На кухню Папи нам так і не дозволили зазирнути… | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 28.11.2008
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Культура й стиль життя

На кухню Папи нам так і не дозволили зазирнути…

Чотири роки знадобилося двом німецьким документалісткам, щоб потрапити до святая святих Римо-католицької церкви та зняти фільм про повсякдення Ватикану.

default

Це найменша і, мабуть, найбільш оповита таємницями держава світу, оточена такими товстими мурами, що ззовні навіть зазирнути до неї неможливо. Щороку сотні тисяч паломників вирушають сюди, аби бодай одним оком глянути на святині Ватикану. Однак для відвідувачів відкриті лише собор Святого Петра та Ватиканські музеї. Для громадськості так і залишається таємницею повсякдення Папи Римського. Чотири роки знадобилося двом німецьким документалісткам, щоб використовуючи всі засоби жіночої дипломатії, потрапити до святая святих цього закритого світу. Як саме, розповідає режисерка Крістель Фомм:

«Для прес-служби Ватикану цілком новим було, що ми не хотіли просто поспілкуватися з якимось кардиналом про те, що відбувається за Ватиканськими стінами, а ми попросили, щоб нам дозволили справді зазирнути за ці мури і побачити все на власні очі. Це їм, звісно, не дуже сподобалося, і вони приставили до нас постійного супроводжувача. При цьому нас попередили, що можна лише дивитися, але не дозволено ставити жодних питань і що ми не отримаємо жодної відповіді».

Через декілька тижнів уже кожен знав, що знімальна група з Кельна хоче якомога ближче познайомитися з ватиканським повсякденням. Утім, створення довірливої атмосфери потребувало багато зусиль і часу:

«Ми настільки повільно рухалися Ватиканом, важко уявити. Жартували з охоронцями. Якщо бачили садівників – базікали з ними. Потім ми випадково потрапили на іменини шефа поліції. Поступово ми ставали частиною цієї родини».

Час у Ватикані минає зовсім інакше, ніж у самому Римі з властивою йому суєтою великої метрополії, розповідає Крістель Фомм:

«Власне, Ватикан – це такий собі маленький розмірений оазис блаженства, де в принципі не може бути злочинності, якщо пощастить, то і корупції, де кожен має роботу, заробляє небагато, але захищений. Однак зворотна сторона медалі – це нудьга. Тут нудно».

Тому знімальна група з вдячністю використовувала кожну нагоду, навіть дещо інсценовані фрагменти з життя Ватикану. Приміром, тривога на головному караульному посту. Робота вартового тут теж особлива, розповідає керівник охорони:

«Власне, тут не йдеться про роботу з метою заробляння грошей. Ідеться про щось значно більше. Я гадаю, це покликання. Ти виконуєш цю роботу, бо відчуваєш себе частиною якогось Божого проекту».

Знімальній групі вдалося також поспілкуватися з приватним водієм Папи Римського Бенедикта XVI.

«І він нам розповів, як функціонує «папамобіль», скільки кінських сил він має. Він стоїть у спеціальному гаражі з червоним лінолеумом. Усе це, звісно, знаходиться під пильним наглядом».

Водії, караульна служба, прислуга, робітники, садівники – знімальна група використовувала кожну нагоду, аби поспілкуватися та довідатися щось новеньке. Навіть про самого Папу, хоча офіційно це строго заборонено.

«Ми познайомилися навіть з дизайнеркою Папи, сестрою Агатою, яка сором’язливо у довгому чернечому вбранні підійшла до нас, тримаючи в руках надсучасний ноутбук, і показала, які вбрання вона придумала. Вона також розповіла нам, що з нинішнім Папою було трохи складно, бо він виявився на 14 сантиметрів нижчим за старого, і що тоді їй довелося все вкорочувати».

Лише один закуток Ватиканського палацу так і залишився зачиненим для відеокамер:

«Що нам, дивним чином, так і не дозволили побачити, це кухня. Ми хотіли довідатися, чи по-баварськи там готують, адже Папа родом з Баварії. Це був один з небагатьох закутків, куди нас так і не пустили». (хн)

Реклама