Володимир Зеленський прийшов у політику з наміром не відтворювати, не наслідувати і не повторювати хибні практики політичних попередників. Він - за чесний суд, реформовану прокуратуру, сильний правозахист. Тобто він - за таку систему кримінального правосуддя, де панує верховенство права, де працюють захист, обвинувачення і суд, які тримаються на принципі презумпції невинуватості.
І справді. Генеральний прокурор Юрій Луценко, котрий очолював відомство останніх три роки за президентства Петра Порошенка, не шкодував визначень та епітетів на адресу людей, підозрюваних у вчиненні злочинів або ж просто малосимпатичних як самому генеральному прокурору, так і суспільству: хабарників, зрадників, крадіїв тощо. Певне, презумпцію невинуватості він вважав непотрібною церемонією, на котру ці люди не заслуговували.
Між тим, Європейський Суд з прав людини - невтомна інституція, що невпинно занудствує й у своїх рішеннях нагадує про маркери правової держави - наголошує на тому, що дія принципу презумпції невинуватості поширюється на публічні висловлювання стосовно підозрюваної особи. Чим вища посада публічного службовця, що зачіпає питання винуватості людини, тим більш вагомим це є для суспільства, і налаштовує проти підозрюваного людей ще до ухвалення вироку компетентним судом.
Генеральний прокурор України Луценко не був юристом і вже не є генеральним прокурором. Теперішній президент Володимир Зеленський за освітою є правознавцем, і на посаду очільника ГПУ призначений юрист.
Втім, 10 жовтня, під час пресмарафону, вся країна почула такі слова президента: "Коли я прийшов, на другий день я думав, ми будемо всіх корупціонерів саджати. При цьому, коли перші наручники наділи, всі сказали "ай-ай-ай", президент не має права впливати на правоохоронні органи".
Коли справедливість вихолощується
Чи усвідомлює президент України, що цей його іронічний, навіть жартівливий вислів є абсолютно недоречним для мовлення політика нової формації?
Так, запит суспільства на справедливість надзвичайно високий, тому всі без винятку політичні сили в передвиборних кампаніях використовують тему боротьби з корупцією і обіцяють всіх посадити.
Беззаперечно, злодій має спокутувати свою вину через покарання, також у місцях позбавлення волі. Безкарність дійсно вихолощує справедливість і розбещує суспільство.
Однак у правовій державі на справедливе правосуддя ефективно працюють поліція, органи слідства, прокуратура, адвокатура і суди. Органи, які у своїй діяльності є незалежними.
В Україні ж цілком прийнятним видається, коли глава держави і не тільки він під час установчого засідання Національної ради з питань антикорупційної політики при президенті України кажуть, що Вищий антикорупційний суд повинен продукувати обвинувальні вироки, і наголошують на каральному ухилі цієї інституції, "бо цього хочуть люди". Коли голова Офісу президента Андрій Богдан - до призначення адвокат-практик - під час цього ж засідання наголошує на тому, що "не може переважати дотримання прав людини над бажанням держави покарати злочинця".
Але ж суд, навіть антикорупційний, не є каральною інституцією. Суд заслуховує сторони, свідків, експертів, вивчає докази, визнає провину або виправдовує обвинувачену людину.
І саме пріоритет прав людини і свобод над бажанням держави карати і становить принцип верховенства права.
Люди кажуть "так"?
Під час згаданого вище пресмарафону у відповідь на запитання стосовно арешту колишнього народного депутата Сергія Пашинського Зеленський запропонував журналістам "вийти на вулицю і запитати людей, Пашинський це - бандит чи ні?"
"Я даю вам 100 відсотків: сто людей запитаєте - сто людей скажуть "так", - висловив переконання Зеленський.
Чи не має знати глава держави, що принцип презумпції невинуватості - "кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту" - закріплений у Загальній декларації з прав людини, Європейській конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та Конституції України?
Можна запитувати не лише сто людей, можна запитувати тисячі, можна навіть одну людину, наприклад, нинішнього генерального прокурора Руслана Рябошапку, котрого президент означає як "на 100 відсотків свого". Але їхні відповіді не є визначальними для визнання людини винною.
Щодо вини людини не проводяться соціологічні опитування, референдуми, не рахуються дислайки або ж лайки в соціальних мережах. Це питання перебуває виключно в площині правосуддя.
Це рішення має ухвалити виключно суд. Іменем України.
Слова президента стосуються кожного
Можна бути скільки завгодно не в захваті від пана Пашинського, вважати його вчинки негідними. Але це не означає, що критерієм винуватості людини президенту України має слугувати нафантазована ним же думка народу. Ай-ай-ай, пане президенте.
Якщо хтось думає, що стосовно пана Пашинського це є цілком прийнятним, бо він - упир, бандит чи гнида, а мене це не стосується, бо ж мене за що?
То так це не працює. Бо коли руйнується принцип, на якому ґрунтується справедливе правосуддя, хибні рішення зачіпають не лише "суспільних поганців", вони торкаються всіх. Вони торкаються вас.
І щодо вас опитають сто, двісті, скільки треба людей - і отримають осудну відповідь. І щодо звинувачення персонально вас знайдеться причина, було б бажання, вплив, нехтування процедурами. Це доведено, зокрема, Берією і Сталіним.
Насправді не треба мати юридичної освіти, щоб усвідомлювати цінність презумпції невинуватості, свободи і особистої недоторканності. Тому що презумпція невинуватості є більшою мірою питанням світогляду, і ставлення до цього принципу демонструє дотримання гідного ставлення і до людини, і до права, і до правосуддя. А порушення цього принципу є ганебними політичними практиками.
Неймовірно небезпечною є тенденція, коли перші особи держави запроваджують тренд, коли суспільна ненависть підміняє собою вирок суду.
Коли вищий антикорупційний суд може перетворитись на "скажений принтер" обвинувальних вироків. Бо цього хоче народ.
Автор: Лариса Денисенко - українська журналістка, правозахисниця, членкиня Національної ради з питань антикорупційної політики при президенті України
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.