіщо на посаді прем'єра навіть відносно незалежна особистість зі своєю програмою, зі своїм баченням ситуації й виходу з неї?! Та іще коли це бачення не співпадає з поглядами президента і його оточення! Тож саме після цього напівофіційно майбутнім кандидатом на очільника уряду був проголошений Володимир Гройсман.

Ситуація ця дещо комічно нагадує історію призначення остатнього спікера парламенту в часи правління Януковича - Володимира Рибака. Наприкінці 2012 року, коли у залі під куполом спорожніло крісло, попередньо нагріте широкою політичною харизмою Володимира Литвина, обговорювались різні кандидатури, й серед них були позірно прогресивніші, молодші, приємніші і прийнятніші для загалу, суспільного й політичного. Але ні - Януковичу у кріслі спікера була потрібна саме така постать: безвідмовна і покірна, прямий і нехитрий ретранслятор президентських потреб. Ось і тепер - навіть цілковито незаангажований спостерігач, бодай побіжно переглянувши біографію Володимира Борисовича, не зможе не зауважити певної пов'язаності колишнього вінницького мера із сьогоднішнім керівником Української держави.

Вінницький вундеркінд

Окрім того, хтось із блогерів Facebook, ретельно переглянувши біографічну довідку нинішнього очільника парламенту й кандидата на прем'єрську посаду, відкрив кілька цікавих деталей. Зокрема вінницький вундеркінд розпочав трудову діяльність у віці 14 років, слюсарем по металу. Тобто напилок, свердло, токарний станок знайомі Володимирові Борисовичу практично змалечку. А з 1994 року він вже працює "на керівних посадах у комерційних структурах". Але, на хвилиночку - Володимир Борисович народився у січні 1978-го, тож у 1994 році він мав 16 років! Воістину, треба бути вродженим генієм, щоб, щойно отримавши паспорта, обійняти керівну посаду в комерційній структурі, навіть якщо це всього лиш кіоск з сигаретами на оптовому базарі.

Тож поза всякими сумнівами, якщо новий голова уряду вже змолоду засвоїв способи холодної й гарячої обробки металу, то набуті навики безперечно мають придатися йому на цій високій і відповідальній посаді. Адже словосполучення "знімати стружку" вже давно стало стійким фразеологізмом і стосується не тільки виточування ґвинтів з металевих болванок.

P.S. У попередньому реченні слово "болванка" вжите в його загальноприйтнятому термінологічному значенні, без жодного намагання принизити чи образити будь-кого в українському політикумі.

Дивитись відео 02:11
Now live
02:11 хв

Що очікує Захід від нового прем'єра України?

Аудіо й відео до теми

Реклама