Наталка Сняданко: ЗНО за текстами Монатіка | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 08.10.2020
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Наталка Сняданко: ЗНО за текстами Монатіка

"Освіта і культура, так само як і особиста гігієна, - речі, потрібні лише умовно. Точніше, за умови, коли людина відчуває певний дискомфорт у разі їх відсутності", - Наталка Сняданко, спеціально для DW.

Українська письменниця Наталка Сняданко

Українська письменниця Наталка Сняданко

"Тарас Шевченко був прекрасним мужчинкою". А ще він "писав про вербу і калину із темної камери в'язниці і був патріотом навіть тоді, коли сидів у колонії". Таке уявлення виносять про поета учні середньої школи. А потім ці та подібні висловлювання у соцмережах збирають лайки у рубриках "перли ЗНО".

Тестова система - далеко не найкращий спосіб перевіряти знання з літератури, це відомий факт. Але не менш відомо і те, що основним завданням українського ЗНО є не так шукати найвідповідніший спосіб перевірки знань, як боротися з корупцією, і у цьому сенсі тести своє завдання виконують.

Читайте також: ЗНО не для всіх: як оцінюватимуть знання випускників шкіл в Україні

Кажуть, є і такі випускники, які добре здають ЗНО, взагалі не читаючи творів з української літератури, що входять до шкільної програми. Замість цього вони просто вивчають напам'ять правильні відповіді. Адже тести не вимагають розуміння твору, а лише перевіряють знання фактів. У якому творі невістка пішла на прощу і залишилася жити у проскурниці? Якого кольору були чоботи у її свекрухи? Які художні засоби застосовує у своєму вірші Іван Світличний: оксиморон, метафору, анафору, епіфору чи паралелізм?

Для чого у школі вивчають літературу?

Але чи для цього у школі вивчають літературу? Точніше, чи тільки для цього? Ясна річ, чудово, коли діти вміють впізнавати цитати з літературної класики, розрізняти художні засоби, пам'ятають прізвища, імена, назви творів, сюжетні перипетії. Але усе це слід використовувати як інструменти для важливіших навичок: вміння критично і самостійно мислити, відрізняти якісні та естетично вартісні літературні тексти від низькопробних, проводити паралелі між літературними творами різних епох та різних країн, бачити зв'язок між літературою і життєвими ситуаціями, цитувати і робити висновки, вести аргументовану дискусію замість примітивної сварки, говорити і писати не лише грамотно, а і красиво.

Але замість широкої публічної дискусії на тему того, як покращити якість навчання літератури у школах і перевірки знань за допомогою ЗНО, Український центр оцінювання якості освіти нещодавно запропонував виключити складання обов'язкового комплексного зовнішнього незалежного оцінювання з української мови та літератури для більшості спеціальностей. Тобто тепер українська література має шанси назавжди залишитися поза увагою майбутніх абітурієнтів.

Читайте також: Оксана Забужко: Якби ми вчились так, як треба. Сердиті нотатки - вступ

Думаю, що багато хто заперечить мені питанням, а чи справді потрібно відрізняти метафору від анафори майбутнім програмістам чи лікарям. Дуже ймовірно, що багато кому це і справді не потрібно. Як не потрібно ходити в оперу, їсти ножем і виделкою, не колупатися в носі на людях і не вживати нецензурної лексики. Освіта і культура, так само як і особиста гігієна, - речі, потрібні лише умовно. Точніше, за умови, коли людина відчуває певний дискомфорт у разі їх відсутності.

Звичайно, можна прожити щасливе життя, не здогадуючись про існування творів Тараса Шевченка, Івана Світличного, Ліни Костенко чи Оксани Забужко. Так само, як спокійно можна прожити, не здогадуючись про існування вищої математики, теорії відносності, бінарного коду чи законів Ньютона.

Освіта не надто потрібна?

