Олександр Ірванець: ″Ладить юриста на смак свій права″ | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 04.02.2020
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Олександр Ірванець: "Ладить юриста на смак свій права"

"Чому, перетнувши державний кордон, пересічний українець все ж бере себе в руки і намагається поводитися обережніше?" - Олександр Ірванець, спеціально для DW.

Олександр Ірванець

Олександр Ірванець

Заголовок - це з Григорія Сковороди, із його чи не найвідомішого тексту "Всякому місту - звичай і права". Зверніть увагу, в тексті вірша персонажі відверто нудять світом - "...тих беспокоїть Венерин Амур - Всякому голову сушить свій дур"! Але саме правник, юрист "ладить на смак свій права". Одним рядком класик обрисував ситуацію, у п'ять слів вклався! Отож, як розуміємо з вірша, законодавча система була недосконалою й у ті часи, чим користувалися правники, вишукуючи зручні собі потрактування.

При владі в Україні сьогодні правники - і президент, і прем'єр (залишений на посаді, як відомо, з наданням йому другого шансу) є юристами за освітою. Олексій Гончарук навіть підкреслив свою правничу освіту на нещодавно оприлюднених записах, недвозначно заявивши, що його юридична обізнаність перевищує економічну.

Пригадується, півтора десятиліття тому найпопулярнішими факультетами у ВНЗ були юридичний і економічний. (Зараз вже не те, зараз інші пріорітети, грядуть айтішники всякі). Але за 10-15 років ті дипломовані правники й економісти стали панівним прошарком населення. Вони голосують, вони прийшли до влади. А судячи з їхньої загальної кількості, в Україні мали зараз бути стрімка, передова економіка й досконале справедливе право з судочинством.

Насправді ж маємо справу Павла Шеремета. Маємо звільнення з-під варти одіозних фігур, причетних до злочинів Майдану 2014-го. Маємо виклики на допити волонтерів, добровольців, активістів. Маємо суддів, які виносять необґрунтовані вироки.

Чи не найяскравішою ілюстрацією правової розпущеності українця стало фото з економічного форуму в Давосі, де авто з українськими номерами припаркувалось на тротуарі за "київськими правилами". Під двірником на склі вже майорить квитанція штрафу, щось близько 100 євро. Українському ж високопосадовцеві байдуже. Він і штраф сплатить. З державних податків. Він навіть не усвідомлює, що таким своїм вчинком одразу декларує себе як істоту з низькою культурою. Він багатий, нахабний і самовпевнений.

Вже безліч разів згадувалося таке кредо середнього українця - "щоб все було по закону і кум міг все в поліції порішать". Як на мене, це блискуче визначення і пояснення того правового нігілізму, який панує в українському суспільстві згори донизу, чи навпаки. При цьому певні внутрішні запобіжники все ж десь працюють в глибині свідомості громадянина. Доводилось бачити, як у Холмі, на сході Польщі жінки з Волині, котрі приїхали на базар, пояснювали молодим хлопцям, які, мабуть, вперше вибрались до Польщі: "Тут вулицю так, як в Ковелі, навскоси не переходьте. Тільки на світлофорі. Бо поліція побачить, кару впаяють". Тобто, перетнувши державний кордон, пересічний українець все ж бере себе в руки і намагається поводитися обережніше. Друзі-автомобілісти, ті, що мандрують своїми автами по світу, теж часто наголошують: а в Польщі то вже треба по знаках їхати! Це значить, без порушень, не перевищуючи швидкості тощо.

Проте лишається загадкою, чому перебуваючи всередині державного кордону, у рідній своїй землі, українець з такою, м'яко кажучи, прохолодою ставиться до ретельного, щоденного дотримання законності? Адже він на власні очі побачив, що в тих країнах, де закон працює краще, вищий рівень життя, привітніша атмосфера, приємне, комфортне буття. Хоча він, можливо, не замислювався над тим, що у тому, інакшому суспільстві, де авта кращі і дороги відповідні, найвищі політики й урядовці добровільно подають у відставку з причин для українця сміхотворних. Через поїздку на дачу службовим автом!

А в Україні перші особи держави збирають пресконференцію, на якій відверто оголошують вбивцями кількох громадян, без попереднього слідства і суду. В Україні прем'єр - нагадаю, правник за освітою, - прийнявши рішення про відставку, несе заяву не у Верховну Раду, як мало б бути за законом, а - президентові. І президент (теж правник за освітою) не приймає відставку прем'єра. Залишає його на посаді.

Суспільство все це сприймає прохолодно. Під суди у дні засідань приходить чимало симпатиків підсудних, але ширшого протесту, несприйняття беззаконня в суспільстві не спостерігається.

Висновків із цих не вельми оптимістичних спостережень можна зробити два. Перший - правова реформа в Україні не відбулася. Другий - правова реформа в Україні потрібна. Тільки хто ж її проведе?

Реклама