Катерина Бабкіна: Тільки гроші цікавлять | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 13.05.2019
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Катерина Бабкіна: Тільки гроші цікавлять

"Зароблене часто віддають (якщо віддають) тобі з таким виглядом, ніби роблять велику послугу", - Катерина Бабкіна, спеціально для DW.

Українська письменниця Катерина Бабкіна

Українська письменниця Катерина Бабкіна

Гроші - тлін. Щастя за гроші не купиш. Художник має бути голодним. Тебе що, тільки гроші цікавлять? Ти що, працюєш лише заради грошей? У взаєминах важливе не матеріальне, а духовне. Ці (підставити суму) і так нікого не врятують. Чули таке?

А казали?

Тоді у нас із вами однакові неприємності.

Нещодавно я пригадала смол ток більш ніж десятирічної давності з іншою, теж молодою, хоча й більш досвідченою тоді журналісткою; ми сміялися з сум і форм виплат гонорарів і зійшлися на тому, що іноді, коли тобі в якійсь редакції винні умовні сто баксів, то - якщо редакція не в центрі - простіше не витрачати часу, щоби їх забрати. Найгірше те, що це не була поза - я справді так думала.

Ще гірше, що я не лише думала, що потрібно всім своїм виглядом демонструвати, що гроші мені не важать і я можу ними розкидатися, а й була переконана, що нагадувати про гроші, які хтось мені винен за зроблену роботу, - дріб'язково, а наполегливо вимагати вчасної їх виплати - мало не хамство.

Дивитись відео 01:12

А скільки заробляєте ви? Як швейцарці розповідають про свої зарплати

Редакції та організації переформатовувалися і закривалися, люди звільнялися і зникали, і "невеликі" суми грошей залишалися заробленими і не отриманими, а я тішила себе думкою, що я морально понад цим. У 2013 році всіх грошей у гривнях, які мені були винні то тут, то там, стало раптом утричі менше в перерахунку на їхню реальну вартість. Було неприємно. Пізніше ми всі пережили це ще раз, стрибок був навіть більший.

Усвідомлення того, що зароблені мною гроші мені належать, прийшло до мене складно. Згодом уже я дозволила собі думати, що ці гроші не лише мені належать, а й справді мені потрібні. Навіть маленькі гроші - вони задовольняють мої маленькі потреби або складаються в більші гроші. Головне, коротше, що гроші ці мої, і я мушу сама вирішити, нащо вони мені, це нікого більше не стосується.

За тим прийшло усвідомлення, що коли людей змушують випрошувати і вичікувати зароблені гроші, то щось явно відбувається неправильно.

Всі, хто стикався з пострадянськими бухгалтерами і фінансовими працівниками, знають цю ситуацію - зароблене часто віддають (якщо віддають) тобі з таким виглядом, ніби роблять велику послугу. Такому ставленню дотепер сприяє той факт, що багато людей в Україні отримують зароблене в конвертах, тому це ніби як вияв доброї волі роботодавця - у документах, якщо такі є, вказані якісь мінімальні цифри, тому довести ніхто нікому нічого не може.

Психологічні маніпуляції (а це саме вони: ми робимо вам послугу, що даємо роботу; ми великодушні, що платимо вам за неї, а могли б і не платити, а ви, хаме, не у змозі цього навіть оцінити; ви нічого не варті, бо нема у вас азарту і високої мети, а лише нице бажання дрібної наживи) порівняно нещодавно почали називатися в нас своїми іменами. Говорити про гроші все ще вважається незручно. Слово "меркантильний" носить відверто негативне забарвлення.

Україна - небагата країна, однак саме тут часто можна почути, що триста гривень нікому погоди не роблять (як правило, це можна почути в контексті, коли тобі пропонують відмовитися від трьохсот гривень). Для мене це дуже погано співвідноситься з тим, що 71 відсоток населення Землі живе менш ніж на 10 доларів на день: як це так, цілий день чийогось життя - і не робить погоди. Тим більше, що сім років тому близько 40 відсотків населення взагалі витрачали цю ж суму на тиждень на сім'ю з чотирьох осіб, і навряд чи цей відсоток сильно змінився. Також я знаю про те, що багато великих благочинних фундацій своєю стабільною роботою завдячують саме регулярним дрібним пожертвам від звичайних людей, і середній чек таких пожертв у залежності від країни й галузі складає від 20 до 100 доларів.

У нашій країні великий розрив (до 30 відсотків) оплати праці жінок та чоловіків, і жінки значно більше часу приділяють домашньому господарству, з якого користаються і жінки, й чоловіки порівну, але все ще не прийнято говорити про гроші при налагодженні сімейних взаємин. Лише 19 відсотків сімей в Україні ведуть свій бюджет, бо ж для цього треба поговорити про те, хто скільки заробляє і витрачає. Лише 33 відсотки українців ставлять собі фінансові цілі - тут відгукується, зокрема, і те, що грошей чи майна прагнути не шляхетно, ницо, що ж це за ціль така. 

Дивитись відео 02:09

Чому жінки досі заробляють менше за чоловіків?

Вакансії дотепер, як правило, оголошують без вказування оплати. В інтернеті не вказують у відкритому доступі вартість товарів чи послуг. Я особисто знаю людей, які не перераховують отриману в конверті зарплату, бо це незручно, чи домовляються про видання книжок, курування проектів, виконання різноманітних робіт, не узгодивши майбутню винагороду.

Катехизм католицької церкви невиплату заробітної плати вважає гріхом, що волає про помсту з неба. Я не сильно вірю в помсту з неба, але концепція мені подобається. Я знаю, що не можна вирішити проблему, не сформулювавши її, і здобути чи розподілити ресурс, не назвавши його і не проговоривши, а краще зафіксувавши на письмі усі умови.

Я переконана, що про гроші розмовляти зручно, пристойно і потрібно, інакше їх точно ніколи не буде.

У тексті використано дані досліджень USAID і Eurostat за 2017 рік та Pew Research Center за 2011-2012 роки.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

Дивитись відео 01:44

Як заробляти мільйони, не слухаючи начальника

DW.COM

Аудіо й відео до теми

Реклама