Рухаючись далі за такою логікою, потрібно визнати, що освіта - річ узагалі не надто потрібна. Особливо у пострадянських суспільствах, до яких належить і наше. Якщо поставити собі запитання, хто з найвідоміших представників української бізнесової і політичної еліти читає книжки, то список навряд чи буде дуже довгим. Навіть ті, хто піариться на відвідуванні літературних фестивалів, не завжди справляють враження людей, які потім читають придбані там книги. Це формує у суспільстві уявлення про те, що для досягнення успіху освіта - а тим більше література - не надто потрібні або і взагалі зайві.

Читайте також: Бернгард Шлінк. "Читець"

Коли журналісти раптом вирішують атакувати перших-ліпших перехожих запитанням: "А що Ви зараз читаєте?", або ще гірше: "Яку останню книгу українського автора чи авторки Ви прочитали?", то виявляється, що як мінімум кожен п'ятий якраз і дочитує "Кобзар". Як почав ще у школі, так і не може зупинитися. Але найбільш імовірно, просто не знає авторів та книжок поза мінімумом шкільної програми.

ЗНО за текстами Монатіка здавати легше

Нещодавно у соцмережах бурхливо обговорювалася сторінка з підручника за другий клас. У завданні школярам пропонувалося підписати портрети "визначних українців". До вибору були Тарас Шевченко, Леся Українка, Монатік і Надя Дорофеєва. Думки дискутантів розділилися: частина була обурена присутністю у списку двох останніх, яких далеко не всім вдалося ідентифікувати, інші навпаки були обурені снобізмом тих, хто вважає такі завдання у підручниках недоречними. Адже це зірки, якими захоплюється молодь, а отже, саме їм місце у підручниках. Мовляв, освіта повинна бути цікавою для дітей, а не вчити їх нікому не потрібного і нудного.

Між дискусіями про доречність портретів поп-зірок у підручниках і потрібність\непотрібність обов'язкового ЗНО з літератури значно більше спільного, ніж може здатися на перший погляд. І не тільки тому, що за текстами Монатіка здавати ЗНО буде значно легше. Імовірно, що навіть до шукання епіфор справа не дійде. Обидві дискусії об'єднує насамперед відсутність у сучасному українському суспільстві розуміння, що ставлення до літератури напряму пов'язане з якістю життя і рівнем політичної дискусії у суспільстві. Література, як і гуманітарна освіта загалом, відрізняється від вузько-фахової насамперед тим, що розвиває критичне мислення і вимогливість до еліт, які керують суспільством.

Неосвіченим і неграмотним електоратом керувати набагато легше, ніж освіченим і налаштованим критично. Людей, які читали Шопенгауера чи можуть провести паралелі між творами Лесі Українки і маніхейськими культами, Данте, Шпенґлером і постколоніальними теоріями, навряд чи вдасться звабити передвиборчими обіцянками про захмарні зарплати вже завтра і вирішення усіх проблем одним кліком у смартфоні. Натомість вихованих на текстах Монатіка чи Олега Винника переконати буде значно легше, вони обиратимуть собі подібних. Освіта - це не завжди тільки те, що легко, цікаво і доступно, тож не слід зводити її до намагань усе спростити і примітивізувати. Адже такий спосіб мислення неминуче приведе нас до давно знайомих образів Булгаківського Шарикова і кухарки, яка легко покерує державою у разі потреби і не буде паритися через відсутність освіти.

Інша справа, якою буде ця держава і чи знайдуться у ній Світличні, готові писати анафори і працювати на збагачення національної культури навіть у колоніях суворого режиму, щоб вдячні нащадки заміняли ці тексти на актуальніші - про вовчицю чи "любви точка нет".

У суспільствах, де не дискутують про те, чи потрібна комусь література, а замість цього шанують її і читають, подаючи приклад такої поведінки своїм дітям, значно рідше до влади приходять популісти і шоумени.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

Дивитись відео 05:32

Якість шкільної освіти в Україні: що показала PISA